Роман Омельченко

Структурно-семантичні та лінгвостилістичні особливості промов НАТО

У сучасному мовознавстві спостерігається активізація дослідження питань, що торкаються різних аспектів ораторського мистецтва. Це, перш за все, пов’язано із зростанням ролі риторики у демократичному суспільстві. В умовах формування громадянського суспільства та ринкової економіки зростає цінність ефективного слова, розумних думок, естетичних риторичних учинків як інтелектуально-духовного товару вищої якості. В усьому світі підвищується роль ораторського мистецтва, яке на заході називають теорією і практикою комунікації (США), теорією мовного існування людини (Японія), неориторикою (Бельгія). Цивілізовані країни вкладають більше коштів в його розвиток з метою формування національного інтелекту як найціннішого ресурсу.

У наш час особливості ораторського мистецтва досліджуються в чотирьох основних напрямках: теоретико-історичному (В.П. Чихачов, Н.О. Безменова, О. Толмачов), нормативно-стилістичному (А.В. Федоров, І.Р. Гальперін, І.В. Арнольд), функціонально-стилістичному (Н.Д. Бабіч, О.М. Мацько), психолінгвістичному (О.О. Леонтьєв). Дослідженням структурно-семантичних особливостей ораторської промови як ключового елементу ораторського мистецтва займались М.М. Кохтєв, Л.О. Введенська, В.В. Одінцов.

Постійне розширення сфери застосування принципів ораторського мистецтва і динамізм його розвитку викликає необхідність дослідження особливостей ораторської промови на кожному новому етапі. За словами Г.З.Апресяна “ораторське мистецтво користується відкриттями і досягненнями всіх наук” [1]. Використання принципів ораторського мистецтва дозволяє ефективно впроваджувати ці досягнення і сприяти розвиткові науки, техніки, суспільно-політичних відносин. Це вимагає якісно нового підходу до вивчення структурно-семантичних і стилістичних особливостей ораторського мистецтва взагалі та ораторської промови зокрема.

За час свого існування ораторське мистецтво зазнало суттєвих змін. По-перше, розширився спектр його функціонування – якщо до 17 ст. було три види ораторського мистецтва (судове, політичне і урочисте), то на початку 19ст. вже було п’ять (суспільно-політичне, суспільно-побутове, академічне, судове, духовне). І це зрозуміло, адже ораторське мистецтво не існує заради себе самого, а представляє модель, каркас, який можна наповнити будь-яким змістом (економічним, політичним, педагогічним) [7]. По-друге, з появою писемності, крім усної, з’явилась ще й письмова форма промови. Навіть якщо промова й існувала в письмовій формі, то вона була призначена для вузького кола спеціалістів. Раніше вона була одноразовим актом, а зараз, за допомогою сучасних засобів, її можна відтворювати по радіо, записати на магнітну плівку, компакт-диск, помістити в Інтернеті в усній і письмовій формі, у супроводі “посилюючих” візуальних засобів.

Щоправда серед дослідників немає одностайної думки щодо форми ораторської промови. Зокрема, І.Р. Гальперін, М.М. Кохтєв заперечують її існування, інші ж визнають наявність письмової форми, але вказують на її меншу ефективність. Ще Сократ стверджував, що “душі немає у слові написаному” [7]. Цю думку підтвердив О.Ф. Коні – “изустное слово всегда плодотворнее письменного, оно живит слушающего и говорящего”[6]. Можливо, з цією точкою зору можна було б погодитись в той час. Але з огляду на сучасні інформаційні технології, слід визнати факт існування дуалістичної природи ораторської промови. Аргументом можуть бути тексти багаточисельних промов з Інтернет сайтів, які виконано з використанням графічних засобів та засобів візуалізації. Такі промови також можуть супроводжуватись коментарем авторитетних осіб. Ці письмові тексти промов за своєю функціональністю не лише не поступається усним, а в деяких випадках навіть справляють більше враження, сприяючи впливу на волю і почуття слухачів.

Таким чином, можна впевнено говорити про співіснування двох основних форм промови – усної і письмової. У свою чергу, усна форма зазнала ряду змін на сучасному етапі. Доцільно розмежовувати усну “живу”, яка по відношенню до аудиторії поділяється на: безпосередню (виступ перед присутніми) та опосередковану (через засоби прямої трансляції – радіо, телебачення) і усну відтворювану (запис на магнітну плівку, СД-ром, відеозапис та ін.).

Змін зазнала не лише сфера функціонування та форма ораторської промови, а й аудиторія, для якої ця промова призначена. Якщо раніше аудиторія мала визначену чисельність, склад, то з появою та розвитком засобів масової інформації, збільшенням чисельності користувачів мережі Інтернет, аудиторія стала невизначеною за чисельністю та неоднорідною за своїм складом. Важливу роль відіграє національний компонент аудиторії. Розширення інформаційного простору призвело до зникнення національних меж і перетворення аудиторії з національної на інтернаціональну. Ці обставини необхідно враховувати як при складанні так і при проголошенні промов. Перераховані зміни викликають необхідність дослідження структурно-семантичних і стилістичних особливостей ораторської промови, які на сучасному етапі, безсумнівно, відзначаються певною специфічністю. Це допоможе розв’язати низку проблем, пов’язаних з особливостями спілкування в різних сферах суспільного життя, а також виробити механізм подолання труднощів у міжкультурній комунікації.

Як уже зазначалось, значно розширилась сфера застосування ораторського мистецтва. Практично кожна політична, економічна, бізнесова структура має свої підрозділи, що займаються зв’язками з громадськістю. Спеціалісти цих підрозділів постійно використовують можливості поширення впливу своїх організацій. У рамках окремих організацій склались певні традиції в роботі з громадськістю, що простежуються в усіх інформаційних матеріалах цих організацій, в тому числі в промовах, які виголошують їх керівники. Такі інформаційні матеріали становлять свого роду “макротекст”, або “інтердискурс”, який, на нашу думку, функціонує самостійно після появи тих чи інших інформаційних документів, промов, тому що в наш час такі документи зберігаються в різноманітній формі (письмовий текст, відео чи аудіо запис) і доступ до них не обмежений.

Мета цієї статті – виявити структурно-семантичні та стилістичні особливості ораторських промов військово-політичного блоку НАТО і розробити практичні поради перекладачам для раціонального врахування цих особливостей у міжкультурній комунікації.

Матеріалом для статті слугували ораторські промови НАТО в період з 1946 по 2003 рік, а також праці вітчизняних та зарубіжних учених, присвячені питанню ораторської промови.

Основною функцією ораторської промови є переконання (Аристотель, М.В. Ломоносов, О. Толмачов, М.М. Кохтєв, А.В. Овчиннікова). Тому традиційно ораторську промову розглядають з позиції теорії функціональних стилів. Це зумовлюється необхідністю визначення ролі і місця ораторської промови в номенклатурі функціональних стилів. Дослідження засвідчує, що немає єдиної точки зору на місце ораторської промови в системі функціональних стилів. Зокрема І.В. Арнольд розглядає ораторське мистецтво як окремий стиль [2], І.Р. Гальперін – як підстиль публіцистичного стилю [4], а Н.Д. Бабіч відносить його до розмовного стилю [3]. Взявши за критерій комунікативну домінанту ораторської промови – переконання, можна стверджувати, що ораторське мистецтво є підстилем публіцистичного стилю, і відзначається властивими цьому стилю специфічними особливостями на граматичному, лексичному та синтаксичному рівнях.

В ораторській промові крізь призму публіцистичного стилю можна виділити такі особливості: 1) висвітлення актуальних суспільно-політичних та інших проблем; 2) трафаретність висловлювання; 3) логічна, образна, емоційна побудова промов [5].

Специфічні особливості, властиві промові взагалі, безумовно, існують у промовах НАТО і доповнюються індивідуально-авторськими особливостями.

Однак теорія функціональних стилів не дає можливостей для всебічного опису ораторського мистецтва. Так, зокрема, до уваги не беруться особливості комунікантів, комунікативної ситуації. Тому положення цієї теорії слід доповнити надбаннями теорії комунікації, прагматичної лінгвістики, ключовим поняттям якої є поняття “дискурс”. Оскільки нема єдиної точки зору на поняття дискурсу, необхідно визначити нашу позицію. Ми зупинимось на визначенні Т.А. ван Дейка, який вважає, що дискурс – це мовленнєвий потік, мова в її постійному русі, що вбирає в себе все різноманіття історичної епохи, індивідуальні особливості як комуніканта так і комунікативної ситуації [8].

Ораторська промова з позиції дискурсу розглядається з урахуванням його учасників (адресата, адресанта, мовної ситуації, тексту, цілим рядом екстралінгвістичних факторів). Крім того, при дослідженні корпоративних промов (промов однієї організації) необхідно враховувати явище інтердискурсивності, яке полягає в тому, що в кожній промові імпліцитно або експліцитно виражені елементи інформації попередніх промов. Дослідження ораторської промови з урахуванням цих двох підходів допоможе найповніше виявити та визначити структурно-семантичні та стилістичні особливості ораторських промов з метою подальшого розв’язання проблем міжкультурної комунікації.

Аналіз різних підходів до визначення видів ораторської промови дозволяє поділити їх за сферами функціонування на а) політичну; б) економічну; в) побутову; г) судову; д) церковну; за характером упливу на а) інформативну; б) переконуючу; в) розважальну.

Дослідження промов НАТО з точки зору їх упливу і специфічних особливостей дозволяє виділити інформативні (доповідь, звіт); протокольно-етикетні (офіційне поздоровлення ювіляра, оцінка досягнень службовців); переконуючі (виступи в парламенті, уряді; ультиматуми; заклики).

Наш аналіз промов НАТО показав, що для кожного виду промови характерним є певний спосіб поєднання засобів виразності та образності, які підпорядковується меті промови.

Цілеспрямований уплив на аудиторію шляхом промови, досягається певною структурою тексту промови. Структура ораторської промови визначається метою, темою промови та аудиторією, для якої вона призначена. Традиційно виділяють п’ять елементів структури ораторської промови: зачин, вступ, основна частина, заключна частина, кінець промови [6]. Аналіз промов НАТО показав, що можна виділити три частини в структурі цих промов: вступ, основна частина, заключна частина, кожна з яких має свої особливості.

У ході дослідження установлено, що вступ, залежно від мети і особливостей аудиторії, може складатись із привітання; афоризмів, крилатих висловів; спогадів, автобіографічних фактів оратора; історичного епізоду; цитати знаменитостей; посилання до дат, подій, місця, часу, символів. У вступі можуть використовуватись такі риторичні прийоми, як звертання до аудиторії; питання аудиторії, риторичне питання; гра слів; заклик; посилання до життєвих інтересів суспільства.

Основна частина промов будується певним чином, що також визначається метою промови і складом аудиторії. Найбільш поширеними є дедуктивний, індуктивний, концентричний, рядоскладений, променевий, історичний способи викладення матеріалу. Залежно від виду промови основна частина може займати від 80 до 90 відсотків тексту промови.

У заключній частині можуть використовуватись: цитати, крилаті вислови, народна мудрість; узагальнюючий підсумок; оцінка подій і фактів; висловлювання вдячності за увагу; прощання. Широко використовуються такі прийоми, як звертання до слухачів (побажання); підсумкове повторення; ілюстрація (основна ідея пояснюється прикладом); кульмінація; комплімент аудиторії.

Немає двох однакових за своїм структурним складом промов НАТО. Це пояснюється винятковістю мети, теми, аудиторії в кожному конкретному випадку. Знання структури промови спрямовує зусилля перекладача на адекватний переклад її окремих складових елементів.

Дослідження текстів промов НАТО проводилось нами на всіх рівнях: фонетичному (графічному), лексичному, синтаксичному, що дозволило сформулювати певні правила побудови тексту промови, визначити характерні прийоми посилення образності та виразності.

Фонетичний рівень. Найбільш поширеним фонетичним засобом є алітерація, тобто повтор приголосних, як правило на початку слів. Аналіз текстів промов дозволяє зробити висновок про вживання алітерації переважно в ключових, базових поняттях НАТО (security and stability, durable democracy, cooperation and coordination). Ці алітераційні сполучення досить часто фігурують в промовах НАТО і посилюють зміст цих висловлювань. Як засіб посилення змісту алітерація використовується і в заголовках (Partnership for peace). Алітераційні словосполучення з часом перетворюються на кліше, гасла.

Лексичний рівень. Лексичний склад текстів промов НАТО визначається метою, особливими функціями, структурою цієї організації. Оскільки НАТО – військово-політичний блок, то і лексика переважно є військовою і політичною. Крім того вона є нейтральною, книжною. З точки зору сфери вживання лексика поділяється на:

1) суспільно-політичну (democracy, society, partnership);

2) військову (proliferation, tactics, strategic);

3) Науково-термінологічну (logistics, smart bombs, the no-fly-zone, reconnaissance).

Військова лексика як правило не включає спеціальних військових термінів, це переважно лексика загальновійськового характеру.

Досить поширеним для промов НАТО є вживання скорочень назв організацій, структур, підрозділів, посад, документів. Вони поділяються на:

а) скорочення абревіатури (IISS – International Institute for Strategic Studies, EC – European Community, INF – Intermediate-Range Nuclear Forces, PfP – Partnership for Peace);

б) скорочення акроніми (SHAPE – Supreme Headquarters Allied Powers in Europe, NAAC – North Atlantic Cooperation Council, SACEUR – Supreme Allied Commander Europe).

Однією з важливих особливостей промов є наявність достатньої кількості власних назв, які містять інформацію про політичних діячів, авторитетних осіб – Mr. Leigh Merric, Hury, Alastar Buchan; географічні назви – Stettin, Triest, Adriatic, Mitrovica; назви угод, документів, які безпосередньо пов’язані з розвитком, становленням та функціонуванням НАТО, або мають загальний характер – Marshal Plan, Versailles Treaty, PfP Program; назви організацій, органів, структур – League of Nations, Multinational Peace Force South East Europe.

Вживання власних назв, як правило, вимагає від перекладача високого рівня ерудиції і ретельної підготовки, тому що неадекватний переклад власних назв може призвести до повного нерозуміння промови або окремої її частини.

З метою виразності промови і надання їй більшої офіційності, урочистості, поряд з нейтральною лексикою вживають стилістично марковані слова, архаїзми, варваризми: pinnacle – summit, morrow – tomorrow, unsought – unexpectable, endeavouring – attempt, raison d’etre, vis-à-vis, status quo.

Використання фразеологізмів має свої особливості в текстах промов НАТО. Як провило, вони не відрізняються високим рівнем образності та часто наближаються до кліше. Щоб привернути увагу, посилити зміст, активізувати аудиторію, сфокусувати увагу на певному елементі змісту промови, або в концентрованій формі передати зміст окремих моментів промови вживають:

1) ідіоми – vicious circle, to make both ends meet;

2) фразеологічні одиниці – prevention is better then cure; you can’t teach an old dog to do new tricks.

Рідко, але дуже ефективно, використовують прийом порушення фразеологічної єдності. Так ідеому Sinews of War –трансформовано на Sinews of Peace в заголовку промови У.Черчілля. Порушення фразеологічної єдності в цьому випадку відбувається за рахунок заміни одного елементу антонімом. Фактично використання цього прийому призвело до появи спочатку авторського, а потім загальномовного фразеологізму.

З точки зору контекстуального вживання фразеологізми можна поділити на:

а) інтродуктивні – утворюють додатковий контекст;

б) підсумкові – дають резюме введеному контексту.

Для полегшення сприйняття інформації широко використовують кліше: first and foremost, shoulder to shoulder, part and parcel, in this spirit, vital interest.

Як і в більшості ораторських промов, з метою ефективного мовленнєвого впливу, створення образності, в промовах НАТО використовують метафори двох основних видів:

а) загальномовні – to extend the hand of cooperation, foundation stones, iron curtain, Cold war;

б) авторські – embryon of future security, to fill security gaps, to curb the offensive power.

Як показує практика, досить часто авторські метафори, що використовуються в промовах НАТО, стають загальномовними і входять до словників. Наприклад, вислів iron curtain, який належить У. Черчіллю, зараз є загальномовною метафорою.

Синтаксичний рівень. Серед стилістичних особливостей синтаксичного рівня можна виділити вживання:

1) анафори – повторення слів на початку суміжних відрізків мови – We must create a new architecture of peace. We must seek and find new ways to prevent instability. Анафора використовується для передачі впевненого емоційного настрою;

2) епіфори – повторення слів в кінці суміжних відрізків мови – The people in this war-torn region deserve other chance. We must give them this chance. Епіфора, як правило демонструє неминучість.

3) Стику – повторення слів на межі суміжних відрізків всередині речення – … self-contained Russia, a Russia that can make major contribution to European security. У даному разі стик вживають для підкреслення важливості Росії у створенні системи безпеки.

4) Хіазму – повторення двох елементів у зворотньому порядку – Let us preach what we are practice – let us practice what we are preach.

5) Інверсії – порушення встановленого порядку слів – Only together can Europe and North America cope with new challenges. Not only did it ensure our security during the Cold War.

6) Уточнення – наголошення на певній ознаці – But let me emphasize: “assist” does not mean “impose”.

7) Пояснення – надання дефініції – It used to be said that “Ukraine” means “borderland”.

8) Порівняння – вживається для надання промові виразності – History does not always flow evently like a stream.

Використання цитат, відомих або влучних висловлювань окремих осіб, в промовах НАТО – досить поширене явище.

Залежно від цілого ряду причин цитата вводиться в текст по-різному.

Перший спосіб, коли промовець прямо вказує на автора або джерело відрізку, що цитується. Так у своїй відомій промові у Фултоні “ The Sinews of Peace” У.Черчілль цитує свого товариша оратора. I have often used words which I learned fifty years ago from a great Irish-American orator, a friend of mine, Mr. Bourke Cockran. “There is enough for all. The earth is a generous mother; she will provide in plentiful abundance food for all her children if they will but cultivate her soil in justice and in peace ”. Лорд Робертсон прямо посилається на генеральних секретарів: But NATO can also help provide the benign security environment Ukraine needs to concentrate on its domestic reforms. Because, as one of my predecessors used to say, security is the oxygen of democracy – цитата висловлювання без точного вказування ім'я автора

Другий спосіб – введення цитат без посилання на автора чи джерело. У цьому разі цитата мовби природно входить до частини тексту. None of these clash with the general interest of a world agreement, or a world organization; on the contrary they help it. “In my father's house are many mansions”. В усному мовленні перекладачу може бути досить важко “впізнати” та декодувати цитати, якщо він не володіє спеціальними знаннями і достатньо високим рівнем ерудиції.

Функції цитат:

1) функція виразності – в яскравій, концентрованій формі виразити певну ідею;

2) функція зацікавлення – концентрація уваги аудиторії на певній ідеї;

3) естетична функція – з метою емфази ерудиції оратора.

Для підтримання контакту з аудиторією, підведення її до заздалегідь підготовленого висновку використовують риторичні запитання. Риторичне запитання – це особливий стилістичний прийом, сутність якого полягає в переосмисленні граматичного значення питальної форми. Відомо, що питання завжди має більше емоційне навантаження, ніж твердження або заперечення. Питання є безпосереднім зверненням до аудиторії, і тим самим сприяє встановленню більш тісного контакту між оратором і аудиторією. В промовах НАТО риторичне запитання, як правило, ставиться в кінці абзацу. So was it ever really secure? Who would then respond?

Результати дослідження можуть бути використані центрами громадських зв’язків державних і приватних структур, перекладачами. Цікавим є аналіз вираження прагматичного потенціалу в промовах НАТО – його можна розглядати як перспективу дослідження.