Нова школа 2 страница

Методи прийняття управлінських рішень базуються на представленні процесу управління, як сукупність етапів і процедур, необхідних для вирішення проблем.

2. Організація та контроль виконання рішень

Організація виконання рішень – це специфіка діяльність керівника, яка завершує управлінський цикл. У процесі організації виконання рішень він зіштовхується з реальною ситуацією, яка найчастіше відрізняються від ідеальної.

Організаційно-управлінські рішення оформляють у вигляді наказу або розпорядження, після чого вони набувають сили. Однак велика кількість рішень мігрує в організації у вигляді усних розпоряджень, завдань, побажань та інших керуючих директив. Головне завдання менеджера полягає в тому, щоб організувати виконання такого рішення, забезпечити координацію і контроль виконання.

Таким чином, організація виконання рішень немислима без контролю. Контроль виконання рішень є завершальною стадією управлінського циклу. Він набуває форми зворотного зв’язку, за допомогою якого можна одержати інформацію про виконання рішення, досягти мети, що її намітила організація. Головне призначення контролю полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданої програми реалізації рішення, а також у своєчасному прийнятті заходів щодо їх ліквідації. За допомогою контролю не тільки виявляються відхилення від завдань, сформульованих у рішеннях, але й визначаються причини цих відхилень.

Орієнтири по організації та контролю виконання рішень:

Реалізація рішень повинна бути такою, яка можлива для застосування на практиці

Ефект повинен бути більшим, ніж затрати, пов’язані з їх реалізацією

Методи реалізації рішень повинні бути точними. Вони мають забезпечувати відповідність одержаного результату тому, якого очікували

Способи реалізації рішень повинні бути надійними, не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком

Гарантований успіх зумовлений впливом трьох груп факторів:

ü організаційних,

ü матеріальних,

ü особистих.

До організаційних факторів відносять, насамперед, здатність організації своєчасно перебудуватися для вирішення проблеми у відповідності до умов, які змінилися. Другий фактор – це своєчасність виявлення проблеми і наявність необхідного запасу часу для виходу з ситуації, яка склалася. Третій фактор – це можливі наслідки. Якщо прогноз сприятливий, то виконавці будуть працювати з піднесенням, а якщо несприятливий неохоче. У першому випадку результат буде більший від очікуваного, а в другому – гірший. На ефективність реалізації рішення впливає надійність організації, її стабільність у відношенні до різноманітних перешкод, які можуть створювати створити відхилення від наміченого шляху.

До матеріальних факторів відносять наявність необхідних для цього ресурсів – природних, технологічних, інформаційних тощо та можливість вільного маневрування ними.

Особисті фактори – це необхідний рівень кваліфікації знань і досвіду співробітників, які займаються вирішенням проблем, ступінь розуміння рішень, очікувана винагорода у випадках успіху, або навпаки, побоювання можливого покарання за невдачу, загальний морально-психологічний клімат в організації.

Модуль 2

ОСНОВНЫ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 5

ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Рекомендована література

8. Как подготовить успешный бизнесс-план. – К.: VOCO, 1994.

9. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с.

10. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с.

11. Осовська Г.В. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник / Г.В. Осовська, О.Л. Іщук, І.В. Жалінська. – К.: Кондор, 2003 – 196 с.

12. Хміль Ф.І. Основи менеджменту: Підручник / Ф.І. Хміль. – К.: Академвидав, 2003. – 608 с.

Ключові терміни та поняття

Функція планування, процес, план, бізнес-план, стратегія, структура плану, класифікація ознаки, управлінська діяльність, стратегічні цілі, стратегічні альтернативи.

Вивчивши дану тему Ви повинні знати:

ü Сутність функції планування

ü Види та структури планів

ü Особливості та відмінності планування за цілями та планування від досягнутого

ü Основні етапи еволюції наукової думки щодо стратегічного планування

ü Основні класифікаційні ознаки при визначенні видів стратегій

ü Складові процесу стратегічного планування.

Ви повинні вміти:

ü Визначати основні види управлінської діяльності при стратегічному плануванні

ü Розробляти бізнес план

Лекція 8

СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Програмна анотація

4. Поняття функцій менеджменту

5. Техніка і технологія менеджменту

6. Суть і зміст функції планування

7. Методи розробки планів

1. Поняття функцій менеджменту

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності (трудові процеси в сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій - одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Менеджмент - це є загальна сума всіх функцій, а саме:

планування

організація

мотивація

контроль

регулювання

Управлінські функції виконуються на підприємстві спеціальним апаратом (органами керування), що складається із взаємодіючих між собою підрозділів. За кожним з них закріплюються свої специфічні функції. Їхнє виконання пов'язане з рішенням конкретних завдань, що входять у сферу відповідальності відповідного органа керування. А це потребує застосування певних методів і засобів.

Так, наприклад,

Для реалізації функції маркетингу		Розробка внутрішньофірмових програм маркетингу щодо кожного продукту й прогнозу розвитку
Для виконання функції планування		Розробка поточних, довгострокових, стратегічних планів
Для здійснення функції контролю		Складання балансів, розрахунків прибутків і збитків

Функції управління діяльністю підприємства, а відповідно і методи реалізації їх, не є незмінними, сталими. Вони постійно модифікуються і змінюються, у зв'язку з чим ускладнюється зміст управлінської роботи.

Функції доцільно класифікувати за ознакою місця у менеджменті, що дасть змогу підкреслити панівну роль основних функцій і виділити конкретні (спеціальні) функції менеджменту.

Спеціальні функції можна класифікувати за ознаками процесів та об’єктів управління, а також елементів виробничо-господарської діяльності.

Отже, за ознакою місця в менеджменті можна виділити:

Основні (загальні) функції	ті, які беруть участь у будь-яких управлінських процесах
Часткові (спеціальні)	за допомогою яких здійснюються певні управлінські процеси
Об’єднальну функцію (керівництво)	основне завдання якої забезпечити перебіг управлінського процесу

За ознакою процесів управління спеціальними функціями є управління:

ü основним виробництвом,

ü допоміжним виробництвом,

ü технічною підготовкою,

ü матеріально-технічним забезпеченням,

ü патентно-ліцензійною діяльністю,

ü капітальним будівництвом.

Спеціальні функції, обумовлені місією організації.

2. Техніка і технологія менеджменту

Технологія менеджменту включає:

послідовність і процедури реалізації функцій управління,

систему і порядок документообігу на підприємстві,

порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання).

Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:

Формулювання проблем;

Інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції;

Вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;

Суворе дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість.

Поняття технологія менеджменту тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.

Збір і опрацювання інформації в керівній системі, підготовка й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень - усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління.

3. Суть і зміст функції планування

У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успіху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, становищі на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості.

Суть планування проявляється в:

конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період;

визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалізації;

виявленні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань.

Таким чином, призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств.

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми планування та види планів:

Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

ü перспективне планування (прогнозування);

ü середньострокове планування;

ü поточне (бюджетне, оперативне) планування.

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10 - 12 років).

Перспективне планування допомагає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі:

ü визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

ü впровадження технічних новинок і прогресивної технології;

ü диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

ü форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання нових підприємств;

ü удосконалення організації управління в окремих підрозділах і кадровій політиці.

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції.

В цих планах формуються:

ü основні завдання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту);

ü стратегія збуту;

ü фінансова стратегія;

ü кадрова політика;

ü визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачання з урахуванням внутрішньофірмової спеціалізації та кооперування виробництва.

Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної довгостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки оперативних планів для фірми в цілому та її окремих підрозділів.

Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробництва, матеріально-технічного забезпечення.

Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це - детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами.

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кожному підрозділу окремо.

Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах.

Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами планування.

Види планів:

У залежності від змісту господарської діяльності:	плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план.
У залежності від організаційної структури підприємства (фірми):	плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування - це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плануються.

Планування містить у собі визначення:

кінцевої та проміжної мети;

завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

засобів та способів їх вирішення;

необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

4. Методи розробки планів

Методи планування:

ü балансовий,

ü нормативний,

ü математично-статистичний.

Балансовий метод ґрунтується на взаємозв’язку ресурсів, та їх потребі в межах планового періоду.

Балансовий метод реалізується через складання системних балансів – матеріально-речових, вартісних і речових, вартісних і трудових. Баланс – це двостороння бюджетна таблиця, в лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а в правій – їх розподіл.

Бюджетна таблиця

Джерела ресурсів	Розподіл ресурсів
1. Залишок на початок періоду	1. Поточне споживання
2. Внутрішні надходження	2. Реалізація на сторону
3. Внутрішня економія	3. Залишок на кінець періоду
4. Резерви	4. Резерви
Всього	Всього
Баланс	Баланс

В основі такої таблиці лежить балансова рівність, суть якої полягає в тому, що сума залишків ресурсів на початок періоду та їх надходження із внутрішніх і зовнішніх джерел повинна дорівнювати сумі їх витрат (поточного споживання та продажу на стороні) і залишку на кінець періоду. Важливу роль тут відіграє досягнення їх оптимальної структури, яка б забезпечувала найбільшу ефективність діяльності організації.

Другий метод планування - це нормативний метод. Суть його в тому, що в основу планових завдань на певний період закладаються норми витрат різних ресурсів на одиницю продукції (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу, грошових засобів тощо). Таким чином, нормативний метод планування використовується як самостійно, так і в ролі допоміжного щодо балансового методу.

Норми та нормативи, які використовуються в плануванні, можуть бути:

ü натуральними,

ü вартісними,

ü часовими.

Третю групу методів планування складають математичні, які зводяться до оптимізаційних розрахунків на основі різного роду моделей. До найпростіших моделей належать статистичні, наприклад, кореляційні, які відображають взаємозв'язок двох змінних величин.

Методи лінійного програмування дозволяють на основі вирішення системи рівнянь і нерівностей визначити їх оптимальні величини у взаємозв'язку. Це допомагає за заданим критерієм вибрати найбільш оптимальний варіант функціонування або розвитку об'єкта управління, щоб забезпечити максимальний прибуток, зменшити витрати тощо.

Модуль 2

ОСНОВНЫ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема 5

ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ

Лекція 9

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ

Програмна анотація

1. Стратегічне планування та розробка стратегії

2. Планування реалізації стратегії

3. Загальна характеристика бізнес-планування (програмно-цільовий метод)

1. Стратегічне планування та розробка стратегії

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чином:

вибираються 5 - 10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку;

одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів;

вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ розробляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу-доверху".

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період.

За основу при розробці стратегічного плану беруть:

аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються.

Стратегічне планування займає особливе місце в плановій організації діяльності фірми, є однією з основних функцій управління і представляє процес визначення цілей створення організації, а також шляхів їхнього досягнення.

Розробка програми діяльності фірми є першим етапом стратегічного планування.

Стратегія формулює основні цілі фірми і шляхи їхнього досягнення таким чином, щоб забезпечити єдину спрямованість дій усього колективу фірми.

Планування представляє складову часу стратегічного управління.

Процес стратегічного управління протікає в три етапи:

спочатку визначаються довгострокові перспективи розвитку підприємства, його основних підрозділів;

на етапі реалізації планів розробляються заходи щодо здійснення фірмової стратегії;

за допомогою контролю виявляються основні проблеми в області реалізації стратегії компанії.

Процес стратегічного планування може бути представлений у вигляді послідовного вирішення стратегічних проблем.

На першому етапі встановлюються стратегічно важливі сфери діяльності підприємства, тобто ті, котрі керуються і плануються відносно незалежно від інших ринків і інфраструктур. При розмежуванні стратегічних господарських зон враховується наступне:

ü Для кожної стратегічної зони повинно бути визначене самостійне ринкове завдання, орієнтоване на зовнішній, стосовно підприємства ринок, чітко визначений за характером потреб клієнтури.

ü Стратегічна зона господарської діяльності підприємства повинна бути і самостійно керованою, щоб у разі потреби фірма могла відмовитися від якої-небудь стратегічної сфери діяльності, не заподіявши при цьому особливої шкоди іншим областям. Самостійне ринкове завдання є необхідною, але аж ніяк не достатньою умовою для задоволення другої вимоги. Стратегічна зона повинна приваблювати не тільки власним ринком, але і своєю інфраструктурою. Скажімо, малі і середні фірми найчастіше спираються тільки на одну стратегічну зону.

ü У рамках стратегічної області фірма повинна домогтися визначених конкурентних переваг. Оскільки останні досягаються лише в боротьбі, для стратегічної зони діяльності фірми потрібно визначити всіх явних конкурентів.

ü Стратегічні зони повинні бути стабільними протягом тривалого періоду, оскільки все стратегічне планування орієнтується на довгострокову перспективу.

Другий етап стратегічного планування характеризується аналізом окремих стратегічних зон. Аналіз зовнішнього середовища і норм регулювання виявляє стратегічно важливі тенденції розвитку в екології, технології, економіці, правовому регулюванні, суспільстві і політиці. Аналіз ринку і галузі найбільш складна ділянка дослідження. Головне тут вивчення життєвого циклу продукції, ринкових сегментів і галузевої структури.

На третьому етапі відпрацьовується принципово важливий документ в якому визначаються цілі і задачі підприємства, розмежовуються сфери діяльності, фіксуються довгострокові цільові настанови.

На четвертому етапі розробляється загальнофірмова стратегія на установлений відрізок часу - на термін від 5-ти до 10-ти років.

На п'ятому етапі реалізується стратегічне планування стосовно до рівня окремої сфери діяльності (що базується на цілях і розподілі ресурсів, передбачених загальнофірмовою стратегією).

На шостому етапі розробляється функціональна стратегія, як на рівні окремої зони, так і всього підприємства. Тут враховуються, наприклад, управління капіталовкладеннями, зв'язку з громадськістю, підтримка престижу компанії, наукові дослідження і розробки.

На останньому етапі реальність цілей, намічених на попередніх етапах планування, улаштовується шляхом розробки довгострокових фінансових планів.

Вибір стратегії - центральний момент стратегічного керування. Процес вибору складається зі стадій:ü розробки,ü доведення,ü аналізу (оцінки). На першій стадії створюються стратегії, що дозволяють досягти поставлених цілей. Тут важливо розробити більше число альтернативних стратегій, залучити до цієї роботи не тільки вищих керівників, але і менеджерів середньої ланки. Це істотно розширить вибір і дозволить не пропустити потенційно кращий варіант. На другій стадії стратегії допрацьовуються до рівня адекватності цілі розвитку організації у всьому їхньому різноманітті і формується загальна стратегія. На третій - аналізуються альтернативи в рамках обраної загальної стратегії фірми й оцінюються по ступені придатності для досягнення її головних цілей. Загальна стратегія наповнюється конкретним змістом, по окремих функціональних зонах організації розробляються приватні стратегії. На вибір стратегії впливають численні і різноманітні фактори. Виділимо найважливіші:

Вид бізнесу й особливості галузі, у якій працює організація

Стан зовнішнього оточення

Характер цілей, що ставить перед собою організація; цінності, якими керуються при прийнятті рішень вищі чи менеджери власники організації

Рівень ризику

Внутрішня структура організації, її сильні і слабкі сторони

Досвід реалізації минулих стратегій

Фактор часу. Навіть найпрекрасніша стратегія, нова технологія, новий товар не приведуть до успіху, якщо вони будуть заявлені на ринок не вчасно

2. Планування реалізації стратегії

Для здійснення мети організації треба знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планувати реалізацію стратегії.

Модель планування реалізації стратегії наступна. Реалізація стратегії здійснюється у двох напрямках:

з використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил;

за допомогою економічних важелів шляхом формування бюджету, застосовування системи показників та управління за цілями.

Складові елементи адміністративного напрямку наступні:

Тактика – це короткотермінові стратегії, які:

ü розробляються з метою розробки стратегії;

ü створюються на рівні середньої ланки стратегії;

ü діють в коротший строк, ніж стратегії;

ü мають властивість досить швидко показувати результати.

Суть стратегії Львівського автобусного заводу полягає у виході на міжнародний ринок автобусів – в Африку, країни Європи тощо. А тактичні плани повинні спрямовуватися на поступове поліпшення якості автобусів, з реалізацією їх в Україні та країнах СНД.

Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей.

Процедури – дії, які слід виконувати в конкретній ситуації, наприклад, інструкції з експлуатації автомобілів.

Правило – вказує на те, що слід зробити в специфічній одноразовій ситуації. Воно розраховане на конкретне і обмежене питання. Прикладом правила може бути порядок підписання певного документа.