Населення трипільської культури

За доби енеоліту з’являється одна з найяскравіших культур давньоєвропейської історії – Трипільська. Вона була поширена від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддністрянщини і Надчорномор’я (межиріччя Дніпра і Дністра). Трипільська культура проіснувала протягом двох тисячоліть (IV – III тис.до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Населення на всій території Трипільської культури становило що найменше 1 млн. чол. Селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік. Поселення, в основному, налічували від десятка до сотні жителів та господарських споруд.Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами. житла були переважно наземними і різними за розмірами (30 – 150 м²) в середині могла бути одна, дві або три кімнати. В кожній кімнаті була піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоною, жовтою, білою фарбами. Розмальовувались карнизи вікон та дверей, стіни всередині. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра і Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували 2000 жителів. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двохповерховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо у світі перші протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

2. Розквіт Київської держави(кінець Х – пер.пол.ХІ ст. ст.)

Найбільша могутність Київської держави приходиться на княжіння Володимира Великого(Святославовича) та Ярослава Мудрого (Володимировича).

Володимир Великий (980-1015) зосередився на захисті власних кордонів. Він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. При ньому до володінь Київської Русі були включені землі сучасної Західної України.

Володимир провів реформу війська та адміністративної системи.

У 988 р. Володимир запроваджує християнство. Християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми сусідами католицької віри — поляками.

Ярослав Мудрий(1019-1054). Його князювання вважається апогеєм могутності Київської Русі. Кордони держави простягнулися від Балтійського до Чорного морів та від Оки до Карпатських гір.

Гучна слава Ярослава Мудрого спиралася перед усім на досягнення у внутрішній політиці. При ньому зросла могутність церкви. В Києві в той час було побудовано більше 400 церков.

Ярослав Мудрий звів загальноприйняті у ті часи закони в єдину “Руську Правду”, яка стала правовим кодексом всієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизуватися, але й подекуди змінювалися. Так кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлювали князь чи його помічники.

Ярослав Мудрий спробував розв’язати проблему престолонаслідування і запобігти міжусобній боротьбі, яка спалахувала після смерті князя між його синами. Він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим сином закріплювався Київ і Новгород, за другим—Чернігів, за третім—Переяслав і так далі. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат сходив на щабель вище, доки по черзі не досягав вершини—Київського престолу. Надаючи таким способом кожному з синів можливість правити в Києві, Ярослав Мудрий сподівався уникнути запеклих сімейних чвар. Проте практично з самого початку система ротації влади зіткнулася з рядом перешкод. Ця ідея суперечила іншому принципу — спадкоємство від батька до сина. Внаслідок цього розгорілися запеклі суперечки між племінниками та дядьками.