Публічна обіцянка нагороди за. результатами конкурсу

4.1. Ознаки, види та умови конкурсів

Конкурс у загальноприйнятому розумінні (від лат. concurs) — змагання, конкуренція, що мають на меті виділити найкращих із числа його учасників, участь у змаганні за. нагороду, місце, звання¹.

Наприклад, конкурси проводяться у вищих та середніх на­вчальних закладах серед осіб, які склали вступні екзамени при за­рахуванні на перший курс.

Конкурсні правовідносини виникають у сфері трудових відно­син і регулюються нормами трудового законодавства, зокрема, відносини з підбору кадрів за конкурсом.

Широке використання отримав конкурс при проведені заміщен­ня вакантної посади державного службовця, що регулюється Зако­ном України «Про державну службу», Положенням про порядок проведення конкурсу на. заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 15 лютого 2002 р. Він застосовується в 95% випадків при проведені заміщення вакантної посади державного службовця². У теорії адміністративного права конкурсне провадження є одним із видів процедурних адміністративних проваджень.

Проводяться конкурси і для робіт на здобуття почесних звань. Такий різновид конкурсу відрізняється від цивільно-правового конкурсу тим, що в останньому завжди наявне визначене завдан­ня, він проводиться з однієї тематики, а для відбору найкращих наукових досягнень на здобуття наукових звань має значення якіс­ний рівень відповідної роботи. Що стосується тематики, то вона знаходить своє відображення лише в тому, в якій галузі знань тех­ніки, літератури чи мистецтва буде присуджуватися відповідна премія чи звання.

Дуже схожими до конкурсів є також гранти. До початку 90-х років українська наука практично не мала досвіду відбору проектів на підставі грантів. За останнє десятиліття поширення набули гранти, які присуджуються вітчизняними і зарубіжними фондами. Так, Указ Президента України Про додаткові заходи щодо підтрим­ки молодих учених від 9 квітня 2002 р. № 315/2002 та Положення про порядок надання грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених, затверджене Указом Прези­дента України від 24 грудня 2002 р. передбачають мету надання грантів (підтримка актуальних, значущих наукових досліджень молодих учених), форму заявки, що включає план наукових до­сліджень із зазначенням їх мети, способу здійснення та очікуваних результатів та інші відомості, але про заздалегідь визначену тема­тику мова не йде. Метою грантів є фінансова допомога дослідним колективам і окремим ученим на проведення перспективних до­сліджень. Тому можна стверджувати, що цивільно-правові конкур­си протилежні грантам, у яких конкурсна комісія не задає темати­ки наперед, ініціатива належить автору проекту.

У юридичній літературі використовується термін «конкурсне право», під яким розуміється вчення про неспроможність боржни­ка, система норм, що регулюють права та обов'язки боржника, який не виконує своїх обов'язків, його кредиторів та третіх осіб у випадку недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Про конкурсне провадження говорять у випадку, коли мається на увазі умовне змагання черг кредиторів за задоволення своїх претен­зій з так званої «конкурсної маси». Але ні про яку премію за краще виконання роботи тут мови нема, як немає і змагання, тому що цей процес детально урегульований Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ре­дакції Закону № 784-XIV (784-14) від 30.06.1999 p.).

Крім того, термін «конкурс» використовують у значенні спосо­бу укладання договору на торгах.

Таким чином, конкурс використовується в різноманітних сфе­рах людської діяльності, але ці конкурси не належать до інституту публічного конкурсу, про який іде мова, а власне в цивільному праві цей термін використовується у трьох значеннях:

1) у значенні способу задоволення вимог кредиторів;

2) у значенні способу укладення договорів;

3) у значенні різновиду публічної обіцянки винагороди.

Як вид публічної обіцянки винагороди, з огляду на специфічну підставу виникнення особливого зобов'язального правовідношен-ня, конкурс регулюється" ст.ст. 1150-1157 ЦК України. Такий конкурс, як цивільно-правовий інститут, охоплює відносини, пов'язані з постановкою завдання, яке вирішується на основі зма­гання осіб (учасників конкурсу) з виплатою переможцю спеціаль­ної винагороди. Він відрізняється від публічної обіцянки нагороди без оголошення конкурсу, насамперед тим, що результати можна порівняти за різною якістю і визначити кращі з них. Конкурс характеризується такими основними рисами:

1) обіцянка нагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату повинна бути публічною. Якщо оголошення конкурсу звернене до необмеженого кола осіб, незалежно від того, чи є воно піироким або вузьким (наприклад, конкурс серед викладачів одного навчального закладу), такий конкурс називають відкритим. У випадку коли конкурс проводиться серед обмеженого кола осіб, спеціально запрошених організатором змагання, такий різновид публічного конкурсу називають закритим;

2) обіцяна винагорода є премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю;

3) винагорода обіцяється за найкращий досягнутий результат. Тому змагання повинно бути визнане недійсним, якщо наявний лише один результат або однією особою подано кілька робіт.

Оголошення конкурсу — це односторонній правочин, викона­ний під умовою. Обов'язок засновника конкурсу прийняти пред­ставлені учасниками конкурсу роботи, розглянути їх та випла­тити переможцю конкурсу винагороду може бути виконаний тільки при поданні робіт учасниками конкурсу. Тому конкурсне иравовідношення виникає з двох односторонніх правочинів, чи­нених засновником конкурсу та особою, яка в ньому бере участь.

Суб'єктами конкурсного правовідношення є засновники кон­курсу та учасники конкурсу.

Учасниками конкурсу можуть виступати як фізичні, так і юри­дичні особи, державні органи та інші суб'єкти цивільного права. Наприклад, якщо оголошено конкурс на створення дизайнерсько­го проекту, то в ньому можуть брати участь не тільки дизайнери, а й відповідні фірми, якщо умовами конкурсу не передбачено інше. Але іноді сама сутність завдання конкурсу виключає участь у ньо­му фізичних (конкурс солістів), або юридичних (конкурс серед ВНЗ) осіб.

Дієздатність громадян має значення для можливості участі у конкурсі. За загальним правилом, у конкурсі можуть брати участь особи, які набули її у повному обсязі. Якщо конкурс, ого­лошений на найкраще виконання роботи, яка становить собою об'єкт авторського права, то його учасниками можуть стати не тільки повнолітні, а й особи від 14 до 18 років. Що ж стосується неповнолітніх до 14 років, то хоча за ними і визнається авторське право на створений твір (чи право винахідника), вони можуть брати участь у конкурсі, але від їх імені виступають у ньому (здій­снюють конкурсні правочини) їх законні представники (батьки, опікуни тощо)¹. Учасниками конкурсу можуть бути не тільки гро­мадяни країни, а й іноземні особи та особи без громадянства, ос­кільки це відповідає їх правоздатності, яка визначається поло­женнями ст. 26 Конституції України, а також ст. 25 ЦК України.

Оголошення конкурсу може бути зроблено в будь-якій формі. Частіше конкурси оголошують через засоби масової інформації, головне, щоб про конкурс змогло дізнатися широке коло осіб чи персональні учасники у разі проведення закритого конкурсу.

ЦК України передбачає обов'язок організатора конкурсу обов'язково викласти його умови. У засновника конкурсу є мож­ливість повідомити їх разом з оголошенням конкурсу чи викласти їх персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у кон­курсі.

Умови конкурсу поділяються на обов'язкові і факультативні. Відсутність будь-якої з обов'язкових умов, тобто таких, які повин­ні бути зазначені при оголошенні будь-якого конкурсу, позбавляє конкурс юридичної сили, і він визнається у судовому порядку не­дійсним. Крім обов'язкових умов, визначених законом, засновник конкурсу може висунути й інші вимоги до результатів конкурсу чи його учасникам на свій розсуд, тобто вказати факультативні умо­ви. Однак для конкретного конкурсного правовідношення вони стають обов'язковими, якщо такі умови є правомірними.

До обов'язкових умов, що повинні міститися при оголошенні конкурсу, належать:

1) відомості про предмет конкурсу, що повинні містити власне саму суть завдання. Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо.

2) розмір винагороди (премії), яка може визначатися як у визначеній грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності. Засновник конкурсу повинен чітко визначити в оголошенні конкурсу передбачувану нагороду, її розмір, кількість призових місць та суму нагороди на кожне призове місце. Нововведенням ЦК України є можливість засновнику конкурсу передбачити в умовах конкурсу надання переможцеві лише морального заохочення. Форми морального заохочення можуть бути різноманітні: присудження звань лауреатів конкурсу, почесних звань, видача дипломів тощо.

Умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії, тобто строк надання досягну­того результату чи строк, у який повинна бути виконана сама робо­та. Однак потрібно мати на увазі, що строк не є істотною умовою оголошення про конкурс, тому визнати недійсним таке оголошен­ня з причини невизначеності строку неможливо.

Але вбачається, що строк повинен бути визнаний істотною умо­вою публічного конкурсу. Оскільки оголошення конкурсу має на меті привабити багатьох осіб, із яких тільки одна, як правило, от­римає винагороду, то необхідно, щоб у ньому був визначений строк, до спливу якого повинні бути подані конкурсні результати. Це необхідно, по-перше, для того, щоб усі здобувачі перебували в однакових стосовно часу умовах успішного виконання ними за­вдання, по-друге, щоб засновник конкурсу чи особа (особи), яка призначена в оголошенні конкурсу для оцінки конкурсних резуль­татів та присудження винагороди, не змогла довільно відкладати таку оцінку та присудження винагороди до майбутнього невизна-ченого часу, наприклад, в очікуванні надходження результатів, більш достойних винагороди.

Якщо звернутися до цивільних кодексів інших країн, які зга­дувалися в межах підрозділу, то можна констатувати, що всі вони визнають обов'язковість визначення строку в умовах конкурсу. У деяких з них саме строк є тією ознакою, що дозволяє виділити із загального інституту публічної обіцянки винагороди публіч­ний конкурс, та взагалі дійсність конкурсу поставлена в залеж­ність від вказівки на строк подання робіт (п. 1 § 661 НЦК).

Хоча законодавець не вимагає від засновника конкурсу вказати місце подання робіт, строк оцінки робіт та об'явлення результатів конкурсу, однак неможливо уявити проведення конкурсу, хоча б у організаційному плані, без визначення цих умов.

Не є обов'язковою умовою, згідно з ЦК України, і визначення критеріїв, порядку і терміну порівняльної оцінки робіт. Узагалі вони встановлюються залежно від особливостей самої роботи. Як правило, до інформації про порядок оцінки результатів належить інформація про склад журі, кількість етапів, турів, критерії, за якими визначаються переможці. У ряді випадків, наприклад, про­водяться попередній добір і оцінка проспектів робіт і заявок. Кон­курс може проводитися в кілька етапів (турів), до закінчення кож­ного з яких здійснюється оцінка і добір найбільш гідних для участі на наступному етапі робіт (у такому порядку зазвичай проводяться конкурси виконавців і на створення пам'ятників).

Невизначення в умовах конкурсу указаних відомостей дає мож­ливість засновнику конкурсу зловживати своїми повноваженнями та не відповідає принципу справедливої оцінки досягнутих резуль­татів. Якщо порядок і строк оцінки робіт не визначений заздале­гідь, то це дає право засновникові конкурсу змінювати його під впливом обставин, які склалися на цей момент, що може порушу­вати право учасників конкурсу, які розраховують на неупередже-ну оцінку їхніх робіт. У випадках, коли учасник конкурсу не знає про критерії, за якими буде визначатися переможець, він обме­жується у своїх правах у тому розумінні, що, досягнувши обумов­леного в оголошенні конкурсу результату, витратив на досягнення результату свій час, виявляється не гідним винагороди: за іншими обставинами, наприклад, не маючи наукового ступеня.

Класифікацію конкурсів можна провести за різними критерія­ми:

1) залежно від території, на. якій поширюються умови конкурсу, можна виділити конкурси міжнародні та внутрішні;

2) залежно від мети: для одержання кращих результатів інтелектуальної діяльності, вчинення визначеної дії, виконання роботи, з метою виявлення кращого партнера для укладання договору. Ці випадки не регулюються нормами про конкурс, а регулюються спеціальними нормами (ст. 650 ЦК України й іншими актами законодавства). Широко використовується конкурс на торгах при приватизації державної і комунальної власності, а також в інших галузях господарської діяльності;

3) залежно від кола осіб, до якого вони звернені, конкурси слід класифікувати на: відкриті (різновидом відкритого конкурсу є обмежений конкурс, наприклад, конкурс серед осіб певної професії) та закриті конкурси.

Відкритий конкурс характеризується кількісною невизначеніс­тю і невідомістю для засновника конкурсу конкретного складу його учасників, а в закритому припускається персоніфікація, тоб­то особа, яка оголошує конкурс, оголошує його серед конкретних осіб, які нею самою заздалегідь визначаються. У цьому випадку коло учасників конкурсу завжди обмежене і відоме його засновни­кові. Критерії, якими керується особа, що оголошує закритий кон­курс, можуть бути довільними та можуть і не розголошуватися. Засобом сповіщення у цьому випадку буде персональна пропози­ція до учасників конкурсу.

4.2. Зміна умов конкурсу та відмова від проведення конкурсу

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. передбачав правило про те, що засновник конкурсу може змінити умови конкурсу в межах термі­ну, встановленого для пред'явлення робіт. Натомість ЦК України 2003 р. (ч. 1 ст. 1152) увів правило про те, що засновник конкурсу має право змінити його умови до початку конкурсу. На жаль, зако­нодавець не дає тлумачення поняття «початок конкурсу». Це дата, яка вказана в оголошенні, з настанням якої необхідно висилати відповідні результати, чи момент, з якого починається відбір най­кращих робіт?

Конкурс як процес не може означати лише визначення пере­можця, це сукупність стадій, що відбуваються одна за одною. Під­биття підсумків конкурсу не є початком конкурсу, це вирішальна стадія конкурсу, а не його початок. Здається, що початком конкурсу необхідно визнати дату, з настанням якої претендентам можна надавати роботи на конкурс. У випадку відсутності такої дати в оголошенні конкурсу початком конкурсу необхідно визнати момент оголошення конкурсу.

З метою захисту інтересів осіб, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, законодавець зобов'язує засновника конкурсу сповістити про зміни умов конкурсу у тому самому порядку, в яко­му було оголошено конкурс. Зміна умов конкурсу повинна бути доведена до відома можливих здобувачів, тобто тих осіб, на яких було розраховане оголошення про конкурс. Ця мета досягається, якщо повідомлення про зміну умов конкурсу зроблено у тому ж по­рядку, тобто у тій же формі, в якій було оголошено сам конкурс.

Якщо названі умови не додержані (зміна умов до початку кон­курсу та оголошення про зміну умов конкурсу у тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс), умови конкурсу не можуть бути змінені. Вбачається, що у цьому випадку незаконна зміна умов конкурсу повинна вважатися нікчемною, тобто такою, яка не тяг­не за собою юридичних наслідків, а особи, які приступили до вико­нання завдання, можуть продовжувати його виконання.

Однак до тих пір, поки конкретний здобувач не надасть конкурс­ну роботу із дотриманням первісно установлених порядку, умов та строку, у нього немає підстав подавати до засновника конкурсу претензії з приводу незаконних змін умов конкурсу. Тобто заснов­ник конкурсу повинен прийняти роботи, оцінити їх, визначити пе­реможця та виплатити нагороди чи надати моральне заохочення.

Законна (тобто з додержанням умов, які вказані в ст. 1152 ЦК України) зміна умов конкурсу накладає на засновника обов'язок відшкодування витрат (але не збитків), які були зазнані особою для підготовки до участі у конкурсі, якщо особа втратила інтерес до участі у ньому або участь стала неможливою (ч. 2 ст. 1152 ЦК України).

Однією з новел у цивільному законодавстві є надання права за­сновнику конкурсу відмовитися від проведення конкурсу взагалі. Цивільний кодекс УРСР 1963 р. взагалі не припускав можливості скасування правомірно оголошеного конкурсу.

Стаття 1153 ЦК України не містить обов'язку засновника кон­курсу оголошувати про відмову від конкурсу у тому ж порядку, в якому було його оголошено, але відповідно до ч. З ст. 214 ЦК Ук­раїни відмова від правочину вчиняється у такій саме формі, в якій було вчинено правочин.

Законодавець передбачає дві різні ситуації відмови від прове­дення конкурсу, які відрізняються причинами відмови від кон­курсу та наявністю передбачених законом правових наслідків чи їх відсутністю, а саме:

1. Якщо проведення конкурсу стало неможливим з обставин, що від засновника конкурсу не залежали, то особи, які відгукнулися на оголошення, не можуть вимагати від нього відшкодування витрат.

2. У випадках, коли засновник конкурсу відмовляється від його проведення без поважних причин, то він повинен відшкодувати витрати, що були понесені особами, які відгукнулися на оголошен­ня, для підготовки до участі у конкурсі.

Якщо проведення конкурсу стало неможливим з обставин, що від засновника конкурсу не залежали, то особи, які відгукнулися на оголошення, не можуть вимагати від нього відшкодування ви­трат. Тобто у разі законної відмови від проведення конкурсу за­сновник взагалі не несе ніякої відповідальності, а всі негативні на­слідки такого вчинку лягають на осіб, які виконали конкурсне за­вдання. Така ситуація, як убачається, не є прийнятною. Оголошу­ючи конкурс, засновник конкурсу бере на себе відповідні обов'язки і саме він повинен нести несприятливі наслідки у разі настання об­ставин, які не передбачалися та від нього не залежать, не має під­став перекладати такий ризик на осіб, які відгукнулися на оголо­шений конкурс. До того ж законодавець виявляє непослідовність, передбачаючи у разі законної зміни умов конкурсу обов'язкове відшкодування витрат, а в разі законної відмови від конкурсу — не передбачає. Засновникові конкурсу у разі настання обставин, які від нього не залежать, виявляється «вигідніше» відмовитися від проведення конкурсу взагалі й оголосити новий конкурс з іншими умовами, ніж змінити його умови.

Здається, що в другому випадку засновник конкурсу взагалі не повинен мати право на відмову від конкурсу і вона має вважатися нікчемною, тобто такою, яка не тягне за собою юридичних наслід­ків. Тобто засновник конкурсу повинен прийняти роботи, оцінити їх, визначити переможця та виплатити нагороди чи надати мо­ральне заохочення.

Але замість таких наслідків законодавець пропонує лише від­шкодування витрат, до того ж не особам, які відгукнулися на ого­лошення чи навіть виконали завдання, а лише учасникам конкур­су, тобто особам, що вже надали на конкурс роботу чи інший пред­мет конкурсу. За задумом законодавця, інші особи, тобто не учас­ники конкурсу, взагалі не можуть розраховувати на захист своїх інтересів.

4.3. Виконання зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу

Право на одержання нагороди (премії) виникає у здобувача липіе у випадку визнання його роботи кращою і (чи) гідною вина­городи відповідно до умов конкурсу. Відповідно до ст. 1154 ЦК України переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого ре­зультату. Виявлення найкращих результатів є однією із основних цілей проведення конкурсу для її засновника. Якщо робота, прода­на учасником конкурсу, визнана найкращою — він стає перемож­цем конкурсу та одержує право на одержання винагороди (пере­можців може бути кілька, якщо засновником конкурсу присуджу­ються кілька премій).

Процедура визначення переможця встановлюється засновни­ком конкурсу. Він може доручити провести оцінку пред'явлених на конкурс результатів спеціально створеній конкурсній комісії (журі), іншій організації чи провести її самостійно. Але частіше для розгляду (оцінки) робіт, пред'явлених на конкурс, і визначен­ня його результатів засновник створює спеціальний орган — кон­курсну комісію чи журі, куди входять висококваліфіковані фа­хівці з цієї галузі знань. Але утворення такої комісії не обов'язко­ве. У випадку створення конкурсної комісії (журі) її члени мають бути незацікавленими в результаті конкурсу особами.

Хоча закон і не містить із цього приводу прямої заборони, але з етичних міркувань, не можна визнати припустимим участь у кон­курсі членів його журі, навіть якщо конкурс проводиться під пев­ним девізом.

Рішення про результати конкурсу — це документально оформ­лена констатація оцінки наданих робіт на конкурс, яка дається конкурсною комісією (журі, спеціальною організацією). Для кон­курсу не має значення черговість надходження робіт, їх пріоритет у часі, важливою є висока якість результату, якій і надається пере­вага при оцінці робіт.

Виникає питання про можливість невизначення переможця конкурсу. Теоретично це неприпустимо, за винятком випадків, коли ця обставина спеціально обговорена при оголопіенні конкур­су, тому що оголошення конкурсу передбачає надання премії пе­реможцю, визначеному з числа учасників конкурсу. Стаття 1154 ЦК України чітко вказує на те, що переможцем конкурсу буде особа, яка подала на конкурс кращу роботу, а серед кількох робіт краща робота (чи кілька кращих) може бути визначена завжди. Звісно, у цьому випадку мова йде про оцінювання результатів конкурсу, предметом якого не є результати інтелектуальної пра­ці, і якщо в умовах конкурсу спеціально не зазначено, що перемо­жець конкурсу може бути не визначений, якщо на конкурс не надійде гідна робота.

Про результати конкурсу його засновник повинен повідомити в тій же формі, у якій його було оголошено (ч. 2 ст. 1154 ЦК Украї­ни). Частіше, крім публічної об'яви про результати конкурсу, його засновник розсилає учасникам конкурсу письмове повідомлення.

За умов дії ЦК 1963 p. вважалося, що рішення про результати конкурсу судовому оскарженню не підлягає. Здобувачі були вправі звернутися до суду тільки у випадках, якщо порушений порядок прийняття рішення, наприклад, у конкурсі під девізами рішення приймалося після їх розшифровки. Залежно від характеру пору­шень суд визнавав рішення нікчемним, що тягне за собою необхід­ність повторити оцінювальну процедуру засновником конкурсу, чи якщо повторити її неможливо, зобов'язує засновника конкурсу відшкодувати збитки здобувачеві. Якщо ж засновником конкурсу оцінювальна процедура суворо дотримана, то рішення про ре­зультати конкурсу визнавалося остаточним. Стаття 1154 ЦК Ук­раїни дає учасникам конкурсу право оскаржити у суді прийняте рішення про результати конкурсу на загальних підставах навіть якщо засновник конкурсу чітко дотримувався встановленого по­рядку оцінки робіт.

Аналіз судової практики з приводу організації конкурсів дає змогу зробити висновок, що однією із найпоширеніших вимог по­зивачів, поряд із вимогою визнати рішення про визначення пере­можців конкурсу недійсним, є вимога про визначення позивача переможцем конкурсу.

Але, напевне, суд не має права винести рішення про визнання будь-якого учасника конкурсу переможцем, адже ні в кого з них не може бути переважного права бути визнаним переможцем кон­курсу. Не можуть бути предметом судового розгляду і питання про достойність наукових праць, витворів мистецтва та ін. Суд, за позовом зацікавленої особи, може лише відмінити рішення про визнання учасника конкурсу переможцем чи рішення про непри-судження винагороди жодному з учасників у разі, якщо заснов­ником конкурсу були допущені порушення закону чи умов кон­курсу,

4.4. Припинення зобов'язаннях) зв'язку з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу

Власне, конкурс як змагання за перемогу серед інших учасни­ків конкурсу закінчується винесенням рішення про результати конкурсу. Однак цивільно-правові зв'язки між засновником кон­курсу та його учасниками можуть не припинятися, а отримати свого розвитку в двох різних напрямках¹.

До першої групи належать відносини з тими учасниками кон­курсу, роботи яких не було удостоєно премією. У випадку, якщо робота, яка подана на конкурс, не має матеріального втілення (наприклад, виконання музичного твору), рішення про результати конкурсу, яке не удостоїло цю роботу премією нагороди, припиняє конкурсні відносини. Якщо ж робота має матеріальне втілення (наприклад, рукопис), виникає обов'язок повернути указані робо­ти здобувачам. З моменту повернення робіт учасникам конкурсу конкурсні відносини можна вважати припиненими із цими учас­никами конкурсу.

До другої групи входять зобов'язання зі здобувачами, роботи яких удостоєні преміями. Присудження премії за певну роботу покладає на засновника конкурсу обов'язок із виплати премії, яка передбачена рішенням про виплату винагороди, учасник конкурсу має право її отримати. При відмові засновника конкурсу виплати­ти премію (цілком чи частково), а також при порушенні термінів виплати належної переможцям конкурсу винагороди воно може бути стягнене в судовому порядку.

Нагорода переможцю конкурсу за своїм розміром не є еквіва­лентною досягнутому результату і має в основному заохочуваль­ний характер. Тому виплата премії не перешкоджає реалізації права на інші види винагороди (наприклад, права на одержання авторського гонорару).

При виплаті премії виникають труднощі у тому випадку, якщо кілька робіт, одержаних від учасників конкурсу, виявилися одна­ковими. Деякі науковці взагалі піддають сумнівові можливість на­дання однакових результатів, які абсолютно нічим не відрізняють­ся¹. Така думка є, напевно, справедливою, але тільки для творчих завдань конкурсів. В інших випадках, здається, що така можли­вість існує. Так, існує думка в літературі, що у цьому випадку вина­городу присуджувати особі (колективу), яка першою надала ре­зультат, а при одночасному наданні двома або кількома особами — розділити винагороду порівну². Не погоджуючись із таким твер­дженням, треба відмітити, що хоча таке розв'язання питання і справедливе для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу (згідно з ч. 2 ст. 1148 ЦК України), але при проведенні конкурсу момент надання результату не має значення, якщо тіль­ки він не виходить за межі строку подання робіт на конкурс, уста­новлений умовами конкурсу. Тому вбачається, що якщо ці роботи виконано самостійно, вони повинні оцінюватися однаково.

При збігу кількості премій і числа робіт, які зайняли призове одне місце, або якщо кількість премій, установлених за одне міс­це, перевищує число робіт, які їх зайняли, кожен із переможців конкурсу одержує премію в установленому розмірі. Якщо кіль­кість премій, установлених для цього місця, менше за кількість робіт, які його зайняли, премії повинні бути розділені пропорцій­но числу робіт, які визнані гідними премії. У випадку встановлен­ня премій без вказівки на їхню кількість по кожному призовому місцю право на одержання премії у повному обсязі мають усі учас­ники конкурсу, роботи яких посіли відповідне місце.

За всіма іншими видами конкурсу, крім конкурсу, предметом якого був літературний, художній твір або виконання твору, пра-вовідношення із переможцями припиняються виплатою їм вина­городи. Тобто виплата указаної премії за загальним правилом при­пиняє зв'язок засновника конкурсу з його учасником. Але бувають випадки, коли «результати наданих на конкурс робіт, крім того, що вони є предметом конкурсного змагання, мають товарну цін­ність (чи за відсутності об'єктивної товарної вартості мають есте­тичну цінність для автора цієї роботи)»¹. Таким чином, відносини з приводу результатів конкурсу продовжують існувати. У випад­ку, коли кінцевою метою конкурсу для засновника конкурсу є по­дальше використання найкращих робіт, та (чи) предметом кон-^КУР^СУ був літературний, художній твір або виконання твору, за­сновник конкурсу не зацікавлений у припиненні зобов'язання із учасником конкурсу.

До прийняття ЦК України 2003 р. засновник конкурсу наді­лявся правом подальшого використання роботи імперативною нормою закону (ст. 438 ЦК 1963 р.), при цьому спосіб використан­ня повинен бути визначений в оголошенні про конкурс. Частина 2 ст. 1156 ЦК України, навпаки, дає право подальшого використан­ня робіт лише за згодою переможця. Тобто законодавець заборо­няє автоматичне наділення права використання зазначених робіт засновником конкурсу, що є засобом захисту права автора на ство­рений ним твір та прав виконавця твору, навіть якщо в умовах конкурсу буде передбачене інше. Якщо оголошення конкурсу міс­тить умову про використання засновником конкурсу твору пере­можця конкурсу, то така умова є недійсною.

Згідно з п. 2 ст. 440, ст. 443 ЦК України, ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. лише авторові та іншій особі, яка має авторське право, належить виключ­не право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі ав­торського договору. Використання твору будь-якою особою допус­кається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених ст.ст. 21-25 указаного Закону, серед яких не згадується використання робіт, які подані на конкурс та визнані найкращими.

Одночасно з цим законодавець визнає за засновником конкурсу переважне право на укладання з ним договору на використання твору, вказуючи на можливість оскаржити до суду ухилення пере­можця конкурсу від укладення такого договору. Хоча необхідно наголосити, що ч. З ст. 1156 ЦК України, який містить згадане пра­вило, стосується не тільки конкурсів, предметом яких є результати інтелектуальної, творчої діяльності, а й інших конкурсів.

Реалізація переважного права на укладення з учасником кон­курсу договору про використання предмета конкурсу залежить від волі засновника конкурсу крім, звісно, випадків, якщо умовами конкурсу не передбачена відсутність такого права чи не передбаче­ний обов'язок засновника конкурсу укласти указаний договір. Правило про переважне право на укладання договору є винятком із загального принципу свободи договору (передбаченого ст. 627 ЦК України), що викликане специфічними умовами створення предмета договору.

У ст. 1156 ЦК України не указаний строк існування переважно­го права засновника конкурсу на укладання договору про викори­стання предмета конкурсу. Вбачається, що у випадку, якщо строк не указаний у самому оголошенні про конкурс та у випадку виник­нення суперечки, можливе застосування аналогії закону відповід­но до ч. 1 ст. 8 ЦК України. Так, ч. 2 ст. 362 ЦК України встанов­лює місячний строк для здійснення переважного права купівлі частки в праві спільної власності на нерухоме майно, такий же строк встановлює ч. 2 ст. 147 ЦК України для здійснення перевале­ного права купівлі частки у статутному капіталі товариства з обме­женою відповідальністю.

Якщо автор ухиляється від укладення договору із засновником конкурсу, останній має право вимагати здійснення свого права у судовому порядку на умовах, які передбачені в оголошенні про конкурс. У літературі відмічається, що за відсутності в оголошенні істотних умов договору реалізація переважного права навряд чи можлива¹. Тому засновнирс конкурсу зацікавлений такі умови ви­значити в оголошенні про конкурс.

Що стосується винагороди за використання твору, то треба від­мітити, що ЦК 1963 p. містив диспозитивну норму, згідно з якою автор зберігав право на винагороду за використання твору, якщо інше не було встановлено оголошенням про конкурс. У ЦК Украї­ни 2003 р. не міститься подібної норми, а лише наголошується на використанні твору за згодою автора, що передбачає, як було дове­дено вище, укладання авторського договору згідно зі ст. 22 Закону України «Про авторське право та суміжні права». Оскільки іс­тотними умовами авторського договору є строк дії договору, спосіб використання твору, територія, на яку поширюється право, що пе­редається, розмір і порядок виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (п. 2 ст. 33 Закону), то без визначення розміру ав­торської винагороди він укладений бути не може.

Авторська нагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору або у вигляді фік­сованої суми чи інитим чином. Тому авторові твору повинна бути виплачена за використання предмета конкурсу відповідна нагоро­да без урахування тих сум, що належать авторові як переможцю конкурсу, навіть якщо інше спеціально передбачене в конкурсно­му оголошенні. Тобто авторові гарантується виплата винагороди за використання твору, поряд із виплатою конкурсної винагороди, не нижче мінімальних ставок, установлених Кабінетом Міністрів України (п. 2 ст. 33 указаного Закону). Однак мінімальні ставки в теперішній час встановлені лише за окремі види використання творів (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 8 гру­дня 1992 р. № 687 «Про підвищення ставок авторської винагороди за видання творів науки, літератури і мистецтва»; від 18 січня 2003 р. № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав»; від 26 вересня 2001 р. № 1252 «Про затвердження Тимчасо­вого положення про мінімальні ставки гонорару та авторської ви­нагороди за фільми, що створюються за державним замовленням на кіностудіях України»).

Якщо засновник конкурсу не виявив бажання використовувати літературний, художній твір або інший об'єкт інтелектуальної власності, то відношення з приводу конкурсу припиняються виплатою винагороди переможцю конкурсу.

Стаття 1157 ЦК України визначає, що подання учасником кон­курсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ, тому будь-яке використання названих речей засновником конкур­су без згоди власника є неправомірним. При знищенні або пошко­дженні цієї речі учасник конкурсу вправі вимагати відшкодуван­ня збитків (ст. 22 ЦК України). Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав вини­кає у фізичних осіб і юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому конкурсні роботи, не відзначені нагородою, засновник конкурсу зобов'язаний повернути учасникам конкурсу негайно після оголошення результатів. У ЦК УРСР 1963 р. передбачалося, що засновник конкурсу має право умовою конкурсу передбачити можливість неповернення учасникам їхніх робіт, поданих на кон­курс. У ЦК України 2003 p., навпаки, міститься імперативна нор­ма про те, що умова конкурсу, згідно з якою засновник конкурсу не повертає особі речі, подані на конкурс, є нікчемною.

Право володіння на річ, передану на конкурс, засновник кон­курсу може набути без згоди її власника, тільки у випадку якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його ре­зультатів не зажадав повернення йому речі (ч. 2 ст. 1157ЦКУкраї-ни). Але права власності засновник конкурсу не набуває, тому зобов'язаний повернути річ, передану на конкурс, у будь-який час за вимогою її власника.

У тому випадку, якщо річ, подана на конкурс, не була подарова­на засновникові конкурсу або куплена ним, він може набути право власності на неї за набувальною давністю (ч. З ст. 1157 ЦК Украї­ни). Інститут набувальної давності має своєю метою надати існую­чим фактичним відносинам юридичного значення, служить уста­леності права та цивільного обігу¹. Якщо власник майна тривалий час не виявляв наміру визнати річ своєю, то він погодився з її втра­тою, тому слід визнати цю річ власністю фактичного добросовіс­ного володільця. Тому згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка доб­росовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безпе­рервно володіти нерухомим майном, протягом десяти років або ру­хомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно.

Таким чином, можна зробити висновок, що припинення зобов'язання у зв'язку з публічним конкурсом виконанням перед­бачає, що воно припиняється у разі виплати винагороди перемож­цю конкурсу по всіх інших видах конкурсу, крім конкурсу, пред­метом якого був літературний, художній твір або виконання твору. Тобто виплата вказаної премії, за загальним правилом, припиняє зв'язок засновника конкурсу з його учасником. У випадку, коли кінцевою метою конкурсу для засновріика конкурсу є подальше використання найкращих робіт і предметом конкурсу був літера­турний, художній твір або виконання твору, засновник конкурсу може набути права за згодою переможця подальшого використан­ня робіт. У цьому разі зобов'язання у зв'язку з публічним конкур­сом трансформуються у зобов'язання з приводу використання предмета конкурсу. Таким чином, можна стверджувати, що у разі конкурсу, предметом якого був літературний, художній твір або виконання твору, конкурсне зобов'язання теж припиняється виплатою чи видачею нагороди.

Крім припинення зобов'язання із публічного конкурсу вико­нанням можливе його припинення на загальних підставах припи­нення зобов'язання, передбачених у ст.ст. 599-609 ЦК України. Однак важко навести приклад припинення цього зобов'язання ¹ смертю фізичної особи, адже навіть у випадку смерті автора твору, твір уже створено, а інакше зобов'язання не могло б узагалі виник­нути, то обов'язок виплати чи видачі винагороди зберігається сто­совно його спадкоємців. У разі смерті засновника конкурсу обов'язок виплати чи видачі нагороди зберігається у його спад­коємців. Хоча, мабуть, теоретично можливо, що може бути обіця­на така нагорода, яка може бути здійснена тільки засновником конкурсу особисто, наприклад, обов'язок здійснити промову перед аудиторією, прославляючи переможця конкурсу, якщо засновник конкурсу є талановитим оратором (такий обов'язок буде прикла­дом морального заохочення, передбаченого законом), а його спад­коємці не зможуть виконати такий обов'язок.