Рух Опору в роки Другої світової війни на території України

Організацією партизанського руху і антифашистського підпілля з початку війни займалася група працівників ЦК ВКП(б) і НКВС під керівництвом М.Бурмистренка. На початку війни директиви і постанови Москви про організацію боротьби в тилу німецьких військ мали переважно декларативний характер, були орієнтовані на досвід громадянської війни і не враховували ситуації. Після загибелі Бурмистренка в київському оточені була створена оперативна група під керівництвом секретаря ЦК КП(б)У М.Співака, яка зуміла дещо поправити становище на Лівобережжі. Наприкінці 1941р. утворюються відомі партизанські загони О.Федорова на Чернігівщині, С.Ковпака на Сумщині, кілька десятків загонів на Харківщині і Донбасі, що діяли у прифронтовій смузі в контакті з регулярними військами. На початку 1942р. в Україні діяв 91 партизанський загін. Боротьба з радянськими партизанами відволікала сили вермахту. Командуючий групи “Південь” змушений був у 1941р. використати три охоронні дивізії, бригаду і полк СС, кілька поліцейських батальйонів, які перекидав з фронту для здійснення акцій проти партизан.

Поразка німців під Москвою і наступальні операції Червоної армії на Півдні взимку 1942р. створили сприятливі умови для розгортання збройної боротьби в тилу окупантів. З цією метою 30 травня І942р.утворено Український штаб партизанського руху на чолі з полковником внутрішніх військ Тимофієм Строкачем.

Активну участь у його діяльності брали секретарі ЦК КП(б)У Хрущов і Коротченко. При штабі була створена спеціальна школа, яка готувала партизанських командирів, підривників, зв'язківців. Організаторські групи літаками закидалися у німецький тил. Протягом 1942-1943р були заслані майже 4.5 тис. випускників спецшколи, які організовували партизанські групи і здійснювали диверсії у районі Правобережжя.

Український рух Опору не був однорідним з самого початку. ОУН, яка була створена ще у 1929р., у пошуках союзника для боротьби за самостійну соборну державу вдалася до співпраці з Німеччиною — потенційним ворогом Польщі і СРСР. У 1940р. ОУН розділилася на дві фракції — одна під проводом Андрія Мельника (ОУН-М) орієнтувалися на Німеччину, а друга — Степана Бандери (ОУН-Б),— робила ставку на власні сили й активні методи боротьби. Восени 1942р. ОУН організувала ряд партизанських загонів, на Волині та в Поліссі. На першому етапі існування повстанські загони виконували функції оборони місцевого населення від сваволі окупаційних властей, а також від нападів польських партизан. Ними була зірвана німецька акція вивезення української молоді з Волині і Полісся до Німеччини.

Утворення УПА збентежило не тільки Берлін, а й Москву. За вказівками Сталіна у січні 1943р. був розроблений план передислокації партизанських загонів з Росії та Білорусі в Україну, перед якими було поставлено завдання у ході рейдів на захід розгромити частини УПА.

У серпні 1943р. відбулося об'єднання трьох українських військових формувань - бандерівців, мельниківців, і загонів під командуванням Боровця. Загони УПА поповнювалися населенням Волині, Полісся, Галичини, бійцями і командирами Червоної Армії, які тікали з концтаборів.