Тема 5. Міжнародний кредит

5.1. Міжнародний кредит та його роль в міжнародних економічних відносинах.

5.2. Форми міжнародного кредиту.

5.3. Міжнародні кредити і міжурядові позики.

5.4. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

5.1. Міжнародний кредит та його роль в МЕВ

Розвиненість кредитних відносин є невід’ємною умовною функціонування ринкової економіки. Кредитом називають рух позикового капіталу.

Міжнародний кредит – це кредит, де кредиторами і позиковцями виступають різні держави, тобто рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин.

Як економічна категорія міжнародний кредит виражає відносини, які склалися між кредиторами і позиковцями різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Суб’єктами цих відносин є держави та державні органи, кредитні організації, не фінансові заклади, а також інші юридичні та фізичні особи.

Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій:

1. Забезпечує перерозподіл між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню.

2. Посилює нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах.

3. Прискорює реалізацію товарів.

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн – кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позиковців внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Принципи кредитування включають:

· поворотність кредиту (інакше це було б субсидуванням);

· платності, яка допомагає здійснювати диференційовані умови кредиту;

· терміновості (позику треба повернути в обумовлений термін);

· матеріальної забезпеченості, яка гарантує його погашення.

5.2.Форми міжнародного кредиту.

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати за різними принципами:

1. За призначенням розрізняють кредити:

- зв’язані;

- фінансові.

Зв’язані кредити мають цільовий характер, закріплений в кредитних угодах. До них належать:

- комерційні кредити, які надаються для закупівлі певних видів товарів чи оплати послуг;

- інвестиційні – для будівництва конкретних об’єктів, на прямі капіталовкладення, погашення зовнішньої заборгованості, придбання цінних паперів;

- проміжкові – для обслуговування змішаних форм вивезення капіталів, товарів та послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт.

Фінансові кредити не мають цільового призначення. До них належать:

- євро кредити;

- облігації: з фіксованою та плаваючою відсотковою ставкою; з варантом; конвертовані облігації;

- євро ноти;

- євро комерційні папери та інші фінансові інструменти.

Джерелом єврокредитів є ресурси Євровалютного ринку. Такі кредити, як правило, надають великі банки на строк 5 – 10 років на умовах “ рол овер ” (роловерний кредит). Весь договірний строк ділиться на періоди по 3 – 6 місяців, а тверда відсоткова ставка встановлюється лише для першого періоду. Для кожного наступного вона коректується з врахуванням зміни цін та валютних курсів на міжнародному ринку. Відсоткова ставка за роловерними кредитами складається з двох частин – базової ставки і маржі. За базу приймається відсоткові ставки за три – або шестимісячними міжбанківськими депозитами на відповідному ринку, наприклад LIBOR у Лондоні.

Для довідки. ЛІБОР (LIBOR) – ставка, запропонована на Лондонському міжбанківському ринку депозитів. Це ставка відсотка, за якою провідні банки Лондона надають позиковий капітал у певній валюті або валютній одиниці іншим банкам. Вона служить базовою ставкою для багатьох операцій на міжбанківському ринку позикових капіталів. Маржа коливається від 0,25 до 2%.

Конвертовані облігації за певних умов можна обміняти на акції компанії-боржника за попередньо встановленим курсом.

Варант – окремий документ, який дає право його власнику на покупку акцій протягом зазначеного строку за фіксованим курсом.

Євроноти – короткострокові та середньострокові зобов’язання з плаваючою відсотковою ставкою.

Єврокомерційні папери – зобов’язання приватних корпорацій, які випускаються на 3 – 6 місяців з невеликою маржею до відповідної базової ставки міжнародного грошового ринку.

2. За джерелами:

- зовнішнє кредитування;

- внутрішнє кредитування.

4. За формою надання:

- товарні;

- валютні.

4. За строками міжнародні кредити поділяються на:

- надстрокові – добові, тижневі, до трьох місяців;

- короткострокові – до 1 року;

- середньострокові – 1 – 5 років;

- довгострокові – понад 5 – 7 років.

Перший з них використовується для термінових операцій; другий – переважно в зовнішній торгівлі товарами споживчого призначення, матеріалами, сировиною, продуктами харчування та в обміні послугами; третій – для експорту машин і обладнання; четвертий – для фінансування інвестицій в інфраструктуру та виробничу сферу, для великомасштабних проектів.

5. За валютою позики:

- у валюті країни-позичальника;

- у валюті країни-кредитора;

- у валюті третьої країни;

- у міжнародній грошовій одиниці (СПЗ, ЕКЮ тощо).

6. За забезпеченістю:

- забезпечені (товарними документами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);

- балансові – під зобов’язання боржника.

7. За формою надання:

- готівкові;

- акцептні;

- депозитні сертифікати;

- облігаційні позики.

5.3. Міжнародні кредити і міжурядові позики.

Міжнародний кредит використовується в основному для кредитування зовнішньої торгівлі та у вигляді довгострокових кредитів для певних потреб.

Кредитування зовнішньої торгівлі охоплює кредитування експорту та кредитування імпорту.

Розрізняють такі форми кредитування експорту:

а) форма купівельних авансів, які надають країни-експортери іноземним виробникам;

б) форма банківського кредитування: надання кредитів під товари в країні експортера; надання позик під товари в дорозі; надання кредиту під товари або товарні документи в країні імпортера; бланкові кредити, не забезпечені товарами, які отримують експортери від банків, з якими вони мають міцні зв’язки або участь у капіталі.

Кредитування імпортеру має дві форми:

а) комерційного кредиту;

б) банківського кредиту.

Комерційні кредити поділяються на:

а) кредит за відкритим рахунком, який надається за угодою, згідно з якою експортер записує на рахунок імпортера у вигляді боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов’язується погасити у встановлений термін;

б) вексельний кредит, коли експортер, укладаючи угоду на продаж товару в кредит, виставляє переказний вексель (трату) на імпортера. Останній, отримавши товарні документи, акцептує трату (бере зобов’язання оплатити вексель в указаний термін).

Банківські кредити на імпорт бувають таких видів:

а) акцептний кредит видається, якщо імпортер згоден оплатити трату експортера. Перед настанням терміну оплати імпортер вносить в банк суму боргу, а банк в цей термін погашає його зобов’язання перед експортерам;

б) акцептно-рамбурсний кредит, суть якого полягає в тому, що банк імпортера в межах узгоджених лімітів кредитування виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера, котрий зобов’язується акцептувати трати й оплатити їх з настанням терміну. Після відвантаження товару експортер скеровує платіжні й товарні документи до свого банку. Останній акцептує переказний вексель і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік трати на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач трати пред’являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера.

Серед нових методів фінансування експорту необхідно відзначити:

а) пряме банківське кредитування іноземних покупців, поширеною формою якого сьогодні є відкриття банками кредитних ліній для оплати зовнішньоторговельних угод. Різновидом кредитної лінії є поновлювана (роловерна) кредитна лінія, яка застосовується у кредитних операціях Євровалютного ринку;

б) фінансування зовнішньоторговельних операцій на основі факторингу.

Факторинг – це придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи надані послуг. Підприємство – постачальник (експортер) поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Своєю чергою, факторингова фірма чи банк бере на себе вимоги клієнта до боржників і зобов’язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому суму під час укладення угоди. За здійснення факторингових операцій експортер вносить плату, передбачену угодою. Вартість факторингу може бути дещо вищою від відсоткові за кредит, оскільки сюди входить не лише плата за кредит, а й вартість інших послуг;

в) кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі форфейтінгу.

Форфейтинг – це купівля банком - форфейтором в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбанні цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик не оплати зобов’язання купити векселі експортера.

Серед інших кредитно-фінансових засобів стимулювання експорту можна відзначити лізингові операції та кредити за компенсаційними угодами.

Лізинг є різновидом операцій і являє собою довготермінову оренду машин, обладнання, споруд виробничого призначення тощо. Під час лізингових операцій орендодавець купує вищеназвані товари і передає їх за угодою орендареві для виробничого використання, зберігаючи право власності на них до кінця угоди. Оплачується оренда частинами протягом всього її терміну. Отже, оренда є своєрідною формою отримання кредиту.

Набуває поширення надання банками довгострокових кредитів за компенсаційними угодами, які базуються на взаємних поставках товарів на однакову суму. Найчастіше суть цієї операції полягає в тому, що якась країна отримує від іншої в кредит на довгий термін (15 – 20 років) машини, обладнання тощо і в рахунок погашення кредиту здійснює зустрічні поставки продукції, виробленої на цьому обладнанні.

Важливою формою міжнародного кредиту є міжурядові позики, які надаються за рахунок засобів державного бюджету у вигляді допомоги. Вони можуть бути безвідсотковими або з невисокою відсотковою ставкою, надаватися на пільгових умовах. Наприклад, в 1945р. США надали Великобританії урядову позику в сумі 750 млн. дол. на 50 років з розрахунку 2 % річних за умови відміни валютних обмежень та інших перепон для проникнення американського капіталу в стерлінгову зону. сьогодні значні міжурядові позики надаються країнам, що розвиваються, у формі програм “допомоги”.

5.4. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків, регіональний банк та валютно-кредитні організації ЄС – Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та розвитку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-кредитна організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Створений на міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 р., а розпочав працювати з 1947 р. Має статус спеціалізованого закладу ООН. Станом на 1997 р. нараховує понад 180 країн-членів. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 р. (на той час – 167-м членом).

МВФ – це організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасників відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня економічного розвитку країни та її роль в світовій й міжнародній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1992 р. становила 0,7 % (для порівняння: Росії – 3%, США – 19,62, Німеччини та Японії – по 6,1, Франції та Великобританії – по 5,48 %). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ її квоти. В результаті більшість голосів належить США і країнам – членам ЄС.

Основними завданнями МВФ є:

- сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням;

- сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень;

- надання валютних кредитів державам - членам для вирівнювання платіжних балансів;

- організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів.

1. Звичайний кредит – для стабілізації балансу в межах року з можливим його продовженням до 4 – 5 років.

2. Компенсаційний кредит – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни - позичальника причинами (на 3 – 5 років).

3. Стабілізаційний (“буферний”) кредит – для фінансування запасів сировини в зв’язку з несприятливою кон’юнктурою на світових ринках (на 3 – 5 років).

4. Розширене фінансування – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіжного балансу (до 3 років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР ), який частіше називають Світовим банком, був заснований в липні 1944р. на валютно-фінансовій Бреттон-Вудський конференції, що відбувалася у м. Бреттон-Вудсі (штат Нью-Хемпшир, США) під егідою ООН. Світовий банк розпочав свою діяльність 25 червня 1946 р.

Мета Світового банку – сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок. Деякі позики Світового банку фінансують видатки, пов’язані з реструктуризацією економіки, що банк забезпечує також “технічну допомогу” або експертну підтримку, допомагає урядам країн підвищити ефективність специфічних секторів їх економік відповідно до потреб національного розвитку.

Світовий банк функціонує під адміністративним контролем Ради керуючих. Кожну з 176 країн – членів світового банку представляє один керуючий, який, як правило, відповідає рівню урядового міністра. Рада делегує свої повноваження меншій групі представників – Раді виконавчих директорів, яка розміщена у Вашингтоні. Ця Рада відповідає за рішення щодо політики, яка впливає на функціонування Банку. Рішення Щодо позик приймаються на підставі економічних і політичних критеріїв. Президент Світового банку є головою Ради виконавчих директорів. Менеджмент і щоденне функціонування Банку забезпечують приблизно 7,1 тис. членів персоналу із більш як 100 країн світу.

Відсоткові ставки по позиках Світового банку для країн, що розвиваються, змінюються кожних 6 місяців. Поточне значення відсоткової ставки становить 7,43 %. Згідно із загальним правилом позики мають 5-річний період відстрочення платежів і повинні бути сплачені протягом періоду, який коливається в межах від 15 до 20 років. Деякі позики МБРР для країн, що розвиваються, надаються із внесків, що надійшли від країн – членів установи. Однак більшість грошових надходжень формуються за рахунок бон, виданих на світових фінансових ринках.

Світовий банк має три організації-філії: міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ).

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) заснована в 1960 р. (150 країн-членів). Ця філія Світового банку надає безвідсоткові позики найбіднішим країнам світу. Тільки країни, річний прибуток яких становить менш ніж 1,305 дол. США на душу населення, можуть отримати позику від МАР. Позики МАР, відомі як “кредити”, мають 10-річний період відстрочення і підлягають оплаті протягом 35 – 40-річного періоду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків від розвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів. Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світового банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно-технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) заснована в 1956 р. (156 країн-членів). Україна приєдналась до МФК у 1993 р.

Напрямки діяльності МФК:

- інвестування приватного сектора переважно в країнах, що розвивають;

- надання комплексних консультативних послуг урядам і підприємствам у приватизації (у 1993 р. експерти МФК брали участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у м. Львові);

- формування ринку капіталів у країнах перехідної економіки. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантій уряду, фінансуючи проекти, що створюються приватним сектором.

На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій. МФК може займати рівноправне положення в компаніях, яким вона позичає, відігравати роль каталізатора щодо інших інвесторів з приватного сектора, а також створювати ринки капіталу в країнах, що розвиваються.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ), створене в 1988 р. (110 країн-членів). Діяльність цього філіалу Світового банку спрямована на підтримку приватних інвестицій в країнах, що розвиваються. БАГІ забезпечує гарантії інвестицій, захищаючи інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця установа надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1940 – 60-х рр. були створені регіональні банки розвитку: в 1949 р. – Міжамериканський банк розвитку (53 країни); в 1964 р. – Африканський банк розвитку (75 країн), Азіатський банк розвитку (14 країн).

До регіональних європейських валютно-кредитних організацій належать: Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва, Європейський банк реконструкції та розвитку.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ ). створений у 1958р., – це фінансова організація ЄС, яка забезпечує довгострокові позики для капітальних інвестицій з метою зміцнення збалансованого економічного розвитку Союзу та інтеграції. ЄІБ також сприяє виконанню фінансових аспектів політики співробітництва з країнами, які не є членами ЄС. Пріоритетне завдання банку – підтримання регіонального розвитку. Більше ніж половина загальної суми позик виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які відстають у індустріальному розвитку чи переживають занепад промисловості, для покращення систем зв’язку та охорони довкілля. Проекти, підтримані позикою ЄІБ, мають найнижчу з можливих відсоткових ставок. Кредити надаються на 20 – 25 років.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) створений у 1973р. в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам – членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу за умови виконання ними програми стабілізації економіки, а також виконує функції кредитно-розрахункового обслуговування.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР ) – це міжнародний банк, створений у квітні 1991 р. для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. У кредитуванні віддає перевагу недержавним структурам господарювання. 60 % його ресурсів спрямовано на розвиток у цих країнах приватного сектору, а 40 % – на розвиток інфраструктури.

Завданням ЄБРР є створення в постсоціалістичних країнах конкурентоспроможної промисловості, розвиток взаємовигідних зв’язків між західноєвропейськими країнами і надання кредитів під великі проекти в галузях енергетики, транспорту, зв’язку, охорони довкілля тощо.

Надаючи кредити, ЄБРР сприяє швидкому переходу східноєвропейських країн до економічної стабільності.

Пріоритетними проектами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору. Банк фінансує проекти вартістю не менш ніж 15 – 17 млн. дол. США. Максимальний річний відсоток, який має сплачуватися банку за кредити, – 16 – 18 %.

Банк міжнародних розрахунків (БМР ) – це розрахункова плата, що діє на акціонерній основі. Створено БМР у 1930 р. у Базелі згідно з Гаагською угодою про німецькі репатріації за результатами Першої світової війни. Його членами є 41 країна. Розрахунковою одиницею, в якій ведеться баланс БМР, був і залишається золотий швейцарський франк (один золотий франк містить 0,29 г. чистого золота; американський долар конвертується у золотий франк за курсом 1 золотий франк – 1,94 долара). Нині БМР здійснює банківські операції з метою сприяння центральним банкам країн в управлінні їх банківськими резервами; займається регулюванням міжнародних розрахунків та розробкою погоджених банківських стандартів; здійснює дослідження в галузі валютної і грошової політики. Функції регулювання міжнародних розрахунків та розробка нормативних документів з банківського нагляду здійснюється через три комітети: Базельський комітет з банківського нагляду; Базельський комітет з систем платежів і розрахунків; Постійний комітет з євровалют. Мінімальні стандарти з банківського регулювання і нагляду, погоджені з БМР, використовує більшість країн світу як основу побудови національного банківського законодавства.