Період апологетики і патристики

Початковий період сернедньовічної філософії отримав назву апологетика (від грец. захист ідей) ІІ – ІУ ст. В цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються принципи середньовічної філософії. Найбільш відомі представники періоду апологетики Юстин Муче­ник і Квінт Тертулліан та інші.

Тертулліану приписують заявку, яка виражає зміст його міркувань в основному творі «Апологетикум» («Захист»): «Вірую, тому що абсурдно». Приниження знання і розуму, ворожнеча до «язичницької» філософії і звеличування сліпої віри – така головна ідея праць Тертулліана. Тертулліанове поняття віри підготувало основу для підкорення філософії теології (вчення про віру), що було характерним для всього наступного періоду розвитку християнської філософії.

Наступний період середньовічної філософії – патристика (від лат. отці (церкви) ІУ – УІІІ ст. В цей період найбільший вплив на розвиток філософії мали Аврелій Августин, Оккам та інші.

Августин Блаженний в своїх творах «Сповідь», «Про град Божий» доводить, що Бог – найвища цінність і буття. У ньому перебувають вічні ідеї, що зумовлюють існуючий у світі порядок. Бог створив світ із нічого з доброї волі, а не через необхідність. Людина – це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних речей, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі. Душа людини, за Августином, є безсмертною. Він підкреслював примат духовної влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку. Історія, за Августином, - лише короткий відрізок між двома «вічностями» - створінням світу Богом і «тисячолітнім» царством Божим на землі.