Поняття та організація системи контррозвідки

В основу повсякденної контррозвідувальної діяльності покладено таке формулювання: інтуїція – фактичне підтвер­дження – дія. Контррозвідники будь-яку можливу подію витлумачують, як неминучу, а тому, як на їх думку, не варто відкидати версію, якою б неймовірною вона не була, не проана­лізувавши всіх можливих варіантів її розвитку. У божевільному повороті сюжету часом криється значно більше здорового глуз­ду, аніж у найбільш обдуманому і логічно обґрунтованому ході подій.

Ефективність діяльності економічної контррозвідки поля­гає у професійній увазі до всіх насторожуючих дрібниць, за якими нерідко криються серйозні проблеми. Велика роль при цьому відводиться інтуїції, очі людини одержують візуальної інформації значно більше ніж вона осягає в момент її сприйняття, така ж ситуація і зі слуховим каналом. Варто на­голосити, що інтуїція – це ще не усвідомлений, але помічений зоровими й слуховими органами насторожуючий факт. Непри­ємностей варто чекати кожну мить, тоді вони не завдадуть ни­щівного ефекту.

Методика оперативного планування контррозвідувальної діяльності рекомендує розпочинати роботу із сортування існу­ючих завдань в порядку їх значущості й складності. У даному контексті – це потреба виділити із загального конкретне – головне.

Велике значення в роботі контррозвідки щодо фактичного підтвердження версії має метод добору і зіставлення фактів, адже майже 100% часу контррозвідника йде на те, щоб диви­тися, слухати, зіставляти й аналізувати.

Цілком закономірним є факт, що отримати інформацію про готовність або ж про підготовку до проникнення на фірму роз­відників конкурента неможливо без використання конфіден­ційних джерел, які є головною фігурою (об’єктом) у діяльності працівників служби безпеки фірми. Основою для такої діяль­ності з конфіденціалами можуть бути: ідеологічні принципи (наразі, вони все менше виявляються), корисні мотиви, комп­рометуючі матеріали, незадоволення позицією керівництва щодо затримки просування у кар’єрі, утиск і обмеження націо­нальної чи людської гідності, заздрість, бажання помсти за уявні чи реальні образи, авантюрні нахили, честолюбство і пи­ха, самотність, нездатність завести сім’ю чи коло друзів, сексуа­льна невдоволеність чи відсутність статевого життя тощо.

Загалом вирізняють три групи осіб, що співпрацюють з розвідниками та контррозвідниками – це:

1) довірчі помічники, що співпрацюють на постійній основі;

2) помічники, що виконують окремі доручення співробіт­ників служби безпеки, зазвичай з подальшою перспективою співпраці з ними на постійній основі;

3) помічники, співпраця з якими носить випадковий або ж епізодичний характер.

Працівники служби безпеки повинні делікатно підходити до добору людей, готових надавати інформацію в інтересах фірми, адже припустившись помилки, можна завдати серйозних непри­ємностей такій людині, а також призвести до провалу детально спланованих розвідувальних і контррозвідувальних заходів.

Існує досить широке коло питань, відповіді на які форму­ють уявлення розвідника або контррозвідника про кандидата-інформатора. Насамперед вивчають усі аспекти його біогра­фії та складають психологічний портрет такої особи. Доречним є вивчення думки про таку особу колективу, сусідів, приятелів та близьких друзів, ставлення її до грошей, кар’єри, політики, сексу, алкоголю, наркотиків тощо. Зібрана у такий спосіб інфор­мація формує перше уявлення про особу, яке надалі підтвер­джується або ж спростовується, однак робити поспішні висновки не має сенсу. Адже правильно оцінити людину можливо лише за різних обставин її поведінки, знаючи, що спонукало її до такої поведінки, і якою інформацією вона володіє.

Досліджуючи сферу психології взаємин співробітників роз­відки і контррозвідки з особами, що готові надавати відповідну інформацію, можна використати апробовану часом і практи­кою методику встановлення та вивчення перспектив таких від­носин, що включає в себе такі етапи.

І. Встановлення і поглиблення безпосереднього особистісного контакту співробітника служби безпеки з майбутнім інформатором, в тому числі й через тестування. На цьому етапі великий практичний інтерес викликають проективні методи­ки дослідження особистості об’єкта, змістом яких є ненав’яз­ливе спонукання об’єкта до обговорення безпечної теми і вис­ловлення ним свого ставлення до змодельованої ситуації. Для виявлення відповідей, що не є реаліями, ставлять спеціально підготовлені питання, за відповідями на які можна судити про рівень відвертості відповідача. Алгоритм дослідження майбут­нього інформатора за допомогою проективної методики є до­сить простим:

— в результаті оперативного управління бесідою загостри­ти увагу досліджуваної особи на якій-небудь сторонній темі;

— застосувавши стимулюючу комунікацію, уважно вислу­хати таку особу;

— розшифрувати отриману інформацію, детально проана­лізувавши почуте.

Результативність даної методики забезпечується викорис­танням комплексного (семантичного) аналізу даних, отрима­них шляхом візуального контролю зовнішніх проявів емоцій­них рефлексій особи. Адже саме поведінка в певній ситуації, незначні жести при цьому, окремі та випадкові репліки особи, відповідним чином оброблені й зіставлені, допомагають сфор­мувати потрібну транскрипцію сказаного і скласти цілісну картину.

Складаючи психологічний портрет майбутнього інфор­матора, варто зважити на методику швейцарського психолога Макса Люшера, який виходив із того, що сприйняття кольору в людини сформувалося в результаті стилю життя і взаємодії з навколишнім середовищем упродовж тривалого періоду істо­ричного розвитку. На думку дослідника, темно-синій колір асо­ціюється з нічним спокоєм, а жовтий – з сонячним днем і його турботами, червоний нагадує про кров, полум’я, ситуації, що потребують повної мобілізації. Позиція Люшера про універ­сальність його тестів та можливість використання в будь-яких країнах є дещо перебільшена, оскільки існує так звана націо­нально-культурна специфіка. Утім, фахівцям варто пам’ятати, що людина, залежно від свого емоційного стану, прихильна до одних кольорів і байдужа до інших. Так, переважання зеленого кольору в одязі, особливо жінки, засвідчує діяльність, спрямо­вану на досягнення успіху, набуття незалежності від обставин. Дії такої людини цілеспрямовані, ініціативні, скеровані на подолання перешкод. Тоді як, поєднання жовтого з чорним засвідчує досить негативний стан, розпач, суіцидальні думки тощо.

II. Оцінювання перспективи залучення майбутнього інформатора до співробітництва. Даний етап є досить важливим, адже спілкування з майбутнім інформатором не завжди гарантує створення повного уявлення про нього, тим паче, що ця особа може теж проводити гру, видаючи себе зовсім не за того, ким є насправді. А це вже є досить серйозною загрозою для працівника служби безпеки фірми, оскільки він може мати справу з інформатором-двійником, з усіма наслідками, що випливають з цього. Головну увагу варто звертати на врівноважених людей, які не бажають дешевої популярності та акцентування на такій співпраці серед оточення. Претендент на довірчого помічника
мусить вміти засвоювати велику кількість різноманітної інформації, бути оптимістом у житті, здатним до інтенсивної діяльності, мати велику уяву, гарний настрій, вміти чекати, а також давати власне тлумачення оперативної обстановки, що склалася.

III. Завершення контактних відносин із майбутнім інформатором, якщо такі, з певних причин, не мають перспективи розвитку. Це може мати місце через професійну непридатність інформатора, його подвійну гру (дворушництво), відсутність можливості надавати інформацію (зміна місця роботи, посади, проживання). За певних обставин потрібно провести консерва­цію контактів з інформатором для подальшого можливого ви­користання.

Загалом встановлення та підтримання відносин з інформато­рами не повинно відбуватися виключно на матеріальній основі, адже особа, яка працює виключно за гроші, є досить ненадій­ною, оскільки може стати «двійником», надаючи інформацію тому, хто більше заплатить. І все ж матеріальний інтерес при­меншувати не варто, розуміючи складність сучасного стано­вища більшості наших співвітчизників. У разі потреби матеріа­льного стимулювання інформатора, доцільно дати гроші зразу і дозволити їх витрачати. Але гроші давати треба у ввічливій, ненав’язливій формі, принаймні, не грубо, навіть за умови, що лю­дина має в них підвищену потребу. Тому краще матеріально від­дячити за інформацію у формі додаткового заробітку, надання разової послуги для придбання серйозних покупок, оплати ме­дичних витрат, безкоштовного турне тощо.

Що стосується формування довірчих відносин з інформато­ром на компрометуючих матеріалах, то важливо пам’ятати таке: людина, яку зламали на компроматі, як жертва насилля буде підсвідомо жадати реваншу і, що досить ймовірно, одного разу може спробувати його взяти.

Найідеальнішим інформатором є та особа, яка працює за ідейними мотивами, які можуть бути досить різними і навіть зводитися до природного нахилу людини до балакучості, інтриг чи доносительства. Однак почасту зустрічаються люди, що йдуть на співпрацю через стан самотності, від бажання відчути свою потребу оточенню, навіть у такий спосіб. Для такої люди­ни співробітник служби безпеки фірми стає зазвичай найбільш близькою людиною, однак другом інформатор бути не повинен, адже в такому разі виникає своєрідна емоційна залежність. Існує специфіка співпраці з інформаторами-жінками, оскільки часто жінки здатні на абсолютно нелогічні, абсурдні, нез’ясовні вчинки, продиктовані виключно якимись миттєвими емоція­ми, і, що найнеприємніше, ніхто не може передбачити, коли саме ці емоції з’являться, – навіть сама жінка. Однак, заува­жимо, що така думка не є єдино правильною, адже серед жінок є сильні тілом і духом особистості, які слугують прикладом для багатьох чоловіків.