Історичне значення української революції

Українці боролися і заплатили за прагнення до незалежності набагато більшим числом життів ніж будь яка інша європейська нація, що в цей період виборола собі незалежність (фіни, поляки, естонці, латиші, литовці). Але поряд з втратами національно – демократична революція і громадянська війна принесли українцям певні здобутки:

1. Національна свідомість, раніше притаманна лише частині інтелігенції, поширилася на всі верстви українського суспільства.

2. В ході революції було набуто великого досвіду будівництва національної держави, а поява українських урядів привчала селян вважати себе українцями.

3. Змінилося відношення інших держав до суверенітету України. Наприклад: радянська Росія формально сприйняла ідею незалежності радянської України; Польща визнала УНР; більш гнучкою стала позиція щодо цього питання і країн Антанти.

4. Висувалася і реалізовувалася ідея соборності українських земель. Окреслилася територія української держави.

5. Український селянин продемонстрував здатність валити уряди і боротися за свої інтереси, здобув упевненість у власних силах і почуття самоцінності.

14.Економічне становище Радянської України в добу непу (1921-1929 рр.)

Історія Радянської України в 20-30-і рр. нерозривно пов’язана з історією радянського суспільства, що переживало на той час суперечливі та кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя.

Майже сім років безперервних війн та революційних баталій дорого коштували українському народу. Руйнування охопило всі сфери народного господарства. Промисло­ве виробництво фактично припинилося. У 1920р. республіка отримала лише 10% довоєнної промислової продукції. Було повністю паралізовано зв’язок і транспортну мережу. Зменшилась врожайність зернових культур, продуктивність праці. Фактично перестала існувати фінансово-грошова система. 3-4 млн. чоловік заги­нуло під час боїв та епідемій.

Але соціально-економічний параліч країни пояснювався не тільки наслідками воєнних подій. Значною мірою це був результат впровадження більшовиками політики "воєнного комунізму", що була спрямована на безпосередній перехід до виробництва і розподілу на комуністичних засадах, тобто без приватної власності, ринку і товарно-грошових відносин. Спроби державної партії (РКП(б)) революційними темпами збудувати "новий суспільний лад за Марксом", фактично зруйнували головний чинник виробництва - матеріальну зацікавленість робітника, підірвали економічний зв’язок між містом і селом. Робітники та селяни боролися проти застосування прийомів "воєнного комунізму", вимагали повернення до об'єктивних ринкових принципів господарювання.

Невдоволення селянства політикою, "воєнного комунізму" привело до масових повстань. В УСРР у складі повстанських формувань нараховувалось близько 40 тис. чол. Страйкували робітники підприємств Києва, Харкова, Одеси, Миколаєва, Донецького басейну. Почалися повстання у збройних силах. У лютому-березні 1921р відбу­лося антибільшовицьке повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті.

Спостерігаючи за посиленням опору селянства примусовій продовольчій розкладці, В.І. Ленін у лютому 1921р запропонував відмовитися від диктату і відновити принцип матеріальної зацікавленості в сільськогосподарському виробництві.

У 1921р велика посуха та неврожай охопили основні зернові центри Поволжя, Північний Кавказ, Україну. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти лиху. В Україні голодувало до 1 млн. чоловік. Голод охопив Катеринославську, Донецьку, Одеську, Миколаївську губернії, а також південь Харків­ської.