Б. Паскаль

… свідомість є можливість біль-шої свідомості. Про це і свідчать резервні можливості людини.

М. К. Мамардашвілі

Проблема свідомості є однією з найважливіших у філософії. Розуміння "природи" свідомості залежить від вирішення питання про співвідношення матеріального та ідеального. В уявленні матеріалістів свідомість є здатністю відображати дійсність в ідеальних формах. Ідеалісти ж розглядають її як самостійну сутність, яка створює весь навколишній світ.

Гармонійність співвідношення буття та свідомості відстоює так званий антропний принцип (грецьк. anthropos – людина). У загальних рисах він сформульований ще в античній філософії, у Новий час його зміст розкрито в картезіанстві. Антропний принцип указує: ми існуємо, отже, якщо в результаті дослідження ми отримали світ, який суперечить факту нашого існування, це дослідження не було вірним. Проте цей принцип припускає як наукову, так і релігійну інтерпретацію. Перша передбачає, що на певному стані еволюції природи з’явився розум, який її спостерігає. Релігійне тлумачення пов’язане з вірою у Творця, який спроектував світ, що відповідає потребам людини.

Структурними компонентами свідомості є пам’ять, мислення, ідеї. Передумовою її виникнення можна вважати практику, працю (свідомість забезпечує можливість цілеспрямованої діяльності). Цікавим є питання про значення мови для розвитку свідомості. Вважають, що процеси становлення мови та свідомості не можна відокремити один від одного.

Предметом свідомості є не тільки зовнішній світ, але й сам суб’єкт, її носій. Тому важливим компонентом свідомості є самосвідомість, тобто усвідомлення людиною власних думок, почуттів, діяльності, потреб тощо. У філософії Нового часу поняття свідомості іноді фактично ототожнюється із саморефлексією, а самоусвідомлення стає єдиним достовірним знанням, початком реконструкції себе та світу (“cogito” – я мислю Декарта). Протилежна точка зору передбачає, що самосвідомість є підсумком пізнавальних процедур, оскільки людина сприймає себе, виходячи з уявлень про світ та інших людей (марксизм, екзистенціалізм, постмодернізм).

Самосвідомість визначає процеси самопізнання, самоідентифікації (віднесення себе до певної соціальної групи), самовизначення.

Проте психіка (“душа”) людини включає в себе не тільки свідомість. Завдяки зусиллям З. Фрейда класичне ототожнення свідомого та психічного стало виглядати сумнівним. Іншою складовою виступає несвідоме, що об’єднує всі психічні акти, які виключають рефлексію. Проблема несвідомого гостро поставлена психоаналізом (З. Фрейд, К. Г. Юнг, К. Хорні, Е. Фромм та ін.), де йому відводиться місце найвпливовішого фактора в поведінці людини. Між свідомим та несвідомим відбувається обмін: усвідомлене витісняється, а існуюче в глибині психіки може ставати формами свідомості (сновидіння, помилки та ін.). К. Г. Юнг указував на необхідність “поширення свідомості”, вивчення глибинних рівнів “Я” людини для її духовного здоров’я.

Проте треба підкреслити, що саме свідомість дозволяє людині піднятися не тільки над обставинами, а й над вимогами власних інстинктів та бажань. Це один із аспектів, який пов’язує проблему свідомості з проблемою людської свободи.

План семінарського заняття

Свідомість та її походження в контексті проблеми ідеального.

Свідомість і самосвідомість.

Співвідношення свідомого та несвідомого у психіці людини.

Питання для самостійної роботи студентів

Які структурні компоненти містить у собі свідомість?

Як вирішує проблему походження свідомості матеріалізм та ідеалізм?

Що таке антропний принцип, якими є його тлумачення?

Філософ та медик Р. Молешотт казав: “Я розрізав тисячі трупів, але так і не побачив душі”. Як ви вважаєте, чи може цей аргумент спростувати самостійне (субстанціональне) існування ідеального, зокрема, душі або свідомості?

Яка роль праці та мови у формуванні й розвитку свідомості?

Як здійснюється зв’язок між свідомим та несвідомим?

Чи правомірно ототожнювати самосвідомість і самопізнання?

Яка роль самосвідомості у становленні особистості?