Тема 11. Теорія пізнання

Пізнання як специфічна форма ставлення людини до світу. Генеза поглядів на проблему пізнання у процесі розвитку філософії. Сут­ність теорії пізнання Б. Спінози, І. Канта, представників неотомізму, екзистенціаліз­му (К. Ясперс), марксизму, неопозитивізму, постпозитивізму. Суб'єкт і об'єкт пізнання. Основні принципи гносеології, багатоманітність її форм. Специфіка філософського образу пізнання. Особливості пізнання природного, соціокультурного й духовного світу людини.

Пізнання як відображення. Чуттєве пізнання, його форми. Логіч­не (раціональне) пізнання як якісно новий етап відображення. Ірра­ціональність пізнання. Єдність чуттєвого й раціонального в пізнанні. Пізнання і творчість. Фантазія й продуктивне уявлення як компонен­ти творчого процесу. Творчість та інтуїція. Пояснення й розуміння. Соціально-історична природа раціонального знання, його зв'язок із практикою. Пізнавальна діяльність як процес соціально організова­ного відтворення реальності. Сутність сенсуалізму, емпіризму, раціо­налізму, ірраціоналізму.

Проблема істини. Об'єктивність істини. Взаємозв'язок абсолют­ної та відносної істини. Конкретність істини. Істина й цінність. Кла­сична концепція істини та її альтернативи в сучасній філософії й теорії пізнання. Конвенціоналізм. Прагматизм. Логічний позитивізм. Постпозитивізм.

Специфіка соціального пізнання. Суспільство як об'єкт соціаль­ного пізнання. Людина як суб'єкт пізнання. Соціальні інтереси та настанови, їх вплив на процес пізнання суспільних явищ. Наукове й буденно-практичне пізнання. Рівні (емпіричний та теоретичний), форми (науковий факт, проблема, ідея, гіпотеза, концепція, теорія), методи (спостереження, порівняння, експеримент; сходження від абстрактного до конкретного, єдність логічного й історичного, аналіз, синтез, дедукція, індукція тощо) наукового пізнання.

Проблема практики у пізнанні. Практика як основа пізнання, критерій істини. Методологія наукового пізнання. Виникнення й закономірності розвитку науки. Наукове знання: специфіка, будова, рівні. Наука та суспільство. Соціальні функції нау­ки.

Функції практики в пізнавальному процесі. Культура як система програм пізнання. Ме­ханізм соціокультурної детермінації пізнавальної діяльності. Альтер­нативні способи ідеалізації й пізнання (інтуїція, інстинкт, потяги, ба­жання). Епістемологічні альтернативи логоценризму: деконструкція Ж. Дерріда, евентуалізація самоочевидностей М. Фуко. Еволюційна епістемологія. Проблема існування загальнолюдських еволюційних структур пізнавального процесу. Концепція вроджених очікувань (К. Поппер). Еволюціонуючі робочі гіпотези індивідуальної свідо­мості (К. Лоренц).

Література: основна [4; 5; 11; 26; 27; 29; ЗО; 32; 34]; додаткова [5; 10; 19; 24; 29; 33; 36; 49; 64; 65]