Тема 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

Додаткова література:

1. Стависский П.Р. Обязательства, возникающие вследствие спасания социалистического имущества, а также жизни и имущества граждан. Автореферат дис.... канд. юрид. наук. — М.: 1967. — 21с.

2. Стависский П.Р. О субъекте ответственности в обязательствах, возникающих вследствие спасания жизни и здоровья человека // Правоведение. — 1969. — № 4. — С. 102.

3. Стависский П.Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества, жизни и здоровья граждан. — М.: Юрид. лит., 1974. — 128 с.

4. Майданик Л. А. О праве на возмещение вреда, понесенного при спасании жизни человека // Советская юстиция. — 1964. — №6. — С.8-11.

5. Майданик Л. А. Обязательства из предотвращения вреда, угрожающего социалистической собственности или жизни человека // Социалистическая законность. — 1961. — № 5. — С. 39-41.

6. Седугин П. Обязательства, возникающие из спасания социалистического имущества // Советская юстиция. — 1963. — № 17. —С. 3-5.

Зобов'язання, які виникають унаслідок рятування здоров'я та життя фізичних осіб, майна фізичної або юридичної особи, є част­ковою новелою ЦК України. Згідно зі ст. 1161 ЦК України шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодо­вується державою у повному обсязі.

ЦК 1963 р. не містив норм, присвячених відшкодування шко­ди, зазнаної при рятування життя та здоров'я, а також майна фі­зичних осіб, у зв'язку з чим її відшкодування було можливе лише за допомогою застосування аналогії права. Хоча у вітчизняній цивілістиці неодноразово висловлювалися пропозиції про законо­давче врегулювання цього питання, але вирішене воно було лише в процесі створення нового Цивільного кодексу України.

Аналіз глави 80 ЦК України дозволяє зробити висновок, що її нормами регламентовані два види зобов'язань, які виникають уна­слідок завдання шкоди особі, що без відповідних повноважень здійснювала рятувальні дії: 1) зобов'язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи (ст. 1161); 2) зобов'язання внас­лідок рятування майна фізичної або юридичної особи (ст. 1162).

За допомогою першого зі вказаних видів зобов'язань, установ­лених ст. 1161 ЦК, відшкодовується шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї.

Суб'єктами зобов'язань в цьому випадку є особа, котра вчиняла рятувальні дії (рятувальник — ним може бути як фізична, так і юридична особа) і держава в особі відповідних державних органів.

Змістом цих зобов'язань є право рятувальника на відшкодуван­ня зазнаної ним шкоди і обов'язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо).

Умовами виникнення таких зобов'язань, як випливає зі ст. 1161 ЦК України, є:

1) наявність реальної (а не уявної, такої, про яку виникло помилкове враження у того, хто здійснював рятувальні дії) загрози для здоров'я та життя фізичної особи. Хоча у ст. 1161 ЦК йдеться про загрозу «здоров'ю та життю» фізичної особи, але виправдано вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здоров'ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров'ю іншої особи та його власному і т.п.;

2) відсутність у рятувальника відповідних повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні щодо життя та здоров'я іншої фізичної особи дії. Отже, лікарі, професійні рятувальники, вогнеборці тощо не визнаються суб'єктами вказаних зобов'язань. Підстави та умови відшкодування зазнаних ними збитків визначаються актами законодавства або спеціальними угодами з потерпілими;

3) спрямованість дій саме на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Якщо ж рятування виявилося лише побічним результатом діяльності якоїсь особи, то вказані зобов'язання не ви­никають. Наприклад, якщо особа запобігає загибелі човна, нама­гаючись урятувати своє життя, і при цьому «попутно» відвертає загрозу життю та здоров'ю інших осіб, то зобов'язання з рятуван­ня здоров'я та життя не виникає.

Але позитивний результат рятувальних дій щодо інших осіб не є умовою виникнення відповідних зобов'язань. Це випливає з того, що у коментованій статті йдеться про те, що особа «рятувала» (а не «врятувала») здоров'я та життя фізичної особи;

4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи. Якщо ря­тувальні дії мали місце, але рятувальник при цьому не зазнав шко­ди, то зазначені зобов'язання не виникають. При цьому відшкоду­ванню підлягає шкода «у повному обсязі» (тобто як майнового, так і немайнового характеру (ст.ст. 22, 23 ЦК України).

Під час рятування майна іншої особи рятувальник може зазнати шкоду як щодо свого майна, так і свого життя. Якщо шкода, завда­на каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятуваль­ника (таким у цьому випадку може бути лише фізична особа), який без відповідних повноважень рятував від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, то вона відшкодовується дер­жавою в повному обсязі.

Умовами виникнення зобов'язання, суб'єктами якого у такому випадку виступають рятувальник (фізична особа) і держава, є:

1) наявність реальної (а не уявної) загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника відповідних повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо майна іншої особи;

3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи. Загальна характеристика зазначених обставин є такою самою,

як і відповідних обставин стосовно ст.1161 ЦК. Натомість наступ­ні дві умови стосуються лише виникнення зобов'язань унаслідок рятування майна іншої особи;

4) майно, якому загрожує небезпека, має істотну цінність. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін

зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, че­рез який здійснюється відшкодування), актами законодавства (на­приклад, спеціальний акт законодавства відносить майно до на­ціональних надбань), адміністративними актами (акт органу дер­жавної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо.

Однієї лише переконаності у цінності майна суб'єкта, котрому це майно належало, а також рятувальника, як випливає зі змісту ч.і ст. 1162 ЦК України, недостатньо. У випадку розбіжності в погля­дах на цінності майна між потерпілими особами і відповідними орга­нами держави, його оцінка провадиться судом. Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у відшкодуванні) держав­ними органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на добровільну компенсацію шкоди або винагороду рятувальнику;

5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій. При цьому юридичне значення має лише шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю ря­тувальника. Відшкодування її проводиться відповідно до правил параграфа 2 глави 82 (ст.ст. 1195—1208) ЦК України.

Іншим різновидом зобов'язань, що виникають у зв'язку з ряту­ванням майна іншої особи, є права та обов'язки із відшкодування шкоди, завданої майну особи, яка без відповідних повноважень (обов'язку) рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність.

У цьому випадку зобов'язання виникають між рятувальником (котрим тут може бути як фізична, так і юридична особа) і власни­ком (володільцем) цього майна, котрий мусить відшкодовувати шкоду з урахуванням його матеріального становища.

Як випливає із ч. 2 ст. 1162 ЦК України, зазначенні зобов'язання виникають за наявності таких умов:

1) існувала реальна загроза завдання шкоди чужому майну;

2) були вчинені дії, спрямовані на його рятування;

3) виникнення шкоди у потерпілого в результаті вчинення ним рятувальних дій;

4) відсутність у того, хто відвертав загрозу шкоди, спеціальних повноважень на це (відсутність обов'язку вчиняти рятувальні дії);

5) майно, щодо якого вчинялися рятувальні дії, мало істотну цінність;

6) наявність у власника (володільця) майна можливості надати відшкодування шкоди тому, хто відвертав загрозу майну.

Шкода відшкодовується з урахуванням як майнового станови­ща власника (володільця) майна, якому загрожувала іпкода, так і матеріального становища рятувальника, котрий зазнав шкоди при рятуванні цього майна.

У кожному разі розмір відшкодування шкоди не може переви­щувати вартості майна, щодо якого здійснювалися рятувальні дії. Разом із тим, особа, якій належало майно, безумовно, має право додатково винагородити рятувальника.

Варто також зазначити, що зобов'язання внаслідок рятування майна іншої особи виникають незалежно від форми власності на це майно.