Фашистський окупаційний режим на території України

. Перед війною гітлерівці розглядали два основних варіанти, як розпорядитися таким цінним трофеєм, як Україна.

Перший варіант зводився до того, щоб здобути підтримку українців в боротьбі проти Кремля, надавши їм власну державу, яка мала перебувати під опікою Німеччини.

Другий варіант, до якого схилялася більшість нациського керівництва, цілком нехтував інтересами українців і передбачав їх нещадну експлуатацію на користь Німеччини.

У серпні 1941р. Гітлер наказав поділити Україну на окремі адміністративні одиниці:

1. Рейхскомісаріат Україна (Правобережжя і більша частина Лівобережжя), столиця - місто Рівне, правитель –Еріх Кох, який був відомий своєю жорстокістю і нетерпимістю, а також особливою ненавистю до слов'ян.

2. Галичина (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області). ЇЇ німці перетворили на один з районів Генерального губернаторства Польщі.

3. Буковина (Чернівецька обл.) і частина Південно-Західної України, включаючи Одесу, були передані Румунії і називалися Трансністрією.

4. Наближені до лінії фронту східні землі України залишалися під управлінням командування німецької армії.

В Україні на всі важливі адміністративні та господарські посади призначали німців, а українцям дозволялось займати лише найнижчі посади, такі як сільський староста, мер невеличкого міста, поліцай.

Нацисти використовували Україну як джерело примусової праці для роботи в Німеччині. На початку 1942 р. почалося вивезення молоді до Німеччини. З 2800 000 остарбайтерів, 2300 000 були з України.

Кох різко обмежив надходження продуктів харчування в міста. Голод в містах став звичайним явищем. А багато жителів міст були змушені перебратися на село, щоб вижити. Київ втратив близько 60% своїх жителів. З 370 тис. жителів Харкова для роботи в Німеччині вивезли 120 тис., 30 тис. розстріляли, а 80 тис. померло з голоду.

Кох вважав, що 3-х класів початкової школи для українців - більше ніж достатньо. Була згорнута система медичного обслуговування в Україні.

Терор окупаційних властей викликав широкий рух Опору в Україні. Водночас частина українського населення, скривджена більшовицьким режимом, байдуже сприймала "новий порядок" Гітлера, не вбачаючи великої різниці між Гітлером і Сталіним. За підрахунками історика Субтельного, майже 220 тис. українців пішли на співробітництво з окупантами, служили в німецькій армії та поліції. Певна частина населення наймалася на роботу в адміністративний апарат, здебільшого з метою врятувати себе і своїх близьких від голоду. Саме в Рейхскомісаріаті Україна нациський режим набував своїх найбільш екстремальних форм.

В Галичині німецькі власті поводили себе не так жорстоко. Галичанам дозволили утворити у Львові представницький орган - український земельний комітет. Тут існувала початкова, середня та професійна освіта. Українці в Галичині мали змогу в обмежених масштабах організовувати кооперативи та вести культурну діяльність.

Порівняно з німецькою, румунська окупація південно-західної України була ліберальнішою. Румуни утримувались від застосування широкого політичного терору і дозволяли вільно торгувати. Але вони придушували всілякі прояви українського націоналізму.

Політика нацистів в Україні була жорстокою і необачною. На думку багатьох сучасних істориків, неспроможність німців ефективно використовувати проти радянського режиму неросійські народи, була однією з їх найбільших помилок у війні.