Дидактика Ф. Дістервега

Фрідріх-Адольф-Вільгельм Дістервег (1790—1866) народився в місті Зі­гені (Німеччина) в сім'ї чиновника-юриста. Вчився в серед­ній латинській школі, де панував дух муштри і зубрячки. У 1808 році вступив до Герборнсь­кого університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 році, здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. В студент­ські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закін­чивши університет, працював викладачем фізики і матема­тики в середніх шко­лах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда. В 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, ство­рює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал «Рейнські листки для виховання і навчанням”. Дістервег редагував його сорок років і помістив в ньому понад 400 статей.

З 1832 року він керував Берлінською учительською семінарією, яку пе­ретворив у центр учительської освіти. В цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методич­них керівництв. В 1835 році вийшла його двотомна праця «Керів­ництво до освіти німецьких учителів» (1-й том був присвячений загальним питанням дидактики, 2-й — містив методики викла­дання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. В 1832—1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 році був обраний головою «Загальної німецької вчительсь­кої спілки». Того ж року разом з про­гресивними депутатами прусських національних зборів підписав «Записку 23», в якій засуджу­вав конфесійна школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. В 1847 році Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і гро­мадської діяльності, видав журнал «Педагогічний щорічник».

В 1854 році були видані реакційні «Правила про викладання в учительсь­кій семінарії і в початковій школі», які відкинули школу далеко назад. Дістер­вег вів боротьбу проти них в пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учи­тельством в 1858 році.

Боротьба Дістервега проти «Правил» мала великий вплив на учительство і громадську думку. Дістервег продовжував свою дія­льність до кінця життя, він помер в 1866 році.

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідо­мих лю­дей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і мо­лоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природовіповідність, культуровідповідність, са­модіяльність. Під природовідповідністю він розумів здійснення виховання від­повідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психоло­гічні особли­вості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання вихован­ця — збу­дити задатки, щоб вони могли самодіяльне розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі ви­ховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку куль­тури, передавати молодому поколінню до­сягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціа­тиву, вва­жав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не мож­на. Він повинен самодіяльне все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.