Дотримання й забезпечення заходів безпеки в туристичному поході

Забезпечення безпеки в туристичному поході передбачає виконання великого комплексу робіт і заходів у загальній системі організації, підготовки й проведення туристичних походів, подорожей, змагань. До них відносяться: фізична, тактична, технічна й спеціальна підготовка учасників і керівників походів. Розвідка, розробка й устаткування туристичних маршрутів, а також місць проведення змагань і тренувань. Матеріально-технічне й медичне забезпечення туристичних груп. Організація туристських консультацій, перевірок і контролю. Надання, при необхідності, оперативної допомоги, проведення пошуково-рятувальних робіт.

Необхідність і результативність тих або інших заходів щодо забезпечення безпеки в туристичному поході визначаються в кожному окремому випадку з урахуванням особливостей виду туризму, конкретних обставин на маршруті й статистики нещасних випадків із туристами.

Аналіз нещасних випадків показує, що переважна більшість із них є наслідком низки причин і чинників, які умовно можна розділити на 4 групи.

До першої групи чинників, що знижують безпеку в туристичному поході, належать:

1) Природні особливості регіону, де проходить маршрут походу (значна висота над рівнем моря, розріджене повітря, високий рівень сонячної радіації й т.д.).

2) Складний рельєф із природними перешкодами (сильно пересічена місцевість, круті схили, бурхливі гірські ріки, завали й т.п.).

3) Несприятливі гідрометеорологічні обставини (рясні дощі, грози, снігопади, ожеледь, пильні бурі й ін.).

4) Погана видимість (ніч, густі сутінки, туман, снігопад, дощ).

5) Небезпечні хижі тварини, отрутні комахи й рослини, важкопрохідні зарості.

Другу групу становлять причини, пов’язані з недоліками матеріально-технічного забезпечення туристів:

1) Дорожнеча й, відповідно, порівняльний дефіцит гарного туристичного спорядження.

2) Невідповідність спорядження, продуктів харчування, медикаментів і ремонтного набору конкретним умовам подорожі, наміченому маршруту, складності перешкод.

3) Відсутність необхідних рятувальних і захисних засобів.

4) Неправильне використання спорядження або втрата його на маршруті.

Третю групу становлять причини, пов’язані з недосконалістю організації планового й самодіяльного туризму:

1) Слабка підготовка туристських суспільних кадрів, недостатня просвітня й виховна робота із профілактики нещасних випадків.

2) Недостатня облаштованість маршрутів, а саме: відсутні маркування, укриття, не підготовлені місця для біваків, неточність карт, описів маршрутів та інших інформаційних матеріалів.

3) Незадовільний медичний контроль за станом здоров’я туристів.

4) Слабкий контроль за підготовкою туристів до походу й проходженням маршруту з боку колективів фізкультури, туристичних клубів і турбаз, що організують походи, недостатня вимогливість маршрутно-кваліфікаційних комісій і контрольно-рятувальних служб до порушень маршруту (необґрунтованим відхиленням від наміченого шляху, змінам часу стоянок і т.д.) і недотримання норм безпеки в туристичному поході.

5) Неоформлені, так звані, дикі складні походи непідготовлених людей, низький рівень культури туризму.

Четверту, найбільш велику групу становлять причини, обумовлені:

1) Медичною безграмотністю.

2) Недоліком досвіду й тактико-технічної підготовки.

3) Неорганізованістю й недисциплінованістю самих туристів.

Неприпустимо, наприклад, участь у походах та інших туристських заходах людей, що страждають гострими захворюваннями або недавно їх перенесли, а також тих, кому за станом здоров’я вони взагалі протипоказані.

Для підвищення безпеки в туристичному поході необхідно знати основні прийоми пошуку й порятунку тих, що зазнали нещастя на маршруті, уміти вчасно надати першу допомогу потерпілому, знати прийоми й способи транспортування потерпілих.

Різко знижують безпеку в туристичному поході погане знання району подорожі, помилки в оцінці небезпечних і складних ділянок, відсутність запасних варіантів маршруту у випадку різкого погіршення погоди або хвороби туриста, невиправданий поспіх на маршруті без відпочинку й акліматизації, попереднього перегляду й розвідки технічно складних ділянок, організації надійної страховки й вибору найкращого шляху, невміння організувати ефективну страховку й самоcтраховку.

Із причин, пов’язаних з низькою свідомістю й недисциплінованістю, найбільш часті наступні:

· вихід на маршрут без необхідної перевірки готовності до походу, відмова від допомоги маршрутно-кваліфікаційної комісії й контрольно-рятувальних служб, порушення чинних правил проведення туристичних походів;

· самовільна зміна або ускладнення затвердженого маршруту, подолання перешкод і проходження ділянок шляху, таких як, перевали, пороги, до яких туристи не підготовлені, довільне порушення графіків руху, режиму дня;

· одиночний (індивідуальний) безконтрольний туризм, самовільний розподіл груп на некеровані й нечисленні групки, які не забезпечують свою безпеку;

· безтурботність, бравування ризиком, авантюристична відмова від страховки там, де вона потенційно необхідна.

До організаційних прорахунків належать:

- неправильний підбір і комплектування груп, відсутність «злагодженості», загальних цілей та інтересів, психологічна несумісність;

- неправильне розміщення сил у групі, наприклад, розміщення слабких учасників наприкінці колони, відсутність досвідчених замикаючих, скупчення туристів на потенційно небезпечних місцях, невдалий розподіл навантаження, відсутність навичок у роботі з картами, лоціями, втрата орієнтування на місцевості;

- невдалий вибір керівника групи, що має малий досвід туристських походів, не здатен управляти групою в екстремальних ситуаціях, погано знає свої прямі обов’язки, не має авторитету в туристів.

Не менш важливо для підвищення безпеки в туристичному поході дотримання встановленого кількісного складу груп залежно від виду спортивного туризму, складності маршруту й віку учасників походу, строге виконання вимог, пропонованих як до рядових учасників, так і до керівника групи відносно їх знань, уміння й навичок, створення стійкого психологічного клімату в групі.

Як правило, природне середовище й інші об’єктивні умови рідко становлять безпосередню небезпеку для життя й здоров’я туристів. Дійсна небезпека виникає тоді, коли група робить помилкові дії через неправильний аналіз ситуації, розгубленість, невміння чітко й злагоджено діяти в екстремальних умовах або за яких-небудь інших причин, що залежить від самих туристів.

Ухвалення рішення багато в чому залежить від правильності прогнозу нещасних випадків, що пов’язане із визначенням розміру ризику, як кількісної характеристики небезпеки. Апріорна оцінка ризику виробляється, як правило, на основі екстраполяції знань туриста про аналогічні ситуації й безпосередньо залежить від його досвіду. Чим більше досвід і точніше оцінка ризику, тим більше ймовірність правильного рішення, тим вище безпека в туристичному поході. При недостатньому досвіді й помилковому аналізі ситуації безпека в туристичному поході різко знижується.

Щоб підвищити рівень безпеки в туристичному поході, необхідно насамперед цілеспрямоване навчання як туристів, так і керівників груп, інструкторів, працівників туристичних баз, клубів туристів.