Козацько-селянські повстання XVI-XVII ст

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: 1591—1596, друга (1625—1638). Головною рушійною силою народних виступів було козацтво. Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіц. влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Але у серпні 1593 р. зазнав поразки у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя.

Навесні 1594р. в Україні спалахнуло нове постання селян, міщан і козаків проти Речі Посполитої. Очолив це повстання С. Наливайко. Його підтримали запорожці. Повстання охопило Брацлавщину та Волинь, було захоплено замок і м.Луцьк. Навесні 1595р. Наливайко рушив до Білорусі. Уряд Речі Посполитої кинув на придушення повстання 3-тисячне військо під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського. З квітня 1595 р. в урочищі Гострий Камень під Білою Церквою відбулася битва, в якій повстанці зазнали великих втрат, але змусили поляків відступити до Білої Церкви. Повстанці намагалися відійти на територію Росії, однак в урочищі Солониця біля Лубен у травні 1596 р. були оточені і зазнали поразки.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Характер повстань був антифеодальний, національно-визвольний. У 1625 – повстання Марка Жмайла у Подніпровї. В результаті 25 жовтня було укладено Куруківську угоду. Реєстр збільшився до 6 тис, учасники повстання помилувані, нереєстрові козаки поверталися до шляхти. 1630 – повстання під проводм Тараса Трясила (Федоровича) на Лівобережжі, Волині, Галичині. На придушення повстання рушило польське військо, яке розправився з мирними жителями. У відповідь повстанці вирізали «Золоту роту» поляків. Ця битва дістала назву «Тарасова ніч». У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі. Того ж року гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував укріплення, але козацького ватажка видали реєстровці та поляки його стратили. Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько-козацьке повстання 1637—1638 pp., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. Першим ватажком повстання став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав майже 10 тис. осіб. Повстання поширило свій вплив на все Подніпров'я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва, в якій козаки зазнали поразки. П. Бут був захоплений і страчений у Варшаві. Проте навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська обл) повстанці змушені були капітулювати. «Ординація Війська Запорозького реєстрового» скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.

Незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

15. Україна напередодні Нац-визв. війни:

Найважливішою подією укр. історії XVII ст. стала Нац-визв. війна укр народу. Її початок був зумовлений загостренням суперечностей у різних сферах розвитку суспільства.

Соц-екон. причинами були: посилення феодального гніту за умов перетворення Р. П. на найбільшого експортера зерна; погіршення екон становища міщан через посилення тиску магнатів; погіршення становища реєстрового козацтва за умовами «Ординації Війська Запорозького реєстрового»; зростання панщини (5-6 днів на тиждень), збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; розгул магнатсько-шляхєтської сваволі, посилення експлуатації з боку орендарів землі; українці були позбавлені права працювати в цехах, а заняття ремеслом поза цехами суворо переслідувалося; загострення суперечностей між двома протилежними типами господарювання: козацьким і фільварковим.

Політичними причинами були: відсутність державності в Україні; феодальне право яке відрізнялося особливою жорстокістю, державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцадміністрації. В укр народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. Згідно з «Ординацією» реєстр зменшувався на 6 тис. і включав козаків, які не брали участь у повстаннях. При цьому ліквідувалося виборність козацької старшини, козацьке судочинство. Замість гетьмана призначався польський комісар. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах.

Нац-релігійні причини: обмеження українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування; нерівнопраність православних та католиків; презирливо ставилися до української мови та культури; після Берестейської церковної унії 1596 р. цілеспрямоване окатоличення укр нас., здійснювалася конфіскація церковного майна і земель; заборона вживати українську мову в установах та навчальних закладах.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Нац-визв війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство та частина дрібної української шляхти.

16. Формування Української козацької держави Б. Хмельницького. Внутр. і зовн. політика укр. уряду.
Зборівська угода, підписана в серпні 1649 року, не відповідала грандіозним задумам Хмельницького, однак він вирішив використати здобуті права для державного будівництва на відвойованих землях. Усю територію поділили на полки й сотні, військова старшина виконувала всі адміністративні й судові функції. Податки почали вперше надходити до військового скарбу. Почалося складання реєстру. Але це викликало грізний селянський бунт, також почали повертатися пани, претендуючи на своїх підданих. До того ж сейм, який відбувся в січні 1650 р., скасував ряд пунктів Зборівської угоди – не дав місце в сеймі митрополитові, не ліквідував унії, обмежив амністію шляхти.

Внутрішнє становище України ускладнилося 1650 р. новими зовнішньополіт. обставинами. Татари намагалися втягти Хмельницького у війну з Москвою, Польща знову намагалася залучити козаків до антитурецької ліги. Хмельницькому вдалося уникнути обох небезпек. Татар він залучив до походу в Молдавію. Тим часом у Польщі до влади прийшла партія на чолі з М. Потоцьким, прихильником збройного приборкання козаків. Сейм ухвалив рішення потроїти коронне військо. Навесні 1651 почалась нова війна. Численні зради татар змусили гетьмана України шукати союзника на півночі. Хмельницький уже 1648 р. закликав московського царя сісти на польському престолі та й згодом раз у раз звертався по допомогу до Москви. Москва з огляду на складні міжнародні обставини довго не зважувалася на війну з Польщею, хоч надавала Хмельницькому господарську допомогу. 1653 р. відбувся остаточний розрив з Польщею. Лише пройшовши Зборів і Білу Церкву, Берестечко і Батіг, Пилявці і Жванець, укр. народ, а разом з ним і його вождь позбулися ілюзій щодо польського короля. Орієнтація на Туреччину і Крим також не виправдала себе, татари надто часто в найвідповідальніші моменти зраджували гетьмана, а їхня допомога руйнувала тил укр. армії гірше за поляків.

Під кінець 1653 р. в Україну вирушило московське посольство й у січні в Переяславі відбулася рада гетьмана зі старшиною й полковниками, а потім з народом, яка вирішила передати Україну під царську протекцію. Щоправда, вже в січні виникли перші ускладнення – Бутурлін відмовився присягати від імені царя на те, що Москва не порушуватиме вольностей станів і боронитиме Україну від поляків. Сам договір було укладено в Москві в березні 1654 р. («Березневі статті»). Україна зберігала широку автономію в галузі адміністрації, судочинства, збору податків, мала велику армію (60 тис.). Московський цар отримав право тримати в Києві військову залогу з воєводою, гетьман мав сповіщати царя про свої відносини з іншими країнами та про вибори нового гетьмана. Переяславська угода, крім створення військ. союзу, мала для укр. політиків ще й глибшу мету: знайти легальну форму розриву України з польськими монархами. Відмова Бутурліна присягати в Переяславі показала, що сторони по-різному розуміли договір, тому «Березневі статті» містять цілу низку недомовок дипломатичного характеру, які вже заочно породили моск-український конфлікт, а 1655 р. фактично призвели до ліквідації договору.