Структура і типологія соціально – економічних систем

Власність на працю

Власність на землю і матеріали

Власність на капітал

Власність на підприємницькі здібності

зарплата

Земельна рента

процент

прибуток

Індивідуальна (чиста приватна)

Колективна приватна (партнерська або корпоративна)

Суспільна(державна)

докапіталістичні

капіталістичні

посткапіталістичні

соціалістичні

постсоціалістичні

Тема Перехідна економіка та її закономірності

1. Зміст, чинники і типи перехідної економіки

2. Особливості економічних відносин в країнах, що розвиваються

3. Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури.

Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза. Визначальною рисою кризи є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається:

- різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів діяльності,

- глибоким спадом обсягів виробництва,

- посиленням інфляційних процесів,

- високим рівнем безробіття.

Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до нової, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем – перехідної економіки.

Перехідна економічна система - це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній системі ще зберігають значний вміст механізмів старої системи, але поступово набувають рис та ознак нової системи.

У 80 – 90 –х роках ΧΧ ст. сформувались кілька основних моделей трансформації економічних систем.

Неокласична модель. Вона передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, опору на іноземні інвестиції, швидку лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат держави, досягнення фінансової стабільності. Невиконання будь якої з умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від реформ необхідна «шокова терапія». За таким сценарієм здійснюються реформи в деяких латиноамериканських країнах, Україні, Росії. Цю модель розробляли спеціалісти МВФ та Світового банку.

Градуалістська модель. Провідна роль відводиться стабілізації виробництва (Китай).

Інституціалістська модель. Необхідність змін у суспільстві, які передбачають еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері відносин власності, але й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, звичаях тощо.

В країнах Східної Європи основними формами трансформації власності стали роздержавлення та приватизація. Так, в Угорщині державна власність в основних фондах становила 90 %, у Чехії – 98 % усього майна, в той час як оптимальний розмір державної власності на засоби виробництва має в середньому становити 30 – 35 %.Отже, роздержавлення і приватизація мали подолати відчуженість найманих робітників від засобів виробництва, поєднати власність і працю, тим самим прискорити соціально – економічний прогрес, істотно підвищити життєвий рівень населення. Загалом, у країнах колишнього СРСР та соціалістичної співдружності роздержавлення та приватизація відбувались за різними моделями та конкретними механізмами.

Основними серед них є:

- модель масового роздержавлення і приватизації (Чехія) – це прямий продаж,відкритий аукціон, безкоштовне передання майна муніципалітетам, повернення майна попереднім власникам.

- Модель колективного роздержавлення і приватизації (Угорщина, Словенія) – передбачає придбання переважної частини акцій трудовим колективом або менеджерами,

- Модель зовнішнього власника (Естонія, Чехія, Угорщина) – контрольний пакет акцій передають у власність іноземному інвестору,

- Змішана модель роздержавлення і приватизації (Китай) – передбачає поєднання державної, колективної і приватної власності у різних пропорціях за переважання державної власності і державного контролю в стратегічних для народного господарства галузях.

Перехід від планової економіки в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію національної економіки – внаслідок спеціалізації впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці Україна виробляла близько 20 % кінцевої продукції. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово – промислового комплексу. Тому реальне реформування розпочалось з кінця 1994 р.

В Україні сертифікована приватизація здійснювалась в 1993 – 1999 роках. За цим методом кожному громадянину України надавався сертифікат на частку державного майна і можливість в наступному обміняти їх на акції підприємств. Але ці сертифікати знецінились внаслідок хибних дій уряду та інших причин.

Продаж пакетів акцій підприємств за готівку поширювався на малі і середні підприємства. Таким шляхом до кінця 2004 р. в Україні було приватизовано майже 77, 5 тис. об’єктів. З метою роздержавлення та приватизації всі об'єкти власності були поділені на кілька груп.

Необхідність функціонування змішаної економіки була теоретично обґрунтована економічною наукою, зокрема кейнсіанством, після економічної кризи 30 – х років ΧΧ ст.. Практика довела, що ринковий механізм має вроджені недоліки: періодично виникають економічні кризи, не задовольняється ряд соціальних потреб суспільства, породжується соціальна несправедливість тощо. Тобто, суто ринковими методами неможливо забезпечити високу ефективність сучасного виробництва, тому ринковий механізм у сучасній практиці доповнюється державним регулюванням. Свої економічні функції держава реалізує через цілу систему впливу на соціально – економічні процеси.

Змішана (ринково – державна) економічна система є проміжною між чистою ринковою і командною. Уряд тут відіграє активну роль:

- Сприяє стабілізації і зростанню економіки,

- Забезпечує економіку деякими товарами та послугами, які виробляються в недостатньому обсязі або зовсім не постачаються ринковою системою,

- Модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок контролюється і регулюється державою за допомогою адміністративних економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність.

Економіка України належить до державно – ринкової змішаної системи.

Тема. Світове господарство.

Суть та еволюція світового господарства.

Міжнародна торгівля.

Інтернаціональна вартість товару, світові ціни.

Експорт капіталу

Світове господарство – це система національних господарств окремих країн та їх угруповань, що взаємопов’язані міжнародними економічними відносинами. Економічними засадами функціонування світового господарства є міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їх природно – кліматичних, історичних та економічних умов.

Основні етапи розвитку світової економіки.

1. Остання третина 19 ст. – початок 20 ст. – Завершення територіального поділу світу і початок формування ринкової світової економіки на підприємницьких засадах.

2. 20 –ті роки 20 ст. – початок 90 –х років 20 ст. – розпад світової економіки на країни з розвиненою ринковою економікою і країни з командно – адміністративною економікою.

3. З початку 90-х років 20 ст. – становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в 16 ст. у період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – сукупність сучасних національних ринків окремих країн у їх взаємозв’язку, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

Структура світового ринку.

1. Світовий товарний ринок.

2. Світовий ринок капіталів.

3. Світовий ринок праці.

Світовий товарний ринок складається із ринку засобів виробництва та товарів і послуг. На відміну від торгівлі сировиною, тканинами на початку XX століття на сучасному етапі іде торгівля промисловим обладнанням, машинами, транспортними засобами, наукомісткими - ресурсозберігаючими технологіями, інформацією, комунікаційними засобами, ліцензіями.

Ринок робочої сили складається з міграції (переміщення): еміграції і імміграції.

Кожна держава повинна забезпечити роботою населення своєї держави і приймає закони по їх захисту. Один відсоток виїзду з держави висококваліфікованих працівників, це - 10% втрати національного доходу.

Міжнародна торгівля – це економічні відносини з приводу обміну товарів та послуг між країнами. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом НТП сприяє високим темпам зростання і розширення обсягів міжнародної торгівлі.

Зовнішньоторговельний оборот складається з експорту і імпорту.

Експорт – вивіз товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Країна вивозить ті товари, витрати на виробництво яких більш низькі за світові.

Імпорт (ввіз) товарів – це купівля країною товарів, виробництво яких в цей час економічно невигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує країна у зв’язку із задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт (вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.)

Торговельний баланс - співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені. Він може бути активним, коли експорт перевищує імпорт. Коли навпаки – пасивний.

Держава може регулювати торгівлю у формі протекціонізму і лібералізму.

Протекціонізм – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Інструментами протекціонізму є митні тарифи, митні збори, квоти (кількісні обмеження ввезення), ліцензії (документи на право експорту і імпорту).

Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Обмін товарами на світовому ринку відбувається на основі інтернаціональної вартості. Інтернаціональна вартість складається на основі середніх світових витрат виробництва. В основі ціни знаходиться також індивідуальна вартість товару країни – експортера. Інтернаціональна вартість формує світові ціни, але вони відхиляються від інтернаціональної вартості під тиском попиту і пропозиції на світовому ринку.

В силу того, що в світовому господарстві можливості для переміщення капіталів і праці відносно обмежені, на світовому ринку періоди перевищення попиту над пропозицією, значно довші, ніж в національній економіці.

Спочатку формується світова базова ціна на міжнародних товарних біржах, в портах, куди транспортують товари для подальших переміщень. Якщо попит перевищує пропозицію, встановлюється світова ціна продавця, а якщо навпаки, то світова ціна покупця. Ціни на кольорові метали встановлюються на Лондонській біржі кольорових металів. На вугілля - в західноєвропейських портах. На машини, станки, обладнання, автомобілі, встановлюються ціни основних товаровиробників: Японія, США, Франція, Італія, Німеччина, Китай.

Рівень ціни залежить від того, хто покупець чи продавець несе страхові і транспортні витрати. Розрізняють ціни SIF і ціни FOB.

Ціна SIF включає весь обсяг транспортних і страхових витрат до прибуття товару на місце призначення. Ціна FOB включає лише частину витрат до моменту доставки товару на борт судна чи вагона.

Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосереднє переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, передового досвіду тощо.

Вивезення капіталів –це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї країни в іншу. Головна мета експорту капіталу полягає в більш ефективному його використанні для одержання більш високого доходу.

Капітал вивозиться у формі промислового і позичкового.

Промисловий – це іноземні інвестиції в підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, які ідуть на розвиток виробництва.

Позичковий – це надання кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські рахунки за кордоном.

Капітал буває державний і приватний.

Вивіз капіталу приносить його власникам дохід у вигляді прибутку, відсотків, дивідендів.

Питання для самоконтролю.