Функціональні стилі української мови

Ф ункціональний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлений змістом, функцією та цілеспрямованістю висловлювання. Це означає, що для передачі певної інформації добираються відповідні лексичні засоби, використовуються потрібні для цього висловлювання граматичні форми, за певними законами будуються речення.

Традиційно розрізняють усні та писемні стилі мовлення. Кожен стиль має

- певну сферу поширення та вживання (певне коло мовців);

- функціональне призначення (інформування, повідомлення, переконання, вплив, регулювання стосунків та ін.);

- систему мовних засобів (лексичних, граматичних, стилістичних тощо).

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякден­не спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й неви­мушеного спілкування, жвавого обміну думками, з'ясування виробничих і побутових сто­сунків.

Основні ознаки:

— безпосередня участь у спілкуванні;

— усна форма спілкування;

— невимушеність спілкування;

— непідготовленість до спілкування (неформальне);

— використання невербальних засобів;

— емоційні реакції;

Основні мовні засоби:

— емоційно-експресивна лексика;

— прості, переважно короткі речення;

— фразеологізми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.;

— заміна термінів розмовними словами (флешка, комп, мобіла).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільна діяльність.

Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

Основні ознаки:

— доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

— поєднання точності, логічності доказів й емоційності викладу;

— використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

— насиченість суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація та ін.);

— використання багатозначної образної лексики (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта; голубі магістралі – ріки; легені планети – ліси та ін.);

— уживання в переносному значенні термінів (орбіти співробітництва, президентський старт, парламентський хор);

— синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та ін.;

— ключове, вирішальне значення мають влучні заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ – засобів масової інформації (часописи, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони);

в) науково-публіцистичний.

Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають елементи тих чи інших стилів до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль використовується в художній літературі. Він покликаний, крім інформаційної функції, виконувати найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

— образність (образ-персонаж, образ-колектив_г образ-символ);

— естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

— широке використання тропів (епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо);

Основні мовні засоби:

— наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, у тому числі історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів;

— використання синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів;

— запровадження авторських новотворів (слів, значень, виразів);

— широке використовування різноманітних типів речень;

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні;

б) ліричні;

в) драматичні;

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль. Сфера використання – наука й освіта.

Основне призначення – викладення наслідків досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікація й систематизація знань.

Основні ознаки:

— ясність тлумачень;

— логічна послідовність і доказовість викладу;

— узагальненість понять і явищ;

— точність і лаконічність висловлювань;

— аргументація та переконливість тверджень;

Основні мовні засоби характеризуються такими ознаками:

— велика кількість термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса);

— наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

— залучення цитат і посилань на першоджерела;

— як правило, відсутність авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

— наявність чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

— монологічний характер текстів;

— переважання різнотипних складних речень.

Науковий стиль складається з таких підстилів:

а) власне науковий;

б) науково-популярний;

в) науково-навчальний;

г) науково-публіцистичний.

Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква.

Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль реалізується в проповідях, молитвах, у Біблії та інших церковних книгах.

Основні засоби:

— суто церковна лексика (дар праведності, гріховність тіла, усі люди – Божий храм);

— непрямий порядок слів у реченні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

— значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, – і за три дні збудую інший, нерукотворний);

— наявність архаїзмів, церковнослов’янської лексики.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах.

Основні ознаки:

— нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

— точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

— наявність усталених одноманітних мовних зворотів (канцеляризмів), висока стандартизація вислову;

— для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Основні мовні засоби:

— обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної інди­відуальності та емоційно-експресивної лексики;

— до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені.

— широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

Підстилі:

а) законодавчий;

б) дипломатичний;

в) юридичний;

г) адміністративно-канцелярський.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття «стиль».

2. Назвіть основні ознаки й мовні засоби розмовного, публіцистичного, художнього й конфесійного стилів сучасної української мови.

3. Назвіть провідні риси наукового та офіційно-ділового стилів.