Сутність, функції і форми кредиту

Кредит – походить від „credo” (вірю, довіряю), а пізніше стало означати „позику під довіру”. Це стало можливим тому, що капітал розподіляється на капітал – власність (у руках кредиторів) і капітал – функцію (тимчасово переходить до рук позичальників).

Кредит – це складова обороту грошей, що виражає економічні відносини, які виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, терміновості та платності у формі позичкового відсотка.

Суб’єктами кредитних відносин виступають кредитори і позичальники. Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, що надає вартість у тимчасове користування іншим. Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику.

Принципи кредитування:

- строковість;

- поверненісь;

- платність;

- забезпеченість (під заставу);

- цільовий характер використання.

Можна виділити дві функції кредиту.

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капітали та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позичковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитний механізм позичковий капітал перерозподіляється на основі повернення між галузями, переходячі в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національних програм розвитку економіки.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позичкового капіталу від джерел до сфер застосування. За допомогою кредиту держава регулює доступ позичальників на ринок позичкових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Через диференціацію відсоткових ставок по кредиту, надання урядових гарантій чи пільг стимулює першочергове кредитування тих підприємств та галузей, діяльність яких відповідає завданням розвитку національної економіки.

Розрізняють такі основні форми кредиту:

- комерційний;

- банківський;

- споживчий;

- державний;

- міжнародний;

- іпотечний;

- лізинговий;

- ломбардний.

Комерційний кредит має товарну форму і надається одним суб’єктом господарювання (підприємством) іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем (простим або переказним). Мета комерційного кредиту – прискорити реалізацію товарів. Відсоток за комерційним кредитом, який входить в суму векселя, нижчий, ніж по банківському кредиту. Розмір комерційного кредиту обмежений величиною вільних капіталів, що знаходяться у підприємців.

Банківський кредит надається володарями грошових коштів позичальникам у вигляді грошових позик. Об’єкт банківського кредиту – грошовий капітал. Позичальником може бути підприємець, держава, домогосподарство. Кредитор – це володар (користувач) грошових коштів, насамперед банк. Банківський кредит виступає, з одного боку, як позика капіталу, якщо позичальник використовує його для збільшення обсягу функціонуючого капіталу, а з другого – як позику грошей – платіжних засобів, необхідних для погашення боргових зобов’язань.

З розвитком кредитної системи банківський кредит розвивається швидкими темпами (порівняно з комерційним), в ньому відбуваються суттєві зміни. Головна з них - зосередження зростаючої частки позичкового капіталу у великих банках і використання значної частки національних кредитних ресурсів провідними компаніями.

Споживчий кредит надається приватним особам. Його об’єктом, як правило, є товари довгострокового користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори тощо), різноманітні послуги. Споживчий кредит виступає у формі комерційного (продаж товарів з відкладенням виплати через роздрібні магазини) і банківського (надання позик кредитними установами на споживчі цілі). Різновидом споживчого кредиту є довгострокові (на дуже довгий термін) позики приватним особам на купівлю або будівництво житла.

Державний кредит – це сукупність кредитних відносин, в яких або кредитором або позичальником є держава або місцеві органи влади. Вони позичають кошти в формі заощаджень населення (що зберігаються на рахунках в ощадному банку), а також коштів, які мобілізовані страховою системою. Сукупність цих коштів становлять внутрішній державний борг.

Державний кредит може виступати в різних формах:

- натуральні позики – хлібні, цукрові;

- у вигляді цінних паперів (облігації внутрішньої позики, казначейські зобов’язання).

Кредитна діяльність держави потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит – це рух і функціонування позичкового капіталу між країнами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів, а також країнами і міжнародними фінансово-кредитними установами.

Іпотечний кредит – форма кредитних відносин, об’єктом яких є надання грошової позики під заставу нерухомого майна. Об’єктами іпотечного кредиту є земля, житлові та виробничі будівлі, споруди, магазини та інше нерухоме майно. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність позичальника. Суб’єктами іпотечного кредиту виступають іпотечні банки, універсальні комерційні банки, а також спеціалізовані іпотечні компанії.

Іпотечний кредит можливий лише за наявності приватної власності на землю та інше нерухоме майно. В Україні у силу недостатнього розвитку приватної власності на землю, житло та інші об’єкти нерухомості іпотечне кредитування ще не стало засобом забезпечення довгострокових інвестицій.

Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо ні – право власності переходить до кредитора, який реалізує майно.