Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Ж.А. Черняк 6 страница



Одне з найважливіших напрямків підвищення ефективності ролі й значення людського фактора в умовах сучасного виробництва лежить у сфері оптимізації управління соціально-психологічним кліматом трудового колективу.

Одним з показників успішної діяльності керівника є рівень сформованості у колективі сприятливого соціально-психологічного клімату. Клімат у колективі може бути с приятливим та несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.

Поняття «клімат» дуже містке. Воно охоплює не тільки психологію колективу, але і всі інші умови, впливаючи на стан людини, у тому числі і особливості організації праці, матеріально-речові умови. Серед них важливе місце займають психологічні складові: настрій людей, їх взаємини, згуртованість. Вони і складають основу соціально-психологічного клімату.

Соціально-психологічний клімат – стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу. Притаманний певному колективу стійкий психічний настрій, який здійснює значний вплив на взаємини людей, їх ставлення до праці.

Усі види взаємостосунків можна згрупувати на основні наступні фактори:

- суспільні відносини – за їх допомогою розкриваються соціальний зміст етичних, правових, економічних, політичних стосунків конкретних людей у конкретних колективах;

- міжособистісні стосунки – за їх допомогою розкриваються соціально-психологічні форми стосунки у процесі спілкування й спільної діяльності людей. Характер міжособистісних стосунків значною мірою визначається умовами і функціями колективної діяльності на роботі, у сім’ї, в побуті;

- особливості організаційної взаємодії, які під час вирішення функціонально-технологічних завдань реалізують у статусно-рольовій системі стосунків і взаємозв’язків.

Взаємовідносини – це міжособистісні стосунки, у яких синтезується вся сукупність спільних відносин із реальними формами взаємодії, взаємозв’язку, взаєморозуміння, взаємовпливу (співробітництво-суперництво, симпатії-антипатії, згода-незгода, любов-ненависть (ворожість), конформізм-нонконформізм і ін., що характеризують стан особистих взаємовідносин у колективі.

Динаміка розвитку внутрішніх групових стосунків істотно впливає на емоційний настрій колективу, який виражається у соціально-психологічному кліматі, який у свою чергу, впливає на якість та ефективність роботи трудового колективу.

Типи взаємовідносин на 3 блоки в структурі соціально-психологічного клімату: соціологічний; психологічний; моральний.

Впливати на стан соціально-психологічного клімату колективу можуть фактори мікро- та макросередовища.

Сприятливий соціально-психологічний клімат є умовою підвищення продуктивності праці, задоволеності працівників працею і колективом. Соціально-психологічний клімат виникає спонтанно. Але хороший клімат не є простим слідством проголошених девізів і зусиль окремих керівників. Він є підсумком систематичної виховної роботи з членами колективу, здійснення спеціальних заходів, направлених на організацію відносин між керівниками і підлеглими. Формування і вдосконалення соціально-психологічного клімату – це постійна практична задача керівників будь-якого рангу. Створення сприятливого клімату є справою не тільки відповідальною, але і творчою, що вимагає знань його природи і засобів регулювання, уміння передбачати вірогідні ситуації у взаємостосунках членів колективу.

2. Колектив як соціальна група.

Колектив – соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством.

Колектив є соціальною системою, яка виконує такі функції: організаторську, виховну, стимулюючу.

Універсальне поняття «колектив» охоплює різні його види, до яких належать: первинний колектив (діти), загальношкільний колектив (школярі+педагоги), тимчасовий колектив (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.), виробничий колектив (група професіоналів), сімейний колектив. Колективи можуть бути одновікові й різновікові.

Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.

Трудовий колектив – це об’єднання працівників, здійснюючих спільну трудову діяльність на підприємстві, в установі чи організації.

У складі єдиного трудового колективу діють трудові колективи цехів, дільниць, бригад.

Організація – це група людей, діяльність яких спеціально координується для дослідження загальної цілі.

Для створення організації необхідні такі умови як мінімум:

- наявність хоча б двох людей, які вважають себе частиною цієї групи.

- наявність хоча б одної цілі, яку приймають як спільну усі члени групи.

- наявність членів групи, які спеціально працюють разом, щоб досягти значущої для всіх цілі.

Трудова організація – це організація – закріплена сукупність людей, що діє за єдиним планом для досягнення значущих для всіх членів організації цілей і для створення певного с-но-необхідного продукту чи надання послуг.

Такі трудові організації називають трудовими колективами.

Соціальна організація – це система соціальних груп і відносин між ними.

Соціальна організація промислового підприємства являє собою систему соціальних груп, виконуючих певні виробничі функції, які сприяють досягненню загальних цілей.

Соціальна організація характеризується такими ознаками:

- наявність єдиної цілі

- існування системи влади, керівництва які передбачають підпорядкування робітників керівництву

- розподіл функцій між групами працівників, що знаходяться у взаємодії один з одним.

Соціологічна організація відноситься до найбільш складного типу організаційних систем, оскільки в її природі закладена подвійність:

1)Вона створена для вирішення певних задач

2)Виступає соціальним середовищем спілкування та предметом діяльності людей.

Перед трудовою соціальною організацією, як правило, ставлять два завдання:

1)Підвищити економічну ефективність виробництва і якості випускаючою продукції і праці.

2)Соціальний розвиток колективу чи працівника як особистості.

Виробничий тип структури соціальної організації формується в залежності від виробничих факторів діяльності людей і включає такі компоненти загальної структури як:

- функціональну;

- компонентну (зміст праці);

- професійну (підготовка кадрів);

- соціально-психологічну (особисті відносини);

- управлінську (система управління).

Невиробничий тип структури соціальної організації виникає тоді, коли члени трудової організації приймають участь в різних видах невиробничої діяльності у вільний від роботи час.

До невиробничої структури соціальних організацій відносять значну частину діяльності системних, культурних, спортивних і інших організацій.

Соціальний процес – це послідовність змін в соціальній організації в цілому чи в окремих її структурних елементів.

Ці зміни можуть бути: прогресивними, регресивними, в рамках вихідного становища.

Всі ці процеси можна згрупувати і класифікувати в 3 групи:

1)Процеси форумів і розвиток організацій як цілісної соціальної спільності. Ці процеси вимагають: прогнозування потреби в кадрах, підбір та установка кадрів, стабілізація трудового колективу соціальної організації.

2)Процеси зміни умов праці та життя членів колективу. Сюди входять:

- використання трудового потенціалу

- задоволення життєвих потреб

- розвиток соціально-виробничої інфраструктури

- розвиток соціально-побутової інфраструктури

- задоволення духовних потреб

- задоволення трудових і громадських прав

- участь працівників в управлінні справами колективу

Динаміка форумів і розвитку соціальних якостей людей. Включає:

- зміни в системі потреб і цінних орієнтацій працівників

- динаміка стану дисципліни в трудовій організації

- зміни у рівні і спрямованості трудової, соціальної і інших видах активності

- зміни у освітній підготовці та к-ному рівні розвитку працівників.

- динаміка форумів і готових працівників до інноваційної діяльності.

3. Різновиди соціальних груп, поведінка людей у групах.

Робоча група – це спільність людей, об’єднаних єдністю мети та інтересів, спільною діяльністю, взаємною відповідальністю, відносинами товариськості і взаємодопомоги.

Спільність діяльності групи зумовлює і спільність її психічних характеристик (як інтереси, цілі, потреби, норми, цінності, групова думка). За цими характеристиками і відрізняються різні групи. Усвідомлення працівником своєї причетності до групи відбуваються через прийняття цих характеристик, що сприймається ним як факт психологічної спільності з іншими членами соціальної групи.

В процесі спільної діяльності людей, кожний працівник виконує соціальну роль.

1. Психологічна характеристика великих соціальних груп

Дослідження характеристик великих соціальних груп з точки зору соціальної психології наштовхується на цілий ряд труднощів. Велика кількість методик вивчення різних процесів в малих групах часто порівнюють з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів, націй і других груп такого виду. Звідси деколи народжується твердження, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу. Відсутність традиції в такому дослідженні ще більше украплює подібні погляди.

Перед тим, як розпочати розгляд психологічних особливостей деяких конкретних великих соціальних груп необхідно виділити як мінімум ті принципові методологічні питання, без вирішення котрих такий розгляд не може бути успішним.

Насамперед це питання про те, які ж групи слід розглядати в значенні “великих”. Далі, яка структура психології великих груп, її основні елементи, характер їх взаємозв’язку. Це і питання про те, яке співвідношення психіки окремих індивідів, які входять в групу. з елементами цієї групової психології.

Нарешті, якими методами кожна користуватися при вивченні всіх цих явищ. Одразу можна сказати, що відповіді на ці питання приходиться відшукувати не скільки в психології, скільки в соціології. Це не означає, що в психологічній літературі такі проблеми не висвітлюються, але означає те, що на них робиться недостатній наголос.

Так що ж таке “велика соціальна група”? Великі соціальні групи, як правило не мають чітко вираженого кількісного визначення, а характеризуються певними специфічними ознаками, насамперед за принципами їх виникнення, формування і розвитку. Загальноприйнятим вважається розподіл великих у кількісному відношенні груп людей на два види:

а) стихійно утворені спільноти, які характеризуються короткочасним терміном існування (натовп, публіка, аудиторія);

б) соціальні групи, як займають певне місце в системі суспільних відносин і характеризуються чітко визначеними параметрами (етнічні групи, професійні групи, статево-вікові і т.ін.)

Перший вид великих груп в силу своєї невизначеності і стихійності формування не має детального теоретичного обгрунтування. Однак увага до існування таких спільностей з боку соціальної психології повинна поглиблюватись. Насамперед це пов’язане з потенціальними можливостями впливу таких груп на формування громадської думки і групової свідомості, що може призвести до загострення соціальної напруженості (мітингова стихія, масова ейфорія під час рок-концертів, панічний стан в екстремальних ситуаціях та ін.)

Для всіх виділених таким чином великих соціальних груп характерні деякі спільні признаки, значимі з точки зору соціально-психологічного аналізу і які відрізняють ці групи від малих груп.

Особливий інтерес сучасної соціально-психологічної науки становить другий вид великих груп, де існують специфічні регулятори соціальної поведінки – звичаї, традиції. Тут предметом аналізу можуть бути особливі форми спілкування, тип контактів і взаємовідносин, інтереси та потреби. В той же час кожен тип цих груп має своєрідні відмінності, наприклад, етнічна група відрізняється від професійної групи і т.ін. Тому загальні характеристики великих соціальних груп повинні бути наповнені специфічним, тільки їм притаманним змістом. В зв’язку з цим для вивчення великих соціальних груп застосовують особливі методи досліджень: етнографію та етнопсихологію, порівняльні дослідження, соціологію, статистичний аналіз, психолінгвістику та ін.

Тривалий час у вітчизняній соціальній психології домінував класовий підхід, де визначальними позиціями були класові потреби і інтереси, традиції класів та ін. Не відкидаючи повністю теоретичні розробки цього періоду, все ж слід констатувати, що класовий підхід до оцінки соціальних явищ не витримав перевірки часом та історією і тому не може претендувати на безперечну істинність та доказовість. Більш важливою, на думку дослідників, сьогодні є проблема психологічних особливостей етнічних груп.

Останнім часом у широкому науковому обігу з’явилися поняття “національний характер”, “національна самосвідомість”, “менталітет нації”. Всі вони, по суті, еквівалентні такому поняттю як “психічний склад нації”. В рамках саме цього наукового підходу пропонується проаналізувати проблему психології великих етнічних груп. тут розрізняють два напрями:

а) найбільш стійкі ознаки – психічний склад (національний, або етнічний характер, темперамент, а також традиції та звичаї);

б) емоційну сферу (національні, або етнічні почуття).

Основною сферою проявів національного характеру є різного роду діяльність. Тому в проведенні досліджень з даної тематики слід пам’ятати, що не може бути народів “добрих” чи “менш добрих” чи з якимись іншими надзвичайними специфічно вираженими рисами. Такий підхід був би помилковим і поверховим, адже кожна національна група в своєму середовищі має безліч різноманітних представників. Не можна абсолютизувати також типові риси національного характеру, тому що тут відбувається взаємозв’язок і взаємозалежність не тільки національних, але й соціальних факторів. Саме тому в спеціальному документі ЮНЕСКО з цього приводу зазначено: “при рівних культурних можливостях для реалізації своїх потенцій середні досягнення членів кожної етнічної групи приблизно однакові”. Цим самим знімається проблема якихось “чистих етнічних груп” і закривається дорога проявом агресивного націоналізму та шовінізму.

Аналіз психологічних характеристик великих соціальних груп приводить до постановки принципово важливого для соціальної психології питання: яким чином елементи загальної психології “взаємодіють” з психікою кожної окремої людини, яка входить в таку групу? Дослідження того, як соціальний досвід групи, відображений в елементах її психології, “доводиться” до індивіда, не може бути виконано без участі малої групи. В рамках соціального класу, нації, професіональної групи люди об’єднуються в найрізноманітніші малі групи, створені по найрізноманітнішим причинам. Наступний логічний крок в проблемі взаємодії особистості і середовища – це аналіз психологічної сторони малих груп.

2. Проблеми малої групи в соціальній психології

Проблема малої групи є найбільш традиційною і добре розробленою проблемою соціальної психології. Інтерес до дослідження малих груп виник дуже давно, по суті негайно слід за тим, як почала обговорюватися проблема взаємовідносин суспільства і особистості. Інтуїтивно кожним дослідником, який приступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первинне середовище, в котрому особистість робить свої перші кроки і продовжують долі свій шлях розвитку.

Очевидним є той простий факт. що з перших днів свого життя людина зв’язана з певними малими групами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовує свою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні і неопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.

Але з обставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблема малої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед подібно тому як це питання обговорюється стосовно до великих соціальних груп, тут також дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати як “малі”. Другими словами – необхідно відповісти на питання про те, що таке мала соціальна група і які її параметри належать дослідженню в соціальній психології?

Мала група – малочисельна за складом група, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами.

В науці визначено “нижню” та “верхню” межу малої групи.

Найменшою малою групою є група з двох людей – так звана “діада”. В ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число 7?2. Саме це число було “відкрите” американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об’єму оперативної пам’яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільш поширений у світі чисельний склад сім’ї – від 5 – до 10 чоловік). А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а потреби спільної групової діяльності.

Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:

- первинні та вторинні;

- формальні і неформальні;

- групи членства і референтні групи.

Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.

Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.

Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.

Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була вперше введена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому належать відкриття самого феномена “референтної групи”. В експериментах Хаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті зовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вони приймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працях М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системою звіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу з статусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєї поведінки з нею, або для нормативної оцінки його.

Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства загубила свою привабливість для індивіда, він співвідносить свою поведінку з “другою” групою.

Лекція 37

Тема: «Соціально-психологічні аспекти управління персоналом»

План

1. Згуртованість колективу, соціально-психологічний клімат.

2. Формальні і неформальні групи.

1. Згуртованість колективу, соціально-психологічний клімат.

Сьогодні став явним зв’язок між станом соціально-психологічного клімату в колективі та ефективністю сумісної діяльності його членів. І природно те, що оптимальне управління діяльністю та кліматом в будь-якому колективі потребує спеціальних знань та умінь з боку керівництва.

Як відомо, одним з показників успішної діяльності керівника організації є рівень сформованості у колективі сприятливого психологічного клімату. Створення здорового клімату виявляється, по суті, одним з основних завдань та цілей, які ставить перед собою справжній керівник.

Клімат у колективі може бути сприятливим та несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.

Соціально-психологічний клімат – стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Залежно від особливостей вияву соціально-психологічний клімат виконує в колективі відповідні функції: консолідуюча (полягає у згуртуванні колективу, об'єднанні зусиль для вирішення навчально-виховних завдань); стимулюючу (виявляється в реалізації «емоційних потенціалів колективу»); стабілізуючу (забезпечує стійкість внутрішньо колективних відносин, створює необхідні передумови для успішної адаптації нових членів колективу); регулюючу (виявляється в утвердженні норм взаємин, прогресивно-етичного оцінювання поведінки членів колективу).

Соціально-психологічний клімат – це притаманний певному колективу стійкий психічний настрій, який здійснює значний вплив на взаємини людей, їх ставлення до праці та навколишнього середовища.

Поняття «клімат» дуже містке. Воно охоплює не тільки психологію колективу, але і всі інші умови, впливаючи на стан людини, у тому числі і особливості організації праці, матеріально-речові умови. Серед них важливе місце займають психологічні складові: настрій людей, їх взаємини, згуртованість. Вони і складають основу психологічного клімату.

Психологічний клімат – це мікроклімат, зона дії якого значно локальніша від морального і соціального.

Структура психологічного клімату багаторівнева і багатоаспектна. Не існує однакових уявлень про соціально-психологічний клімат з погляду підходів до його вивчення. Варто відмітити, що найправильнішою тактикою для вирішення цього питання є максимальна конкретизація умов та факторів, опосередковуючих динаміку психологічного клімату; вивчення реальних проблем у життєдіяльності кожного окремого колективу й на цій основі формування конкретних завдань щодо його вивчення.

Будь-який керівник вболіває за те, щоб загальний настрій підпорядкованого йому колективу був завжди позитивним. Але для того, щоб зрозуміти яка якість мікроклімату, який настрій групи є переважаючим, керівник повинен не тільки відчувати: все добре чи ні, а й мати доцільне уявлення про основні риси сприятливого психологічного клімату.

Найважливішими ознаками сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі є:

- довіра та висока вимогливість членів групи один до одного;

- доброзичливість та ділова критика;

- вільне висловлювання власної думки при розгляді питань, які стосуються всього колективу;

- відсутність тиску з боку керівництва на підлеглих та визнання за ними права приймати значущі для всієї групи рішення;

- достатня інформованість членів колективу про його завдання та про стан справ;

- задоволеність належністю до колективу;

- високий ступінь емоційного включення та взаємодопомоги у ситуаціях, викликаючи фрустрацію у будь-кого з членів колективу;

- прийняття на себе відповідальності за стан справ в групі кожним з її членів.

Перераховані ознаки є суб’єктивними, стосовно конкретного колективу.

Об’єктивні ознаки сприятливого психологічного клімату в колективі:

- високі результати діяльності;

- низька плинність кадрів;

- висока трудова дисципліна;

- відсутність напруженості та конфліктності в колективі.

Зрозуміло те, що кожен колектив має своє, неповторне обличчя, але вищезгадані ознаки є майже універсальні для будь-якого колективу, атмосфера якого розцінюється як позитивна. І закономірно те, що на дані ознаки впливає ряд факторів, від яких, власне, і залежить якість соціально-психологічного клімату у колективі.

Усі види взаємостосунків можна згрупувати на основні наступні фактори:

- суспільні відносини – за їх допомогою розкривається соціальний зміст етичних, правових, економічних та політичних стосунків конкретних людей у конкретних колективах;

- міжособистісні стосунки – за їх допомогою розкриваються соціально-психологічні форми, в яких існують та реалізуються суспільні стосунки у процесі спілкування й спільної діяльності людей. Характер міжособистісних стосунків значною мірою визначається умовами і функціями колективної діяльності на роботі, у сім’ї, в побуті;

- особливості організаційної взаємодії, які під час вирішення функціонально-технологічних завдань реалізують у статусно-рольовій системі стосунків і взаємозв’язків. Статусно-рольові стосунки офіційно закріплюються в адміністративно-посадовій структурі організації нормативним регулюванням санкцій і форм контролю за їх діями та вчинками. Вони пов’язані з ієрархією адміністративних прав та обов’язків співробітників. Рольові міжособистісні стосунки в колективах бувають офіційні і неофіційні. Неофіційні (чи неформальні) виникають доволі спонтанно, практично не залежать від адміністративно нормованих умов і складаються на основі індивідуальних переваг. Важливим є питання про співвідношення офіційних і неофіційних відносин. З огляду на це існує два правила:

- перше – якщо офіційно нормована структура стосунків не охоплює усього розмаїття виробничих ситуацій, коли потрібно оперативне узгодження і координація діяльності, то позитивні (неформальні) міжособистісні стосунки дають змогу компенсувати недоліки адміністративно-організаційної структури виробничих зв’язків;

- друге – позитивні неофіційні міжособистісні стосунки як елементи структури соціально-психологічного клімату можуть сприятливо впливати не виробничі стосунки, тобто соціально-психологічний клімат колективу значною мірою зумовлений емоційністю життєдіяльності та визначається пануючими моральними й естетичними еталонами людського спілкування і взаємодії, і внаслідок цього виходить за рамки виробничих стосунків, нормативно включаючи їх до своєї структури;

- колективні взаємостосунки, які відображають соціально-психологічну єдність членів колективу, спільність їх поглядів, соціальних цінностей, психологічну близькість. Вони створюються на основі згуртованості, взаємодопомоги, співробітництва. Такі стосунки стимулюють спілкування людей та сприяють розвиткові комунікативних якостей, відображаючих активність психологічних взаємозв’язків членів колективу, відвертість та щирість під час спілкування. Недостатність у проявах комунікативної активності пов’язана із нерішучістю, мовчазністю, замкнутістю, що зазвичай породжує феномени пліток, чуток, недомовок, негативних стереотипів у оцінках себе та інших людей.

Кожен з членів колективу виробляє відповідні соціально-психологічному клімату стиль, оцінку діяльності, ставлення до праці.

Істотним показником особливостей взаємостосунків у колективі є форми звернення як засобу вербального спілкування. Переважання якихось одних форм звернення-наказів чи прохань, пропозицій чи запитань, обговорень порад характеризує особливості взаємостосунків у колективі й цим слугує показником соціально-психологічного клімату. Вивчення комунікативних зв’язків у колективі за чисельністю і спрямованістю контактів, за їх змістом може свідчити про стан взаємостосунків у ньому. Несприятливий розвиток взаємостосунків призводить до поступового уособлення окремих членів колективу, скорочення кількості контактів у ньому, до переважання опосередкованих способів зв’язку, згортання комунікативних зв’язків до формально-необхідних, до порушень зворотного зв’язку між учасниками діяльності. Таким чином, комунікативні зв’язки у колективі виступають у якості емпіричних показників соціально-психологічного клімату.





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 645 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.023 с)...