Словники як джерело фіксації мовних норм

Словник – це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному тощо). У ньому з'ясовується або значення мовних одиниць, або наводиться інформація про поняття, які позначаються цими словами, або подається переклад слів тією чи іншою мовою. Правилами укладання словників займається такий розділ мовознавства, як лексикографія. Також лексикографія означає сукупність словників якоїсь мови або галузі знань. Словникам належить надзвичайно важлива роль у нашому житті. Вони є показником культури народу, бо фіксують знання, якими володіє суспільство. Словники виконують дві важливі функції: інформативну (прилучають до знань) і нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами). Залежно від призначення, лексичного матеріалу і способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні та філологічні, або загальномовні.

Предметом опису енциклопедичних словників є поняття, філологічних – слово. Енциклопедичні словники – це словники, у яких описують предмети, явища, події, розповідають про видатних діячів науки, техніки, мистецтва, культури. Енциклопедичні словники поділяються на загальні та спеціальні (тематичні). До загальних енциклопедичних словників належать "Український Радянський енциклопедичний словник" (т. 1 – 3; 1986 – 1987), "Енциклопедія українознавства" (т. 1 – 10; 1991 – 2006), до спеціальних – "Юридична енциклопедія", «Економічна енциклопедія» тощо.

Оскільки слово може характеризуватися з різних позицій, то філологічні словники поділяються на тлумачні, перекладні, етимологічні, орфографічні, словники наголосів, іншомовних слів, синонімічні, діалектологічні, інверсійні тощо.

Тлумачний словник розкриває значення слова, характери­зує його граматичні й стилістичні властивості, подає типові словосполучення та фразеологічні звороти з певним словом. Прикладом може слугувати "Словник української мови" (в 11 т.; 1970 – 1980). Він містить 135 тис. слів. Проте ця лек­сикографічна праця потребує доопрацювання, бо укладалася в іншу епоху і має чимало слів, що зникли зі сучасної мови, адже поняття, які вони позначали, втратили сенс. У 2001 р. вийшов "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (автор, керівник проекту В. Бусел). Цей словник містить 175 тис. слів, а його перевидання 2007 р. – аж 225 тис. Він найбільший і найповніший дотепер.

Словник іншомовних слів за суттю – різновид тлумачного словника. Він розкриває значення іншомовного слова, подає етимологічну довідку. Зразок такого словника – "Словник іншомовних слів" (за ред. акад. О. Мельничука, 1986 р.). Орфографічний словник подає перелік слів, а також словоформ у нормативному написанні. Відомі такі орфографічні словники: "Орфографічний словник" (за ред. проф. А. Свашенко, 1997), "Словник з правопису та слововживання" С. Головащука (1989), "Орфографічний словник української мови" (укладачі – С. Головащук і М. Пещак, 1999), "Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики" (укладачі В. Бусел та інші, 2003).

Словники слововживання містять стислі поради щодо того, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вжити для передання потрібного змісту, у ньому зроблено певні застере­ження про неправильне або небажане, невдале використання тих чи інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому кон­тексті. Прикладом таких словників можуть бути: С. Головащук "Українське літературне слововживання: Словник-довідник" (К., 1995); Д. Гринчишин, А. Капелюшний, О. Сербенська, З. Терлак "Словник з культури мови" (К., 2005).

Орфоепічний словник слугує довідником правильної літературної вимови. У словниках такого типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подається у транскрипції. Наприклад, "Орфоепічний словник" М. Погрібного (К., 1989), "Орфоепічний словник української мови" (в 2 т.; укладачі – М. Пещак та ін. – К., 2001).

Акцентологічні словники – це словники, в яких подане нормативне наголошування слів: С. Головащук "Складні випадки наголошення: Словник-довідник" (К., 1995), і його ж "Словник наголосів" (К., 2003).

Термінологічні словники містять систему термінів певної галузі науки, техніки, мистецтва. Такі словники бувають загальні та вузькоспеціальні; крім того, можуть бути перекладними і тлумачними або й комбінованими.