Нова школа 1 страница

Характеризується розвитком сучасних кількісних методів обґрунтування рішень шляхом впровадження в науку управління точних наук і комп'ютерів. Послідовниками цієї школи можна назвати таких дослідників менеджменту, як Р. Люса, Д. Форстера, А. Голдберга та ін.

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широко відома у світі під назвою школа «наукового менеджменту», припадає на початок XX ст. Родоначальником її є американський інженер Ф. Тейлор. Він написав такі відомі на весь світ книги, як «Відрядна система», «Цеховий менеджмент» (1903) і «Принципи наукового менеджменту» (1911). Похований він у Філадельфії, де на його могилі написано: «Батько наукового менеджменту».

Тейлор був не одинокий у своїй новаторській діяльності. Серед інших слід виділити Г. Гантта (1861 - 1919). Він вніс вклад у розробку теорії лідерства. Його перу належать книги «Праця і дохід» (1910), «Промислове керівництво» (1916), «Організація праці» (1919).

Подружжя Ф. Гілбрет (1878 - 1924) і Л. Гілбрет (1878 - 1972) займалось переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджувало можливість збільшення випуску продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на виробництво. Гілберти написали книги «Вивчення рухів» (1911) і «Психологія управління» (1916).

М. Фоллет (1868 - 1933) вивчала соціальні відносини в малих групах. Свої погляди вона виклала в книгах, частина яких була опублікована після її смерті: «Творчий досвід» (1924), «Енергійне адміністрування» (1941), «Свобода і підлеглість» (1949). Влада, зрозуміла як підлеглість однієї людини іншій, принижує людські почуття і не може бути основою ефективності індустріалізації, організації. Демократія - ось та велика духовна сила, яка використовує кожну людину і компенсує недоліки окремих індивідів тим, що переплітає їх разом в житті суспільства. Лідерами стають не тільки з народження, але й завдяки відповідному навчанню.

Дійсний лідер повинен не тільки передбачити ситуацію, але й творити її. В статті "Менеджмент як професія" (1925) вона виділила такі фактори, що зумовлюють зростання потреби в менеджменті.

Школа людських відносин

«Школа людських відносин» стала реалізацією нового намагання менеджменту розглядати кожну промислову організацію як певну «соціальну систему». Це неабияке досягнення управлінської думки. Всі питання потрібно розглядати через призму взаємовідносин з власне людським соціальним аспектом індустрії.

Лідером руху за впровадження нових форм і методів управління в промисловості, які одержали назву «Школи людських відносин», став американський соціаліст і психолог Е. Мейо (1880 - 1949).

Іншим видатним представником теорії «людських ресурсів» був Д. Мак-Грегор (1906 - 1964), який опублікував в 1960 р. книгу «Людська сторона підприємства».

Концепція «виробничої демократії»

За останні роки широке поширення в США одержала доктрина "виробничої демократії", або як її ще називають "демократії на робочих місцях". Суть її в тому, що наймана праця, будучи законним "акціонером" підприємства, може і повинна відігравати порівняно більшу роль в управлінні виробництвом.

Нині в США можна виділити чотири основних типи експериментів з залучення робітників до управління:

Участь робітників в управлінні якістю продукції і праці на цеховому рівні.

Створення робітничих рад або спільних колективів робітників і управляючих.

Розробка систем участі в прибутках.

Залучення претендентів робітників у ради директорів корпорації.

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 3

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Рекомендована література

1. Андрушкін Б.М. Основи менеджменту / Б.М. Андрушкін, Кузьмін О.Є. - Львів: Світ, 1995. -296 с.

2. Завадський Й.С. Менеджмент / Й.С. Завадський. – Київ: УФІМБ, 1997. -543 с.

3. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. – М.: Дело, 1992 – 702 с.

4. Мостенська Т.Л. Менеджмент / Т.Л. Мостенська, В.О. Новак, М.Г. Луцький, М.А. Міненко. – К.: Сузір'я, 2007. – 690 с.

5. Осовська Г.В. Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник / Г.В. Осовська, І.В. Копилова. – К.: Кондор, 2005.- 581 с.

6. Осовська Г.В. Основи менеджменту: Підручник / Г.В. Осовська, О.А. Осовський. – К.: Кондор, 2006. – 664 с.

7. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник / Ф.І. Хміль. – К.: Вища школа, 1995. – 351 с.

Ключові терміни та поняття

Управлінське рішення, зворотній зв'язок, мотиваційний потенціал, інформаційні обмеження, одноособові рішення, колегіальні рішення, колективні рішення, інформація, невизначеність, альтернатива, діагностика, ініціатива, імпульс.

Вивчивши дану тему Ви повинні знати:

ü Природу прийняття рішення

ü Види управлінських рішень

ü Методи обґрунтування управлінських рішень

ü Основні етапи підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень

Ви повинні вміти:

ü Визначити вид управлінського рішення і чинники, що впливають на його прийняття

ü Аналізувати чинники, що впливають на рішення і регулювати їхні вплив

ü Формувати схему раціонального процесу прийняття рішення

Лекція 4

ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Програмна анотація

1. Суть управлінських рішень

2. Класифікація рішень за певними ознаками

1. Суть управлінських рішень

Управлінські рішення є не лише невід’ємною складовою діяльності керівника будь-якого рівня управління, а й метою його діяльності та конкретним результатом. Адже саме від того, яке рішення прийме керівник, значною мірою залежить результативність колективу в цілому.

У формування теорій рішень чинний внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила:

Не приймати за істинне щоб там не було; доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним лише те, що абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може піддаватися сумніву

Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, настільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв’язання питання

Керувати ходом своїх думок, щоб починаючи з найпростішого і легко пізнавального і, піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого

Завжди робити перелік і огляд усього настільки повним, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютно впевненості в тому, що нічого не пропущено

Управлінське рішення - заключний етап процесу управління. Управлінське рішення розглядається, як процес розробки та реалізації раціонального варіанту вирішення проблеми або задачі, а також як фіксований управлінський акт. Рішення є основною формою і специфічним продуктом управлінської праці. Рішення - це вибір альтернативи, певною мірою підсумок управління. Воно є результатом міркувань, дій та намірів, висновків, обмежень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управління.

Визначення управлінських рішень дають змогу трактувати його з різних точок зору:

як плинний у часі процес, що дозволяє виділити його етапи

як вольовий акт керівника, що дозволяє розглядати рішення з точки зору психології, з урахуванням мотивів та думок, які визначають поведінку керівника

як засіб досягнення цілі, що дозволяє говорити про його оптимальність та ефективність

як процес мислення, що дозволяє виділити логічність або інтуїтивність його обґрунтування

2. Класифікація рішень за певними ознаками

Рішення вимагають відповідальності, систематизації дій, організованості тощо. Їх класифікувати за певними ознаками:

За сферою охоплення:

ü загальні (стосуються всієї організації);

ü часткові (стосується конкретних підрозділів, служб, проблем тощо);

ü за тривалістю дії;

ü перспективні;

ü поточні.

За рівнем прийнятності:

ü на вищому рівні управління;

ü на середньому рівні управління;

ü на нижньому рівні управління.

За характером розв’язування задачі:

ü організаційні запрограмовані (їх виглядати запропонував американський науковець Г. Саймон на основі залучення комп’ютерної техніки). Це певний відомий перелік кроків, тут мало альтернатив;

ü організаційні не програмовані, викликані новим або невідомими факторами або ситуаціями. Це можуть бути рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

ü компромісні, які повинні врівноважувати протиріччя, що виникають (обґрунтував американський фахівець Роберт Кaц).

За способом обґрунтування:

ü інтуїтивні, тобто ті, які базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість визначається особистими якостями менеджера, до яких відносяться життєвий досвід, рівень освіти, власні погляди тощо;

ü які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках). Це вибір зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо приймає менеджер, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але прийняття таких рішень може призводити до не сприйняття нової альтернативи в наслідок орієнтації на вже апробований варіант, який раніше дав позитивне вирішення проблеми;

ü раціональні, обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами.

За терміном дії наслідків:

ü довгострокові;

ü середньострокові;

ü короткострокові.

За частотою прийняття:

ü одноразові (випадкові);

ü повторювані.

За широтою охоплення:

ü загальні;

ü вузькоспеціалізовані.

За складністю:

ü прості;

ü складні.

За регламентацію:

ü контурні (лише приблизно позначають схему дії підлеглих і дають їм широкий простір для вибору прийомів і методів здійснення);

ü структуровані (припускають тверде регламентування дій підлеглих. Ініціатива з їх боку може виявлятися лише у вирішенні другорядних питань);

ü алгоритмічні (жорстко регламентують діяльність підлеглих і практично виключають їх ініціативу).

Від обґрунтованості, оптимальності рішень залежить:

результати діяльності трудового колективу

його престиж

авторитет керівника

морально-психологічний клімат в колективі

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог. Доктор економічних наук Хміль Ф.І. розкриває вимоги до управлінських рішень.

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з урахуванням об’єктивних закономірностей розвитку об’єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності.

Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинну мати мету, чітко пов’язану із стратегічним планом розвитку об’єкта управління.

Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняються встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання, мають бути охарактеризовані якісно.

Правомірність. Будь – яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компенсації структурного підрозділу управління чи посадової особи.

Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу у кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який би відповідав економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимальним прибутку за мінімальних витрат.

Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматись у момент виникненням проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів.

Комплексність управлінських рішень передбачає урахування всіх найважливіших взаємозв’язків та взаємозалежності діяльності підприємств.

Гнучкість. Будь-яке всебічно обґрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладення рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні знань. Рішення слід формувати чітко, лаконічно.

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 3

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Лекція 5

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Програмна анотація

3. Організація підготовки управлінських рішень

4. Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

1. Організація підготовки управлінських рішень

Можна виділити чотири аспекти, що визначають природу прийняття рішення:

ü вплив зовнішнього середовища;

ü виробничо-господарська діяльність;

ü розпорядження керівників;

ü ініціатива підлеглих.

Прийняття рішень є важливою часткою будь-якої управлінської діяльності. Образно кажучи, прийняття рішень можна назвати «центром» навколо якого обертається життя організації.

За організацією підготовки управлінські рішення підрозділяються на:

Одноособові рішення – це рішення, розроблені і прийняті керівниками без узгодження й обґрунтування їх іншими особами чи групами. Як правило, це оперативні рішення, які торкаються виробничо-господарських непринципових ситуацій.

Колегіальні рішення – це такі рішення, що розробляються групою фахівці, а процес їх прийняття підлягає узгодженню з визначеними компетентними особами. Однак у силу дії принципу єдиноначальності (тобто особистої відповідальності) рішення приймає уповноважений керівник. Тут виявляється принцип «підготовка рішення колегіальна – відповідальність одноособова».

Колективні рішення розробляються на зборах усіма їхніми учасниками. Ухвалення рішення здійснюється методом голосування. Характер голосування визначається найчастіше в установчих документах (статті, договорі) чи безпосередньо на зборах. Окремі важливі рішення приймаються на основі повної згоди, а велика частина рішень вимагає кваліфікованої більшості.

2. Процес прийняття та реалізації управлінських рішень

Процес прийняття управлінського рішення являє собою багатоетапну дію менеджера. Загальна схема прийняття управлінських рішень може бути надана таким чином.

Схема прийняття управлінського рішення

Процес розробки та реалізації управлінського рішення

Підготовка рішень – це послідовна система дій, в результаті чого формується вихідна інформація. В процесі підготовки рішення здійснюється обробка і аналіз необхідної інформації, постановка і з’ясування проблеми, формування цілей, розробка варіаційних рішення.

Прийняття рішення – це система дій, що пов’язана з вибором найкращого варіанта. З декількох варіантів рішень керівник повинен обрати один, найбільш оптимальний. Керівник може приймати рішення сам або колегіально, але відповідальність за результат завжди падає на нього. Не завжди один з варіантів рішення буває найкращим і в цих випадках запрошують до обговорення спеціалістів, виконавців, ради та інші громадські організації. Значення колективних форм вироблення рішень зростає, однак остаточне рішення залишається за керівником. В деяких випадках керівник вибирає не один із наявних варіантів, а синтезує з них найбільш доцільний, взяти за основу найкращі із запропонованих.

Приймаючи рішення, важливо врахувати фактори, що впливають на процес.

Особисті якості менеджера (освіта, знання, вік, досвід, характер тощо)
Поведінка менеджера (звички, психологія, лояльність тощо)
Середовище прийняття рішення	визначеність (керівник знає очікувані результати всіх можливих альтернативних рішень)
ризик (менеджеру відома міра ймовірності ризику кожної альтернативи)
невизначеність, коли неможливо оцінити ймовірність потенційних результатів
Інформаційні обмеження, зумовлені зростанням витрат на отримання додаткової інформації
Час, який відводиться для прийняття рішень - більшості ситуацій обмеженість часу проявляється в тому, що менеджери не можуть проаналізувати всі можливі альтернативи
Ступінь підтримки менеджерам колективом – цей фактор враховує те, що існує різний ступінь сприйняття менеджерів. Якщо не вистачає підтримки (низький рівень сприйняття, відсутність порозуміння), проблема повинна розв’язуватись за рахунок власних якостей менеджер, але виконання прийняття рішення може бути під загрозою
Політика організації враховує суб’єктивний фактор при прийнятті рішення (статус, влада, престиж, легкість виконання значною мірою впливають на якість виконання)

Модуль 1

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ЗМІСТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Тема 4

МЕТОДИ ОБҐРУНТУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Лекція 6, 7

КЛАСИФІКАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ТА МЕТОДІВ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, КОНТРОЛЬ ЇХ ВИКОНАННЯ

Програмна анотація

3. Моделі та методи прийняття управлінських рішень

4. Організація та контроль виконання рішень

1. Моделі та методи прийняття управлінських рішень

В теорії управління визначають три основні моделі прийняття рішень:

ü класична модель;

ü поведінкова модель;

ü ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається що особа, яка приймає рішення має бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Проте на практиці процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

ü особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

ü особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

ü особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або те і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймається ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

ü для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

ü для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

ü коли менеджер або група менеджері мають достатньо влади, щоб нав’язати своє рішення.

Американський менеджмент виділив такі найбільш розповсюджені способи моделювання:

Теорія ігор	Моделює вплив прийнятого рішення на конкурентів. Ця теорія найперше розроблялася військовими
Теорія черг	Визначає оптимальну кількість каналів обслуговування щодо споживання в них (модель оптимального обслуговування)
Моделювання управління запасами	Визначає час розміщення замовлень, їхню кількість, обсяг готової продукції на складі
Лінійне програмування	Забезпечує оптимальний спосіб розподілу ресурсів при наявності конкретних потреб. Моделі лінійного програмування найбільш популярні в менеджменті
Імітаційне моделювання	Дає практичний спосіб застосувати моделі замість реальної системи
Економічний аналіз	Метод оцінки витрат та економічних вигод. Базується на визначенні економічних умов, за яких підприємство стає вигідним. Зрозуміло, що основною умовою буде ситуація, коли загальний дохід зрівнюється з основними витратами
Платіжна матриця	Це статистичний метод, який дає змогу з кількох варіантів вибрати найбільш оптимальний. При цьому платежі (грошові винагороди, доходи тощо) подаються у формі таблиці
Дерево рішень	Являє собою схематичне відображення дій у менеджменті з урахуванням фінансування результатів, імовірності отримання їхнього позитивного значення можливості порівняння альтернатив
Прогнозування	Прогнозування майбутніх управлінських ситуацій

Дерево рішень – це модель, представлена в графічній формі. На графік наносяться всі етапи, які необхідно розглянути, оцінюючи різні варіанти. Дерево рішень підкреслює два основних моменти: використання інформації, придбаної в процесі підготовки до урахування рішення. Це графічна схема того, до якого вибору в майбутньому приведе нас прийняте рішення. Менеджери використовують цю технологію, щоб оцінювати шляхи, уздовж яких будуть прийматися серії рішень. Потім, за допомогою вивчення альтернативних шляхів, вони намагаються визначити, який з них має найбільші переваги і яким треба йти.

Методи, що використовуються для прийняття рішень, можна об’єднати у три групи:

що ґрунтуються на якісному аналізі явищ	історичних аналогій, експертних оцінок та ін.
що поєднують якісний аналіз і кількісні оцінки	достатньої інформаційної бази
розрахункові	використовуються для прийняття конкретних рішень з удосконалення менеджменту за умови належного інформаційного забезпечення

Підготовка і прийняття рішень – це творчий процес у діяльності керівників. Він, як правило, включає ряд стадій:

розробку і постановку мети, вивчення проблеми

вибір і обґрунтування критеріїв ефективності і можливих наслідків прийнятих рішення

розгляд можливих варіантів рішення

вибір і остаточне формування рішення

погодження та урахування рішення

доведення рішення до виконавця

коригування рішення, контроль за виконанням рішення

Виходячи з цього, методи прийняття управлінських рішень можна представити, як:

ü неформальні (евристичні);

ü колективні;

ü кількісні.

Неформальні методи прийняття рішень

Управлінська практика свідчить про те, що прийнятті і реалізації рішень значна частина керівників використовує не формальні методи, що ґрунтується на аналітичних здібностях керівників, які приймають управлінські рішення. Не формальні методи – це сукупність логічних прийомів і методик вибору оптимальних рішень керівником шляхом теоретичного порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду. У більшій частині неформальні методи базуються на інтуїції менеджера. Автори вважають, що перевага неформальних методів полягає в тому, що приймаються вони оперативно, а недоліком є те, що неформальні методи не застраховують від вибору помилкових (неефективних) рішень, оскільки інтуїція іноді може підвести менеджера.

Колективні методи прийняття рішень

Основним моментом у процесі колективної роботи над підготовкою та реалізацією управлінських рішень є визначення кола людей, учасників даної процедури. Найчастіше це тимчасовий колектив, до складу якого включається, як правило, і керівник, і виконавці. Головними критеріями формування такої групи є компетентність, здатність вирішувати творчі задачі, конструктивність мислення та комунікабельність. Колективні форми групової роботи можуть бути різними: засідання, нарада, робота в комісії і т.п. Найбільш розповсюдженим методом колективної підготовки управлінських рішень є «мозковий штурм» «мозкова атака» (спільне генерування нових ідей і наступне прийняття рішень).

Кількісні методи прийняття рішень

В основі кількісних методів прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що пропускає вибір оптимальних рішень шляхом обробки(за допомогою ПК) великих масивів інформації. В залежності від типу математичних функцій, покладених в основу моделей, розрізняють:

лінійне моделювання	використання лінійної залежності
динамічне програмування	дозволяє вводити додаткові змінні в процес рішення задач
ймовірні та статистичні моделі	реалізуються в методах теорії масового обслуговування
теорія ігор	моделювання таких ситуацій, ухвалення рішення в яких повинно враховувати відмінність інтересів різних підрозділів
імітаційні моделі	дозволяють експериментально перевірити реалізацію рішень, змінити вихідні передумови, уточнити вимоги до них

Серед методів обґрунтування управлінських рішень важливими є методи експертних оцінок. Сутність методу експертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень і обробкою їхніх результатів. Узагальнена думка групи експертів приймається як рішення проблем.

Анкетування являє собою опитування експертів у письмовій формі за допомогою анкет. В анкеті містяться питання, які можна класифікувати за змістом і типом. За змістом питання поділяються на три групи:

ü об’єктивні дані про експерта (вік, посада, спеціальність, стаж роботи т ін.);

ü основні питання по суті зазначеної проблеми;

ü додаткові питання, що дозволяють з’ясувати джерело інформації, аргументацію відповідей, самооцінку компетенції експерта і т.п.

Інтерв’ю – це усне опитування, проведене у формі інтерв’ю. Для підготовки бесіди інтерв’юер розробляє питання для експерта. Характерною рисою цих питань є можливість швидкої відповіді на них експертом, оскільки він практично не має часу на його обмірковування.

Дискусія широко застосовується на практиці для обговорення проблем, шляхом їх рішення, аналізу різних факторів і т.п. Для проведення дискусій формується група експертів, не більше 20 чоловік. Керівник проводить попередній аналіз проблем дискусії з метою чіткого формулювання задач, визначення вимог до експертів, методики проведення дискусії.