Безпеки фірми щодо забезпечення безпеки бізнесу

Організаційна структура служби безпеки фірми свідчить про широке коло питань, які можуть вирішувати її працівни­ки, для чого розробляється комплекс заходів, спрямованих на забезпечення безпеки бізнесу. Всю сукупність вказаних захо­дів поділяють на дві групи:

– заходи загального забезпечення безпеки, що спрямовані на запобігання, утруднення та обмеження можливостей про­ведення протиправних діянь стосовно фірми чи банку з боку невстановлених зловмисників. Ці заходи є превентивними, но­сять загальнопопереджувальний характер та здійснюються гласно;

– заходи, безпосередньо спрямовані на запобігання про­типравним діянням суб’єктів загроз. Ці заходи призначені для виявлення, недопущення та локалізації конкретних акцій кри­мінальних елементів і конкурентів стосовно фірми чи банку і проводяться негласно.

Розглянемо зміст цих заходів.

До заходів загального забезпечення безпеки належать:

— запровадження на фірмі (банку) різних режимів безпе­ки, розроблення інструкції з питань забезпечення режиму кон­фіденційності, фізичної охорони керівників та окремих пра­цівників та об’єктів, збереження комерційної таємниці тощо;

— здійснення гласного контролю за виконанням встанов­лених на об’єктах режимів;

— організація заходів протидії промисловій розвідці з боку суб’єктів загроз (складання легенди про характер і місце ви­робництва продукції, якою цікавиться конкурент; викорис­тання засобів масової інформації для доведення до конкурентів та інших суб’єктів загроз вигідної фірмі інформації про її діяль­ність, продукцію, фінансовий стан тощо; застосування маску­вання виробництва чи виробів для приховування їх реального призначення);

— організація заходів протидії технічній розвідці з боку суб’єктів загроз (періодичне застосування приладів для вияв­лення електронних закладок в усіх приміщеннях і особливо в місцях проведення переговорів, а також перевірка стану лі­ній засобів зв’язку; підготовка приміщень, в яких планується проведення переговорів і нарад (із таких приміщень виносять всі електронні й електричні прилади, в них не повинно бути вікон, що виходять на вулицю, і неконтрольованих стін; примі­щення має бути екранованим, або на час проведення перегово­рів, нарад у ньому повинні працювати прилади, що створюють загальне фонове випромінювання (магнітофон, радіоприймач); перед і після переговорів, нарад приміщення повинно ретельно перевірятися електронними засобами;

— здійснення захисту засобів зв’язку з використанням та­ких способів: встановлення на об’єктах фірми (банку) авто­номних і захищених засобів зв’язку – телефонних підстанцій тощо; застосування спеціальних шифрувальних пристроїв до телефонів і персональних ЕОМ для кодування інформації, що передається; використання оптико-волоконних засобів зв’яз­ку, що виключають зовнішнє випромінювання;

— здійснення запобігально-профілактичного впливу на співробітників банку, фірми, з метою виконання ними вста­новлених на фірмі режимів. Порушення цих режимів, а також вчинення окремими співробітниками злочинів зазвичай зумов­лені різними причинами. Важливими чинниками, що сприя­ють зниженню ризику порушень установлених режимів і вчи­нення злочинів, є правильний добір персоналу і створення на фірмі здорового морально-психологічного й етичного клімату (з цією метою важливо вивчати й, у міру можливостей, перей­мати з урахуванням менталітету наших співвітчизників япон­ський, американський та інший передовий зарубіжний досвід створення в комерційних структурах відповідної атмосфери патріотизму, гордості, дотримання фірмового кодексу честі, відданості фірмі); адекватне моральне і матеріальне оцінювання результатів праці і рівня компетенції працівників; знання і дотримання співробітниками основних вимог запроваджених на фірмі режимів;

— застосування примусових заходів економічного та мо­рального характеру. До економічних заходів належать: пони­ження в посаді; зменшення зарплати; позбавлення відповід­них матеріальних пільг; звільнення з роботи. Моральні заходи впливу можуть бути такими: бесіди з керівництвом фірми; переведення у менш комфортні умови роботи; не запрошення на переговори, зустрічі, симпозіуми тощо.

Група заходів, безпосередньо спрямованих на запобігання протиправних дій суб’єктів загроз бізнесу, здійснюється з ви­користанням конфіденційних зв’язків окремих співробітників банку, фірми і включає:

— здійснення конфіденційного контролю за станом забез­печення безпеки фірми, насамперед за додержанням його персо­налом установлених режимів. Одержані в такий спосіб службою безпеки відомості доводяться до керівника фірми для ознайом­лення й усунення виявлених недоліків і порушень, зокрема через прийняття відповідних наказів, розпоряджень, вказівок тощо;

— здійснення конфіденційного контролю за обстановкою в колективах підрозділів банку, фірми (цьому напрямку діяль­ності приділяється особлива увага в японських компаніях). Служба безпеки фірми повинна відслідковувати процеси, що відбуваються в колективі, знати їх причини і брати участь в їх локалізації під керівництвом керівника фірми. Обстановка в колективах прямо пов’язана із забезпеченням збереження комерційної таємниці та інших аспектів безпеки банку, фірми. Тому питанням добору, підготовки, висування та звільнення кадрів потрібно приділяти більше уваги, аніж засекречуванню інформації;

— виявлення можливих каналів витоку конфіденційних відомостей. За таких умов служба безпеки повинна виявляти інформацію про характер устремлінь суб’єктів загроз стосовно банку, фірми і їх співробітникам, а також про рівень поінфор­мованості кримінальних елементів, конкурентів, інших юри­дичних і фізичних осіб про фірму;

— виявлення і перевірку співробітників банку, фірми, пі­дозрюваних у співпраці з кримінальними елементами і конку­рентами; ‘

— здійснення через конфіденційні зв’язки запобігально-про­філактичного впливу на співробітників, що порушили встанов­лені на фірмі режими;

— забезпечення безпеки керівників, провідних спеціалістів і рядових співробітників фірми, що виїжджають за кордон, із метою запобігання залучення їх до співпраці з іноземними спе­ціальними службами, недопущення їхньої дискредитації. До виїзду за кордон співробітники банку, фірми мають пройти пра­вову, країнознавчу і психологічну підготовку;

— організацію проникнення у конкурентне середовище, що є найскладнішим напрямом у діяльності служби безпеки фір­ми, який передбачає наявність високого рівня професіоналізму;

— конфіденційне розслідування фактів втрати документів співробітниками банку, фірми. Служба безпеки у таких випад­ках зазвичай з’ясовує питання: яким чином зник документ (украдено, передано, знищено); яку інформацію про банк, фір­му містив документ (ступінь конфіденційності і важливості ін­формації, обсяг інформації, час, значущості інформації); які небезпечні для банку, фірми дії можуть розпочати суб’єкти загроз на підставі вказаної інформації та протягом якого часу. Виходячи з цього служба безпеки починає дії щодо компроме­тації зниклого документа і каналу витоку інформації за допо­могою дезінформування документа та каналу;

— конфіденційне розслідування надзвичайних подій, що мають ознаки акцій вчинених кримінальними елементами і конкурентами. У процесі розслідування важливо переконати­ся, чи мають стосунок до надзвичайної події суб’єкти загроз.

Якщо такі припущення підтверджуються, служба безпеки фір­ми вдається до таких заходів:

— домагається офіційного розслідування надзвичайної події державними правоохоронними органами;

— компрометує причетну до надзвичайної події структуру на підставі даних офіційного розслідування;

— організовує розшук зниклих співробітників фірми. У таких випадках служба безпеки має з’ясувати такі питання: яким чином і коли зник співробітник (загинув, захоплений злочин­цями як заручник, виїхав у невідомому напрямку, перейшов до конкурентів); який статус обіймав на фірмі зниклий співро­бітник; якою інформацією про фірму він володів. Якщо в ході розслідування встановлено, що співробітник перейшов до кон­курентів, проводяться заходи щодо компрометації його і відо­мої йому інформації. У разі захоплення співробітника злочин­цями як заручника, зусиллями співробітників Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України (УБОЗ) проводяться потрібні заходи щодо його звільнення;

— здійснення конфіденційного контролю пожежо- і вибухо­небезпечних ділянок, а також контроль за переговорами з ви­користанням відкритих каналів зв’язку, пошти.

Підготовка до кризової ситуації припускає, насамперед, створення спеціального «тривожного» комітету (у складі ві­це-президента, начальника служби безпеки, керівників відді­лу кадрів, юридичного, фінансового) зі встановлення контак­тів із громадськістю та засобами масової інформації тощо. «Тривожний» комітет розробляє план заходів превентивного характеру на час кризової ситуації та після неї: відділ кадрів спільно зі службою безпеки повинен особливу увагу приділяти перевірці та контролю за прийнятими на роботу працівника­ми. При цьому, насамперед, потрібно вивчати ділові й особистісні якості тих категорій осіб, що інформовані про розпорядок дня і місце перебування першого керівника (такими є секре­тарі, помічники, референти, водії тощо). До превентивних за­ходів відносять також постійний контроль за формуванням і підтримуванням безконфліктних стосунків між керівниками і рядовими співробітниками; підтримування контактів із фір­мами, що спеціалізуються на ліквідації конфліктних ситуацій у колективах; можливу евакуацію персоналу з підприємства і вивезення матеріально-технічних цінностей і документів; ко­ординацію дій служби безпеки і державних правоохоронних органів.

При виникненні кризової ситуації, викликаної, наприклад, нападом злочинців на фірму, вибухом, підпалом, служба без­пеки зобов’язана:

— негайно включити сигнал тривоги;

— спробувати запобігти залишенню злочинцем об’єкта на­паду;

— терміново повідомити місцеві державні правоохоронні органи про надзвичайну подію;

— зберегти докази вчинення злочину;

— посприяти в терміновій доставці поранених і потерпілих до найближчої лікарні з обов’язковим зазначенням їх повних даних й адреси;

— запобігти залишенню території фірми присутніх при над­звичайній події працівників до прибуття представників дер­жавних правоохоронних органів, за винятком поранених і по­терпілих;

— не допускати на територію й у приміщення фірми сторон­ніх осіб, крім співробітників державних правоохоронних орга­нів; не допустити витоку інформації в засоби масової інформа­ції до закінчення слідчих дій та без консультацій з адвокатом;

— провести, з використанням заздалегідь розробленої і роз­множеної анкети, опитування співробітників фірми про зло­чинців, використаного ними транспорту тощо.

Після завершення надзвичайної події служба безпеки зо­бов’язана підготувати для керівника фірми й органу міліції ін­формацію із зазначенням таких даних, як:

— особи, що причетні до надзвичайної події (співробітники фірми, клієнти, свідки злочину, випадкові перехожі із зазна­ченням їхніх прізвищ й адреси);

— відомості про злочинців (прикмети, тактика дій, вико­ристовувана ними зброя і спеціальні засоби, транспорт тощо);

— наслідки надзвичайної події;

— відомості про співробітників охорони підприємства (з чис­ла працівників служби безпеки, підрозділів міліції тощо);

— інформація про поранених і потерпілих осіб, стан їхньо­го здоров’я, надання їм першої медичної допомоги, адреси ліка­рень, куди вони направлені на стаціонарне лікування.

Розділ 10. СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНОЇ РОЗВІДКИ ТА КОНТРРОЗВІДКИ ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ)

10.1. Поняття, зміст і планування розвідувальної діяльності та інформації

Бізнесова діяльність передбачає формування фінансово-гос­подарських відносин із широким колом партнерів, які не завж­ди в основу співпраці закладають чесність, порядність і до­тримання норм чинного законодавства, хоча такою групою бізнесменів представлено немалий їх загал. Разом з тим, ціл­ком об’єктивно може виникнути ситуація, за якої платоспро­можність надійного сьогодні партнера не дає змоги виконати йому взяті на себе фінансові зобов’язання. Відтак керівники фірм вимушені відслідковувати не лише свої фінансово-госпо­дарські справи, формуючи цим самим систему власної безпеки фірми, але й намагатися бути в курсі справ своїх партнерів, клієнтів, а також і конкурентів.

Виходячи з цього, пошук, аналіз та використання об’єктив­ної інформації про навколишній світ у плані функціонування суб’єкта бізнесу є переконливою потребою щодо зниження ри­зиків, якими наповнений ринковий світ. А саму організаційну структуру, що займається збиранням, перевіркою, обробкою й аналізом інформаційних даних із різних аспектів зовнішньо­економічної діяльності фірми з подальшим використанням інформації для вирішення конкретних завдань її фінансово-господарської діяльності, розглядають як систему економічної роз­відки, яка є елементом системи економічної безпеки фірми, адже від успішності її діяльності значно залежить ефективність функціонування всієї системи безпеки фірми.

Зміст системи економічної розвідки є достатньо складним у си­лу важливості тих завдань, що постають перед розвідниками. Економічну розвідку визначають основною зброєю забезпечен­ня економічної безпеки фірми. Власне тому можна стверджу­вати, що зміст визначається метою проведення розвідувальних заходів, однак у будь-якому разі це пошук, аналіз, узагальнен­ня та використання інформації про зовнішнє та внутрішнє ото­чення відповідного суб’єкта підприємництва, що полягає:

– в пошуку та зіставленні інформації про конкурентоспро­можність продукції, товарів і послуг, що виробляє та надає фірма, а також конкурент;

— перевіркою добропорядності, платоспроможності та за­конослухняності партнерів і клієнтів, а також кандидатів на роботу та працівників фірми, щодо яких у керівництва фірми виникли обґрунтовані сумніви;

— формуванні та розповсюдженні масиву вигідної для фір­ми інформації під виглядом «конфіденційної»;

— проведенні заходів щодо змивання «чорного піару» з ав­торитету фірми, шляхом пошуку переконливих фактів щодо спростовування неправдивої інформації про фірму;

— проведенні контррозвідувальних заходів щодо можливо­го впливу розвідників із зовнішнього середовища та виявлення з-поміж власного персоналу осіб-шпигунів, котрі працюють на інтереси іншого власника.

Як наголошують вітчизняні вчені, без економічної розвід­ки науково-технічний прогрес суспільства відбувався б значно повільніше. Відомо, що у світі найбільш ефективні технології поширювалися, в основному, за допомогою розвідки. Секрети виробництва китайського шовку, фаянсу, грецького вогню, даманської сталі, атомної зброї, інтернет-технологій тощо розповсюджувалися завдяки діловій розвідці.

У сьогоденні досить поширеним є вислів «Хто володіє ін­формацією, той володіє світом», а інформацію здобуває розвід­ка, тому мудрий керівник держави насамперед дбає про висо­кий рівень професійної підготовленості розвідки. А вже після цього, про речі, які на думку Н. Макіавеллі є надважливими: «...так належить чинити всім мудрим правителям, тобто дума­ти не лише про день сьогоднішній, а й про день прийдешній, та намагатися всіма силами запобігти можливим бідам, що неважко зробити, якщо своєчасно вжити заходів, але якщо очікувати поки біда гримне, тоді жодні заходи не допоможуть, адже недуга стане невиліковною».

Відтак і не дивно, що найціннішим товаром у сучасному світі є інформація, а особливо – втаємничена, а тому підвищу­ється значущість спеціальних служб – розвідки та контрроз­відки. Щоправда, ними користувалися ще 2000 р. до нашої ери, однак сенс роботи спецслужб змінився, та й ціна результа­тів їх пошуків стала набагато вищою.

Різні джерела по-різному визначають дату народження розвідки, приміром, американські джерела подають таку ін­формацію: «Супутники-шпигуни... Перше фото передав аме­риканський сателіт Дискавері у серпні 1960 року – військове літовище на північному сході Сибіру. Техніка надавала мож­ливість ідентифікувати лише об’єкти розміром не менше за 13 метрів, тоді як сьогодні відрізняють предмети у ЗО сантимет­рів. На супутникових знімках вдалося виявити контрабандні партії зброї для учасників балканського конфлікту, пересу­вання військ в Іраку, підготовку до ядерного вибуху в Китаї. З 1994 року Президент США Вілл Клінтон вперше дозволив ви­користовувати супутники-шпигуни і з комерційними цілями.

Перше прадавнє розвідувальне донесення датується 2000 р. до нової ери: патруль у пустелі знайшов ознаки повстання в довколишніх селищах. Глиняна дошка з рекомендаціями по­силити охорону міських мурів була доставлена у Фіви, столи­цю тодішнього Єгипту... Організоване у межах державних структур шпигунство бере початок лише в 1909 році, коли Ве­лика Британія створила свою спецслужбу, Німеччина у 1913 році, Росія – у 1917 році, Франція – у 1935 році та США – у 1947 році. Британські «першопрохідники» обмежувалися одним кабінетом, їх річний бюджет становив 7 000 фунтів стерлінгів. Сьогоднішнє ЦРУ витрачає 30 млрд дол., КДБ мав 1,65 млрд дол. щорічно, британці – 600 млн фунтів. До середини 70-х років спецслужби світу мали загалом персонал у 1,25 млн чоловік».

Що стосується потреби формування економічної розвідки сучасної фірми, то її можна пояснити:

— нестабільністю політичної, економічної та соціальної обстановки у країні, та потребою у зв’язку з цим формування адекватного реагування фірми на вплив навколишнього сере­довища задля забезпечення її успіху в конкурентній боротьбі;

— потребою якісного інформаційного забезпечення кон­кретних осіб керівництва фірми, що приймають управлінські рішення;

— ймовірністю функціонування в конкурентів аналогічної економічної розвідки, які за певних обставин можуть вдатися до протиправних методів роботи, і у зв’язку з цим потребу фор­мування контррозвідувальних заходів;

— можливістю отримання керівництвом фірми зацікавле­ної інформації від професіоналів-розвідників, та відмовою у зв’язку з цим від потреби звернення до протиправних й не­етичних методів збору інформації;

— можливістю системного підходу до збирання інформації з різних відкритих і закритих джерел, що на перший погляд, може видатися малоефективними, однак за умови подальшого її аналізу та порівняння дає змогу приймати слушні управлін­ські рішення;

— можливістю відмовитися від рутинного нагромадження даних і видачі звітів, перейти до забезпечення керівних осіб фірми такою інформацією, яка б допомагала обирати опти­мальний варіант вирішення проблем, що стоять перед фірмою.

Водночас головна мета розвідувальної діяльності на рівні
окремої фірми полягає:

— у своєчасному забезпеченні керівництва фірми надій­ною, перевіреною і різноманітною інформацією щодо процесів внутрішнього і зовнішнього середовища, в рамках якого функ­ціонує фірма;

— в організації та забезпеченні максимально ефективної розвідувальної і контррозвідувальної інформаційної діяльнос­ті підрозділів фірми, що виключає ймовірність дублювання ними окремих функцій;

— у моніторингу чинників господарських ризиків і сприят­ливих чинників впливу навколишнього середовища на фінан­сово-господарську діяльність фірми;

— у розробленні та реалізації коротко- і довгострокових прогнозів впливу зовнішніх та внутрішніх загроз і небезпек на фінансово-господарську діяльність фірми.

Отже, вочевидь, головне призначення діяльності системи економічної розвідки фірми полягає в забезпеченні керівництва достовірною, об’єктивною і повною інформацією про наміри партнерів, клієнтів, конкурентів, а також співробітників фір­ми, у відданості яких є сумнів; збиранні відомостей, завдяки яким можна впливати на позиції опонентів у ході ділових пере­говорів; інформуванні про ймовірність виникнення кризових ситуацій; здійсненні моніторингу та контролю за ходом реалі­зації укладених договорів і досягнутих раніше домовленостей.

Звичайно, розгляд моделі майбутньої економічної розвідки фірми має залежати від масштабів і кількості коштів, що спря­мовуються на її формування, виходячи з фінансово-матеріаль­них можливостей самої фірми і завдань, що стоять перед нею.

Тобто в основі формування повноцінної економічної розвідки головним має бути принцип плановості, що дає змогу відповіс­ти на такі окремі питання, як-то:

— визначення мети здійснення розвідувальних та контрроз­відувальних заходів;

— встановлення обсягу інформації, в якій зацікавлено ке­рівництво фірми, для прийняття відповідних управлінських рішень;

— визначення джерел отримання потрібної інформації.

Потрібно також розуміти, що рівень успішності функціону­вання фірми залежить від майстерності прийняття різнорівневих рішень, що й забезпечує інформаційно система економіч­ної розвідки. Природа цих різнорівневих рішень полягає в їх єдності та відособленості, тобто існує рівень управління поточ­ними справами фірми, а також управління стратегічними пи­таннями розвитку фірми. Звичайно кожен із цих рівнів ста­новить систему управління, однак якщо перший передбачає вирішення поточних питань сьогодення, то другий спрямова­ний на майбутнє фірми, відтак характер інформації, що вико­ристовується при цьому разюче відрізняється і дає підстави розглядати макро- та мікроекономічну складові економічної розвідки.

Макроекономічна складова спрямована на пошук й аналіз стратегічної інформації щодо глобальних процесів у політиці, економіці та соціальній сфері, розробки новітніх технологій, міждержавної безпеки та екологічної рівноваги у світі. Завдяки стратегічному рівню управління приймаються рішення щодо формування нових та згортання малоперспективних виробництв, запровадження енергозберігаючих технологій, завоювання ринків окремих товарів, що загалом дає можливість керівництву фірми зорієнтуватися на ринку, визначитися з перспективами свого розвитку.

Говорити про ефективність прийняття макроекономічних рішень у сучасному вітчизняному бізнесі, на жаль, передчасно, що, на думку автора, можна пояснити природою походження капіталу бізнесменів. Адже в Україні відсутні історичні тради­ції бізнесу, не так давно спроба підприємця ошукати іншого не викликала обурення серед населення, а сам горе-бізнесмен мало не хизувався своєю поведінкою. Плани керівника фірми зазвичай полягали в бажанні якомога швидше увірвати по­більше прибутку, не думаючи при цьому про мораль, закон і честь бізнесмена. Звичайно, немала заслуга в скасуванні таких принципів ведення бізнесу в Україні належить іноземним під­приємцям і правоохоронним органам. Але таке ганебне явище в бізнесі, напевно, зникло і саме по собі, як це властиво періоду нагромадження первинного капіталу, через що пройшли прак­тично всі ринкові країни.

Власне, цим можна пояснити і відсутність досвіду та ба­жання керівників вітчизняних фірм щодо потреби формуван­ня стратегічного управління. їх діяльність сьогодні нагадує, по суті, пожежну команду, яка намагається загасити щойно ви­никлу пожежу. Керівники займаються рутинними питаннями вирішення поточних проблем, які не дають змоги зосередити­ся на пошуку прийняття рішень на перспективу. Тим часом саме такий підхід є єдино правильним у баченні фірми через 5-10 років, що вимагає прорахувань всіх можливих варіантів розвитку політичних подій, як у межах країни, так і за її кор­доном.

Мікроекономічна складова передбачає інформування ке­рівництва фірми задля правильності прийняття ними управ­лінських рішень щодо розв’язання поточних проблем. Саме мікроекономічна складова економічної розвідки забезпечує правильність стратегічних рішень, і саме цим можна пояснити єдність двох рівнів управління. Через поінформованість керів­ництва щодо потреби в підвищенні кваліфікації персоналу, будівництві нових виробничих площ, купівлі пакетів цінних паперів або ж їх продажу, розширенні та виробництві нових товарів і наданні нових послуг можна досягти поточного успіху та закласти міцний фундамент на перспективу фірми.

Потреба у проведенні мікроекономічних підходів щодо еко­номічної розвідки фірми пояснюється також саме її здатністю здійснити збирання, обробку й аналіз поточного масиву інфор­мації, яка становить інтерес для окремої фірми. Тобто вміння охопити максимум джерел інформації й отримати від них саме ту інформацію, що може спрацювати на фірму, якраз і засвід­чує важливість мікроекономічної складової розвідки фірми.

Отож, діяльність економічної розвідки є складним управ­лінським процесом, що з одного боку забезпечує керівництво фірми потрібною інформацією для прийняття рішення, а з ін­шого – становить зміст управлінської діяльності.

Такі особливості діяльності економічної розвідки можна пояснити: метою (отримання та використання лише тієї інфор­мації, яка дає змогу вплинути на економіку); відсутністю носія інформації, якому віддається перевага; невеликою значущістю міжособистісних контактів і тому майже повною відмовою від шантажу, інтриг та інших інструментів контактного впливу для отримання потрібної інформації; неприйняттям, а часто й неприпустимістю використання силових методів впливу; мі­німізацією використання стеження та інших методів військо­вої та політичної розвідки (одержання максимальної кількості потрібної інформації з відкритих джерел); використанням роз­відниками знань та розуміння культури інших країн; наявніс­тю спеціальних методів аналітичної та математичної обробки інформації; використанням загальнодержавних превентивних засобів для захисту економіки у разі застосування проти неї економічної зброї (зокрема, переведення економіки у закритий режим функціонування; тимчасова зупинка роботи фондових бірж, введення спеціального режиму в’їзду до країни; жорстка фіксація обмінного курсу іноземних валют, а іноді й повне при­пинення процесів обміну тощо) тощо.