Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, кра­соті і добру»

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізна­вальні на­хили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і по­шуках істини. Вихову­вати означає збуджувати розумову активність учнів — таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи ди­дактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.

Основи дидактики розвиваючого навчання сформульовані Дістервегом в 33 чітких правилах. Велике значення він надавав на­очності, яка знайшла конк­ретне вираження у правилах: «від бли­зького до далекого», «від простого до складного», «від більш лег­кого до більш тяжкого», «від відомого до невідо­мого». Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психоло­гічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального вико­ристання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. «Нічого не учи передчасно». А щоб знання були міцними, Дістервег радить учи­телю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матері­алу «Учити й забувати — означає руйнувати пам'ять». Він вима­гав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Говорячи про необхідність розумової активності учнів у процесі навчання, Дістервег зауважує, що поганий учитель підносить істину, а хороший учить її знаходити. Потрібно виховувати у кожного учня гли­боке переконання в тому, що ніхто інший не може за нього думати, що він по­винен сам всього досягти. Прагнення осмислити матеріал повинно стати внут­рішньою потребою учнів. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути ду­ховні сили своїх уч­нів. Це — лейтмотив всієї книги Дістервега «Керівництво до освіти німецьких учителів».

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: сту­пінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність пов'язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислен­ня, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).

Щодо методів навчання, то він вище всіх ставив ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, еврис­тичний спосіб викла­дання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для серед­ньої і вищої школи перед слухачами відтворю­ється в головних ри­сах процес дослідження, показується, як, яким шляхом на­ука при­йшла до певних положень; Таким чином, наука подається не прямо в своїх сучасних результатах, а як «живий процес мислення». Успі­шне навчання, підкреслював Дістервег, носить виховуючий характер.

Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, за­гальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, зав­жди говорив, що священний обов'язок кожного вчителя — це постій­на праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продов­жує працювати над своєю освітою.

Отже, Дістервег був прогресивним діячем німецької буржуаз­но-демокра­тичної педагогіки середини 19 ст. Своїми працями в га­лузі дидактики і невто­мною діяльністю з підготовки народних учи­телів він заслужив ім'я «учителя німецьких учителів».