Тема 8. Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

8.1. Основні поняття та джерела інформації

8.2. Структура платіжного балансу.

8.3. Методи зрівноваження платіжного балансу.

8.4. Теорії платіжного балансу.

8.1. Основні поняття та джерела інформації

Платіжний баланс являє собою кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом. Він підсумовує і, отже, дає змогу аналізувати результати міжнародних економічних операцій між вітчизняними резидентами та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс – це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов’язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця).

Більш докладно економічну угоду визначено в останньому п’ятому Пораднику МВФ зі складання ПБ (1993 р.): “Економічна угода – це економічний потік, який відображає створення, перетворення у власності на твори та фінансові активи, у наданні послуг або наданні робочої сили та капіталу”

Оскільки будь-яка економічна угода – це, так чи інакше, обмін економічних цінностей на валюту, ПБ у дуже спрощеному вигляді складається з двох потоків:

1) потоків реальних ресурсів – експорту та імпорту товарів та послуг;

2) потоків фінансових ресурсів, які є оплатою за придбання товарів та надання послуг або платежам за продаж відповідних фінансових ресурсів.

ПБ складається за бухгалтерським принципом подвійного запису кожної економічної угоди. Цей принцип передбачає, що будь-яка економічна угода автоматично враховується у ПБ двома записами, які повинні мати однакове вартісне вираження: один запас позначається як кредит зі знаком плюс, а другий – як дебет зі знаком мінус.

Кредит – це відплив за кордон вартостей, які має надійти зустрічний платіж від нерезидентів; він формується за рахунком експорту товарів та послуг, іноземних інвестицій в економіку даної країни, грошових коштів, які розміщені на рахунках у банках даної раїни нерезидентами, а також різноманітних кредитів, наданих країні з-за кордону.

У кредиті відображається находження іноземної валюти до країни, доходи, і тому цифри, що зараховуються у нього, або мають знак “плюс” (+), або не мають ніякого знака.

Дебет – це приплив вартостей з-за кордону, за які має платити резидент даної країни за кордон; він формується за рахунок імпорту, закордонних інвестицій, репатріації прибутків, отриманих від іноземних інвестицій у даній країні, грошових коштів, які розміщені за кордоном резидентами даної країни, кредитів, що надані нерезидентами, а також за рахунок коштів, що йдуть на погашення кредитів за кордон.

У дебеті відображається відплив іноземної валюти з країни, витрати, платежі, і тому цифри, що зараховуються у ньому, супроводжуються знаком “мінус” (-).

Згідно з прийнятими у міжнародній практиці принципами ділової бухгалтерії будь-яке збільшення активів або зменшення зобов’язань відображається у дебети, а зменшення активів або збільшення пасивів – у кредит ПБ.

Кожна операція у ПБ має бути представлена двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроблені одночасно, в момент, коли економічні цінності утворюються, перетворюються, обмінюються, передаються чи ліквідуються. Виникнення фінансових зобов’язань та вимог пов’язано зазвичай з переходом права власності на які-небудь матеріальні цінності від одного учасника угоди до іншого. Якщо момент переходу права власності неочевидний, то ним вважається момент відповідного бухгалтерського запису в обліку покупця та продавця.

Для реєстрації операцій у ПБ використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежними покупцями та незалежними продавцями.

При підготовці ПБ зазвичай використовується національна розрахункова одиниця. Для перерахунку даних в долар США рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, який фактично діяв на ринку на дату складання ПБ. Якщо для розрахунків з зовнішньоекономічними операціями використовується декілька валютних курсів, то перерахунок даних ПБ здійснюється за середньозваженим курсом. Для перерахунку кожного компонента ПБ має використовуватись один і той самий валютний курс.

Джерелами інформації про ПБ є:

1) митна статистика – угоди про товари, зареєстровані митними органами;

2) статистика грошового сектору – дані про іноземні активи та пасиви банківської системи (центрального банку (ЦБ) та комерційних банків);

3) статистика зовнішнього борту – дані про записи, потоки та виплати за державним та приватним зовнішнім боргом резидентів нерезидентами. Ці дані надають міністерство фінансів або ЦБ, а для перевірки цих даних використовують статистику інших країн-кредиторів або статистику Світового банку, ОЕРС, БМР тощо;

4) статистичні огляди – дані про міжнародну торгівлю послугами, трудові доходи, перекази мігрантів, які збирають шляхом опитування відповідних структур (турбюро, готелів, міграційних бюро); дані про прямі та портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та обслуговування боргу приватним сектором, які отримують шляхом вибіркового опитування підприємств;

5) статистика операції з іноземною валютою – для тих країн, де за законом експортери повинні обмінювати виручену від експорту іноземну валюту на національну – в ЦБ або в уповноважених на це банках.

8.2.Структура платіжного балансу

Згідно із останнім п’ятим Порадником зі складання платіжного балансу, який був випущений МВФ у 1993 з., усі статті стандартного ПБ поділяються на 2 групи залежно від економічної природи угод:

1) рахунок поточних операцій, який відображає міжнародний пух реальних матеріальних міжнародних цінностей (передусім товарів та послуг);

2) рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій, який показує джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей (табл. 1.7.1)

В аналітичних цілях усі статті ПБ поділяються на такі, які записуються:

1) “над рискою”, які показують рух матеріальних цінностей і рух капіталу, за винятком зміни міжнародних резервів;

2) “під рискою”, які показують зміни запасів міжнародних резервів уряду та ЦБ.

Таблиця. Платіжний баланс: стандартні компоненти

1. РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ	Кредит	Дебет
А. Товари і послуги а) товари Експорт/ імпорт товарів Товари для подальшої обробки Ремонт товарів Товари, що купуються в портах транспортними організаціями Немонетарне золото 5.1. Золото як засіб нагромадження 5.2. Інше б)послуги Транспортні послуги 1.1. Морський транспорт 1.2. Повітряний транспорт 1.3. Інші види транспорту Поїздки 2.1. Дідові 2.2. Особисті Послуги зв’язку Будівельні послуги Страхові послуги Фінансові послуги Комп’ютерні та інформаційні послуги Роялті та ліцензійні платежі Інші ділові послуги 9.1. Перепродаж товарів за кордоном та інші послуги 9.2. Операційний лізинг 9.3. Різні ділові, професійні та технічні послуги Послуги приватним особам і послуги у сфері культури та відпочинку 10.1. Аудіовізуальні і пов’язані з ними послугами 10.2. Інші послуги у сфері культури та відпочинку 11. Інші державні послуги В)Доходи 1. Оплата праці 2. Доходи від інвестицій 2.1. Прямі інвестиції 2.1.1 Доходи на участь у капіталі 2.1.1.1. Дивіденди і розподілений прибуток 2.1.1.2. Реінвестовані доходи і нерозподілений прибуток 2.1.2. Доходи за борговими зобов’язаннями 2.2. Портфельні інвестиції 2.2.1 Доходи на капітал (дивіденди) 2.2.2. Доходи за борговими зобов’язаннями (процент) 2.2.2.1. Облігації та інші боргові зобов’язання 2.2.2.2. Інструменти грошового ринку і фінансові деривати 2.3. Інші інвестиції
С. Поточні трансферти: 1. Сектор державного управління 2. Інші сектори 2.1. Грошові перекази тих, хто працює 2. 2.Інші трансферти
2. РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ І ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ	Кредит	Дебет
А. Рахунок операцій з капіталом 1. Капітальні трансферти 1.1. Сектор державного управління 1.1.1. Анулювання боргу кредитором 1.1.2. Інше 1.2. Інші сектори 1.2.1. Трансферти мігрантів 1.2.2. Анулювання боргу кредитором 1.2.3. Інше 2. Купівля/ продаж невиробничих нефінансових активів
В) Фінансовий рахунок 1. Прямі інвестицій 1.1. За кордон 1.1.1. В акціонерний капітал 1.1.2. Реінвестовані доходи 1.1.3. Інший капітал 1.1.3.1. Вимоги до закордонних філій 1.1.3.2. Зобов’язання перед закордонними філіями 1.2. у внутрішню економіку 1.2.1. В акціонерній капітал 1.2.2. Реінвестовані доходи 1.2.3. Інший капітал 2. Портфельні інвестиції 2.1. Активи 2.1.1. Цінні папери, що забезпечують участь у капіталі 2.1.2. Боргові цінні папери 2.1.2.1. Облігації та інші боргові зобов’язання 2.1.2.2. Інструменти грошового ринку 2.1.2.3. Фінансові деривати 2.2. Зобов’язання 2.2.1. Цінні папери, що забезпечують участь у капіталі 2.2.1.1. Банки 2.2.1.2. Інші сектори 2.2.2. Боргові цінні папери 2.2.2.1. Облігації та інші боргові зобов’язання 2.2.2.2. Інструменти грошового ринку 2.2.2.3. Фінансові деривати 3. Інші інвестиції 3.1. Активи 3.1.1. Комерційні кредити 3.1.2. Позики 3.1.3. Готівка та депозити 3.1.4. Інші активи 3.2. Зобов’язання 3.2.1. Торговельні кредити 3.2.2. Позики 3.2.3. Готівка та депозити 3.2.4. Інші активи 4. Резервні активи 4.1. Монетарне золото 4.2. Спеціальні права запозичення 4.3. Резервна позиція МВФ 4.4. Іноземна валюта 4.4.1. Готівка та депозити 4.4.1.1. В органах грошового регулювання 4.4.1.2. В банках 4.4.2. Цінні папери 4.4.2.1. Акції 4.4.2.2. Облігації та інші боргові зобов’язання 4.4.2.3. Інструменти грошового ринку та фінансові деривати 4.5. Інші вимоги

Окремо специфічною статтею ПБ є чисті помилки та пропуски.

Чисті помилки та пропуски – це стаття ПБ, яка показує помилки, зроблені у записах окремих платежів та пропуски платежів в інших статтях ПБ; вона необхідна для вирівнювання дебету та кредиту, для зведення до нуля різниці між активами та пасивами.

Наприклад, торгові кредити записані у короткостроковий капітал, але відстежити їх використання, тобто визначити, який саме імпорт було куплено за їх рахунок, не є можливим. У такому випадку в ПБ кредит за даною угодою записано, а дебетового запису немає, він пропущений.

Або інший приклад: отримання торгових кредитів записується за даними кредитора, а їх використання на імпорт товарів – за національною митною статистикою. У даному випадку дебет і кредит за одним і тим самим записом отримано з різних джерел, які відрізняються методологією складання, отже, або дебет, або кредит такого запису ПБ оцінено з помилкою.

Рахунок поточних операцій.

Підрозділи, або статті, цього розділу ПБ узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювались на умовах платежу готівкою, без відстрочування, тобто які не передбачали надання або залучення коштів у кредитній формі.

Рахунок поточних операцій (current account balance) складається з трьох розділів (див. Табл. 1.7.1.):

А. Торговий баланс (експорт-імпорт товарів) та баланс послуг;

В. Поточні доходи (оплата праці робітників та переказ прибутків від інвестицій);

С. Поточні трансферти (безвідплатний переказ грошей та інших активів)

Розділ А “Товари та послуги ” (goods and services) ПБ містить два підрозділи: а) товари; б) послуги.

Основа рахунка поточних операцій – торговий баланс (а), який являє собою чисту вартість експорту товарів за вирахуванням їх імпорту, розраховується за даними митної статистики і регулярно публікується.

Підрозділ (а) “Товари” складається зі статей ПБ, що підсумовують на базі ФОБ (FOB) за ринковими цінами експорт та імпорт звичайних товарів у матеріально-речовій формі, товарів для подальшої обробки, ремонт товарів, придбання товарів у портах транспортними організаціями та немонетарного золота.

Наступний підрозділ розділу А “Товари та послуги” – підрозділ (б) “Послуги” (services) – містить групу статей рахунка поточних операцій ПБ, які підсумовують транспортні послуги, поїздки та інші послуги (зв’язок, будівництво, страхування, фінансові, комп’ютерні, інформаційні, ліцензійні, особисті та інші), які резиденти надають нерезидентам і навпаки. Статті кредиту утворює “невидимий” експорт, статті дебету – “невидимий” імпорт.

Другий розділ рахунка поточних операцій — розділ В "Доходи"(income). Він містить групу статей ПБ, в яких відображаються пла­тежі між резидентами і нерезидентами, пов'язані з оплатою праці нерезидентів, та операції, пов'язані з доходами на інвестиції.

Розділ "Доходи" в ПБ поділяється на два підрозділи:

1) Оплата праці;

2) Доходи від інвестицій.

Підрозділ (стаття) "Оплата праці" містить дані про зарплату та інші виплати у грошовій та натуральній формі, одержані резиден­тами за межами своєї країни за виконані ними роботи для рези­дентів інших країн.

Підрозділ "Доходи від інвестицій" складається з групи статей поточного ПБ, які підсумовують доходи, одержані резидентами на свої закордонні активи: прямі, портфельні та інші інвестиції.

Третій розділ рахунка поточних операцій ПБ — розділ С "По­точні трансферти" — містить групу статей, які охоплюють трансферти органів державного управління та транс­ферти інших секторів.

Трансферти відображають передачу матеріальних ресурсів рези­дентом однієї країни резиденту іншої, причому в обмін резидент не отримує ніякого вартісного еквівалента, тобто залежно від напрям­ку трансферту він відображається у ПБ лише в кредиті або в де­беті. Трансферти поділяються на 2 групи:

1) поточні трансферти — це трансферти, які не передбачають передачу права власності на основний капітал; вони не пов'язані з придбанням або використанням основного капіталу і не передбачають анулювання боргу кредитором. Поточні трансферти включають до поточних операцій ПБ;

2) капітальні трансферти (capital transfers) — це трансферти, які передбачають передачу права власності на основний капітал; вони
пов'язані з придбанням або використанням основного капіталу або передбачають анулювання боргу кредитором. Капітальні транс­ферти відносять до операцій з капіталом і фінансових операцій —другу частину ПБ.

Отже, баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвес­тицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансфертних платежів. Цей баланс також може зво­дитись або з дефіцитом, або з активним сальдо.

Баланс рахунка поточних операцій ПБ складають, підсумував­ши, два баланси — торговий та баланс невидимої торгівлі.

Якщо за підсумками усіх угод першої частини ПБ "Рахунок поточних операцій" зобов'язання резидентів країни перевищують вимоги до нерезидентів, то баланс поточних операцій від'ємний, і країна повинна покрити дефіцит поточних операцій за рахунок:

1) залучення іноземних інвестицій;

2) запозичення в іноземних банків, урядів, міжнародних органі­зацій;

3) скорочення офіційних валютних резервів ЦБ.

Усі ці операції відображаються у другій частині ПБ "Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій".

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій

Підрозділи, або статті, цього розділу ПБ відображають зміни вар­тості фінансових активів та зобов'язань країни внаслідок зовніш­ньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності.

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій містить групу статей ПБ, які показу­ють міжнародний рух капіталу, за допомогою якого фінансуються експорт та імпорт товарів і послуг.

Цей рахунок складається з двох розділів:

А. Рахунок операцій з капіталом.

Б. Фінансовий рахунок.

Розділ А "Рахунок операцій з капіталом " включає дві групи статей ПБ, які відображають трансферти капітальних активів та рух нефінансових капітальних активів.

Перший підрозділ (група статей) даного розділу ПБ "Капітальні трансферти" охоплює трансферти державного сектору та трансфер­ти інших секторів.

Розділ В "Фінансовий рахунок" відображає рух капіталу у вигляді інвестицій який поділений на чотири функціональні групи:

1) прямі інвестиції;

2) портфельні інвестиції;

3) інші інвестиції, які охоплюють усі операції з активами/ зобов’язаннями, не віднесеними до попередніх категорій;

4) резервні активи, тобто іноземні активи, які контролюються грошовими вкладами або урядом країни.

8.5. Методи зрівноваження платіжного балансу

На ПБ впливають різні макроекономічні фактори:

1) національний дохід. Чим вищий національний дохід, тим вищий рівень життя та споживання, більші обсяг імпорту та схильність до експорту капіталу. Отже, чим більший національний дохід, тим більше від’ємне сальдо рахунка поточних операцій і фінансового рахунка;

2) рівень процентних ставок. Чим вищий в країні рівень реальних процентних ставок відносно інших країн, тим більше бажання нерезидентів перевести свої активи у дану країну, тим більше додатне сальдо фінансового рахунку;

3) обсяг грошової емісії. Активна грошова політика нарощування грошової маси призводить до підвищення цін та зниження рівня процентних ставок. Якщо валютний курс швидко реагує на зростання цін, то індекс умов торгівлі погіршується, а зниження рівня процентних ставок сприяє відпливу капіталу з країни. Отже, чим більший обсяг грошової емісії, тим більше від’ємне сальдо рахунка поточних операцій та фінансового рахунка;

4) фіскальна політика держави. Зниження податків і зростання державних витрат сприяє зростанню споживання в країні, що збільшує імпорт і погіршує баланс поточних операцій. Навпаки, обмежувальна фіскальна політика скорочує поточне споживання та інвестиції, заохочує рівень процентних ставок та сприяє припливу капіталу з-за кордону. ПБ покращується;

5) валютний курс. Якщо валютний курс національної валюти знижується і водночас попит на імпорт в цю країну і попит на експорт продукції з цієї країни у нерезидентів еластичні, то торговий ПБ країни покращується. Але зниження валютного курсу може викликати відплив фінансових інвестицій з країни, що погіршить ПБ.

Внаслідок дії цих факторів баланс не буде сходитись. Для точного зведення балансу використовують спеціальні балансувальні (компенсуючі) статті балансу.

Таким чином, складаючи платіжний баланс, його статті поділяють на основні (автономні) та балансувальні. До основних належать статті, в яких відображаються операції, що впливають на остаточний результат платіжного балансу, та які є відносно самостійними: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансувальних статей належать операції, які не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи та джерела регулювання сальдо платіжного балансу та відображають рух валютних резервів, зміну короткострокових активів окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-фінансових організацій тощо, тобто вони відображені у позиціях "Резервні активи" і частково — "Інші інве­стиції" фінансового рахунка ПБ.

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним методом визначення його дефіциту (balance-of-payments deficit ) або активу, надлишку (balance-of-payments surplus). Сальдо, яке утворюється за основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей.

Фінансування дефі­циту ПБ здійснюється за рахунок:

1) залучення позик міжнародних фінансових організацій;

2) продажу золота;

3) отримання трансфертів з-за кордону;

4) скорочення обсягу золотовалютних резервів.

Інколи можуть виникнути ситуації, коли країна не в змозі зрівно-­
важити ПБ за допомогою перерахованих вище заходів; виникає криза
ПБ. Ця криза відображається у ПБ як від'ємне сальдо ПБ у цілому,
яке не може бути покрито у поточному році через недостатність
резервних активів або якщо використання їх для цих цілей заборонено законом. У такому випадку країна може використати виключне
фінансування. Це операції, які здійснюють
країни, що зазнають труднощів з фінансуванням від'ємного сальдо
ПБ, за згодою та за підтримки їхніх закордонних партнерів з метою
зниження цього сальдо до рівня, який може бути профінансовано
традиційними засобами.,

Операції з виключного фінансування можуть проводитись за будь-якими статтями ПБ і не відокремлюються від них. До цих операцій відносять такі:

1) анулювання боргу — добровільна відмова кредитора від частини або усієї суми боргу, зафіксована у відповідній угоді між країною-кредитором і країною-боржником. У ПБ ця операція показується як капітальний трансферт у рахунку руху капіталу;

2) обмін заборгованості на акції — обмін простроченої заборгованості та інших боргових зобов'язань на акції компаній країни-боржника. Ці операції мають багато конкретних форм, але економічний зміст їх один: боргові зобов'язання, які не можуть бути покриті боржником, обмінюються за згодою з креди­тором на частку у власності боржника;

3) запозичення для врегулюванняПБ — позики, які отримують державні органи та ЦБ від інших країн для фінансування ПБ у виняткових ситуаціях. До цієї групи відносяться кредити, надані МВФ. Усі вони записуються у ПБ "під рискою";

4) переоформлення заборгованості — зміна умов чинного договору або укладення нової угоди, яка передбачає заміну узгоджених спочатку строків платежів на нові. При пере оформленні вважається, що поточні платежі за боргом було зробле­но своєчасно і фінансувалися за рахунок нової, тобто переоформленої заборгованості;

5) прострочення платежів за заборгованістю — у рам­ках цього способу країни — зі згоди кредитора чи без неї — просто не платять належні суми за зовнішніми зобов'язаннями. Ця операція записується у ПБ "під рискою";

6) залучення коштів з-за кордону іншими секторами економі­ки, крім уряду та ЦБ, яке заохочується державними органами шля­хом субсидування валютного курсу чи процентних ставок.

Новим явищем з середини 70-х років стали спроби вироблення принципів колективного регулювання ПБ, зокрема на регулярних зустрічах на вищому рівні країн "Великої сімки" (Group of Seven).

8.6. Теорії платіжного балансу

Метою теорій платіжного балансу є розроблення методів регулю­вання зовнішніх розрахунків.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балан­су була розроблена у XVIII ст. Д. Юмом та Д. Рікардо. Вона пану­вала протягом майже 200 років до 30-х років XX ст. Відповідно до цієї теорії, якщо платіжний баланс країни пасивний внаслідок відпливу золота з неї, зменшується кількість золотих грошей в обі­гу та знижуються ціни, що сприяє підвищенню конкурентоспро­можності її товарів, збільшенню їх експорту і, врешті-решт, активі­зує баланс її міжнародних розрахунків. Якщо ж країна має актив­ний платіжний баланс, відбувається зворотний процес. Приплив золота до країни збільшує грошову масу в обігу, що веде до зростан­ня цін та стимулює імпорт дешевших іноземних товарів, внаслідок чого активний платіжний баланс стає пасивним.

Кейнсіанські теорії регулювання платіжного балансу. Дж.М. Кейнс рекомендував зрівноважувати платіжний баланс дер­жавним регулюванням. Кейнсіанці вважали, що хронічна незрівно-важеність платіжного балансу не може бути автоматично скорек­тована за допомогою ринку, отже, потрібне активне державне ре­гулювання різними методами.

Теорія внутрішньої та зовнішньої рівноваги розроблена Р. Харродом, Т. Сцитовським, Р. Манделем та ін. Прихильники цієї теорії намагалися знайти методи досягнення цієї рівноваги, використовуючи економічні моделі. Внутрішньою рівновагою вони вважали такий стан економіки, коли повна зайнятість поєднується зі стабільними цінами, а зовнішньою — тривалу рівновагу платіж­ного балансу.

Інструментарно-цільовий метод регулювання платіжного ба­ланс у розробили Дж. Мід, Я. Тінберген та ін. Він передбачає розроблен­ня економетричних моделей регулювання платіжного балансу, умов­но поділивши показники на інструменти та цілі державної економіч­ної політики. Аналіз обмежується пошуком причинних взаємозв'яз­ків між незрівноваженістю міжнародних розрахунків країни та зміною відповідних методів грошово-кредитного бюджетного та ва­лютного регулювання. Виявлений зв'язок розглядається як причинно-наслідковий.

Інструментарно-цільовий метод суперечить іншим заходам дер­жавного регулювання економіки, що обмежує його практичне застосування. Наприклад, заходи для стимулювання економічного зростання зазвичай погіршують платіжний баланс, а використання політики "дорогих речей", зокрема підвищення облікової ставки для покращання стану платіжного балансу, негативно впливає на внутрішнє виробництво та зайнятість за інших однакових умов.

Цей інструмент регулювання платіжного балансу обмежений соці­альними, економічними, технічними умовами. Підвищення відсот­кової ставки, наприклад, не завжди приваблює іноземні капітали, а відповідне її зростання в інших країнах може нейтралізувати ефект такої політики.

Теорія нормативного регулювання платіжного балансу роз­роблена Дж. Вільямсоном, Р. Міллером та ін. Особливості цієї тео­рії такі: поєднання антициклічного та антиінфляційного регулю­вання з регулюванням міжнародних розрахунків; дослідження проблеми інфляції та її впливу на платіжний баланс; необхідність міждержавного регулювання платіжного балансу та інфляції.

Монетаристські теорії регулювання платіжного балансубули популярними у 70—80-ті роки. Монетаристська теорія роз­глядає платіжний баланс як наслідок нерівноваги усього грошового господарства, що змінює структуру внутрішніх цін та перешкоджає встановленню рівноваги між попитом та пропозицією. Стабіліза­ція платіжного балансу розглядається як короткотерміновий про­цес, спрямований на усунення нерівноваги у грошовій сфері краї­ни. Ідеал монетаристської концепції платіжного балансу — "відкри­та" економіка, мінімальне обмеження руху товарів, робочої сили, капіталів, забезпечення свободи дій ринковому механізму в націо­нальній та світовій економіці.

Теорії міждержавного регулювання платіжного балансу базу­ються на поєднанні кейнсіанства, неокейнсіанства та монетаризму. Ці теорії використовуються у проектах реформи світової валютної системи, розроблених у роки Другої світової війни Дж. М. Кейнсом та Г. Уайтом. Проекти валютної реформи надавали великого зна­чення колективному регулюванню платіжного балансу, що знайш­ло відображення у Статуті МВФ. Бреттон-Вудською системою було передбачене систематичне (збалансоване) регулювання платіжного балансу країни як балансу країнами як з активним, так; і з пасивним сальдо, але у різних напрямках, що передбачає вплив на внутрішній попит рух капіталів та кредитів, а також курс національної валюти.

Ямайська валютна система відроджує принцип симетричного ви­рівнювання платіжного балансу країнами як з пасивним, так і з активним сальдо та намічає принципи міждержавного регулюван­ня платіжного балансу, серед яких необхідно відзначити такі: критерії незбалансованості платіжного балансу та методи його вирівнювання, регулювання платіжного балансу, санкції проти порушень | міжнародної угоди. Відповідно до панівних монетаристських кон­цепцій платіжного балансу МВФ розробляє стандартні програми "стабілізації" у вигляді макроекономічних моделей, кількісних орі­єнтирів, що поділені по кварталах. З 70-х років у "стабілізаційні" програми МВФ за аналогією з програмами МБРР входять заходи впливу не тільки на попит, але й на пропозицію. Розширення табору методів регулювання платіжного балансу, які рекомендуються МВФ привело до покращання його співробітництва з МБРР. Новий підхід МВФ до регулювання платіжного балансу відповідає інтересам бан­ків-кредиторів, які вбачають у цьому гарантію зміцнення платоспро­можності країн-боржників та зниження ризику їх кредитування.

Оновлені "стабілізаційні" програми МВФ свідчать про тенден­цію до посилення міждержавного регулювання платіжного балансу.