Кількісне оцінювання підприємницьких ризиків

Кількісний аналіз ризику покликаний оцінити ступінь окремих ризиків і ризику певного виду діяльності в цілому.

Ступінь ризику – ймовірність появи випадку втрат, тобто ймовірність реалізації ризику, а також розмір можливого збитку від нього.

Основні параметри оцінювання ступеня ризику:

І - ймовірність появи втрат (ймовірність реалізації ризику) – чим вона більша, тим більший ризик;

ІІ – величина втрат (розмір можливого збитку) – чим вона більша, тим більший ризик.

Ступінь ризикованості залежить від:

· розмірів підприємства;

· чисельності працівників;

· величини активів;

· частки ринку збуту;

· обсягів продукції.

Виходячи з цього, відокремлюють такі групи підприємств:

ü найбільш ризикові (заводи – «гіганти», фабрики, оскільки вони ресурсоємні, мають значний розмір грошового обсягу та велику чисельність працівників);

ü середнього ступеня ризикованості (сільськогосподарські підприємства, оскільки їх діяльність залежить від природних умов; основним засобом виробництва є земля, від ефективності користування якої залежить результативність роботи підприємства);

ü найменш ризикові (малі підприємства, оскільки вони невеликі за розміром, випускають незначні обсяги продукції, мають місцеві ринки збуту).

Будь–яка підприємницька діяльність пов’язана з витратами, тоді як збитки мають місце за несприятливого збігу обставин, прорахунках і зумовлюють додаткові витрати понад заплановані.

Втратами вважається зниження прибутку, доходу порівняно з очікуваними величинами.

Підприємницькі втрати – це, в першу чергу, випадкове зниження підприємницького прибутку.

Тому в оцінці підприємницького ризику необхідним є аналіз і прогнозування ймовірних утрат ресурсів – випадкових, непередбачених, але потенційно можливих, які виникають внаслідок відхилення реального перебігу подій від запланованого.

У процесі підприємницької діяльності можливі різні види втрат (табл. 14.1).

Таблиця 14.1

Ймовірність втрати у процесі здійснення підприємницької діяльності

Види втрат	Характеристика
Фінансові втрати	Прямий грошовий збиток, що може бути завданий підприємству внаслідок реалізації певного ризику, групи ризиків або їх сукупності (наприклад, зниження обсягів реалізації товарів, абсолютне чи відносне зниження прибутку фірми тощо).
Матеріальні втрати	Непередбачені планом розвитку підприємства додаткові витрати або прямі втрати виробничих фондів (устаткування, площ, виробленої продукції, сировини, енергії тощо).
Втрати часу	Пов’язані з нераціональним використанням часу внаслідок виникнення певних видів ризику. Існують: · трудові втрати часу, що спричинені випадковими обставинами (вихід із ладу устаткування, хвороба працівника тощо); · неефективні витрати часу (виникають внаслідок уповільнення процесу діяльності або коли норма отримання прибутку на вкладений капітал на даному підприємстві менше, ніж середньогалузева або середня по економіці країни в цілому).
Соціальні втрати	Пов’язані із завданням шкоди здоров’ю та життю людей.
Збутові (репутаційні) втрати	Пов’язані зі зміною ставлення покупців (реальних або потенціальних) до продукції підприємства у бік переваги товарів інших виробників.
Економічні втрати	Пов’язані із завданням шкоди навколишньому природному середовищу.
Морально- психологічні втрати	Зумовлені тим, що будь – яке підприємство є складною соціальною системою і порушення рівноваги останньої може призвести до небажаних наслідків (наприклад, плинність кадрів, викликана нездоровим психологічним кліматом у колективі).

Для кожного виду втрат вихідні оцінки їх величини та ймовірності виникнення треба здійснювати за визначений час (місяць, рік, строк підприємництва). Загалом потрібно враховувати тільки випадкові втрати, що не піддаються прямому розрахунку та безпосередньому прогнозуванню. Якщо втрати можна заздалегідь передбачити, то їх слід розглядати не як збитки, а як неминучі втрати й включати в розрахункову калькуляцію.

Розрізняють втрати від здійснення діяльності:

виробничої	зниження прогнозованих обсягів виробництва і реалізації продукції;
зниження цін реалізації продукції;
збільшення матеріальних витрат;
збільшення інших витрат (транспортних, торговельних, накладних і т. ін.)
надмірне використання фонду оплати праці;
сплата збільшених відрахувань або податків;
штрафи;
стихійні лиха.

комерційної	збільшення закупівельної ціни товару;
зниження обсягів закупівлі і реалізації;
витрати в процесі реалізації і зберігання;
витрати якості та відповідне зниження цін;
непередбачені штрафи і стягнення;
зниження ціни реалізації.

фінансової	неплатоспроможність одного з агентів фінансової угоди;
зміна курсу грошей, валюти, цінних паперів, банківських ставок;
обмеження на валютно – фінансові операції;
можливість стягнення деякої частини фінансових ресурсів.

При аналізі ризиків використовують припущення:

· величина втрат від різних видів ризику незалежні одна від одної, тобто якщо один із видів ризику переходить у категорію реалізованого, то втрати внаслідок реалізації інших ризиків не змінюються;

· реалізація певного виду ризику не обов’язково збільшує чи знижує можливість виникнення ризику іншого виду (за винятком форс – мажорних обставин);

· максимально можливі збитки (втрати) у випадку реалізації конкретного ризику не повинні перевищувати фінансових можливостей суб’єкта господарювання.

Система показників кількісної оцінки ризику включає:

- абсолютні величини (дисперсія, середньоквадратичне відхилення, самоваріація, самоквадратичне відхилення);

- відносні величини (ймовірність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт ризику).

Найпоширенішими вимірниками ступеня ризику є:

· ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів порівняно з прогнозованим варіантом;

· дисперсія;

· середньоквадратичне відхилення;

· коефіцієнт варіації.

Для кількісного визначення ступеня ризику на підприємстві існує безліч методів оцінювання, але найбільшого практичного застосування набули:

ü статистичний метод;

ü метод експертних оцінок;

ü метод аналізу доцільності витрат;

ü метод використання аналогів.

Сутність статистичного методу оцінки ризикованих подій базується на теорії ймовірності розподілу випадкових величин.

Ймовірність виникнення певного рівня втрат (F) розраховується за формулою:

, (14.1)

де N₀ – число випадків настання конкретного рівня втрат;

N_заг – загальна кількість випадків у статистичній вибірці, включаючи й успішні операції даного виду.

Маючи достатньо інформації про реалізацію визначення видів ризику в минулих періодах для конкретної підприємницької діяльності, суб’єкт господарювання здатен оцінити ймовірність реалізації їх у майбутньому.

Імовірнісно – статистичний підхід передбачає використання у якості критеріїв наступних характеристик випадкової величини:

· математичне сподівання;

· медіана;

· дисперсія.

Вони визначаються функцією розподілу випадкового збитку, який відповідає ризику, що розглядається.

Для розрахунку ступеня певного виду ризику потрібно знати закон його розподілу.

Прикладом використання статистичного методу служать:

ü оцінка галузевого ризику, або β – ризику;

ü оцінка ризиків клієнта:

ü розрахунок конкурентних ризиків.

Перевагою даного методу є можливість аналізу і оцінювання різних «сценаріїв» реалізації конкретного виду діяльності.

У випадку обмеженості інформації для кількісного аналізу ризику використовують аналітичні методи або стандартні функції розподілу ймовірностей, наприклад, нормальний розподіл або розподіл Гауса, експоненціальний метод.

Метод експертних оцінок використовують у разі нестачі статистичної інформації в минулому періоді, або коли проводиться оцінка ризиків напряму підприємницької діяльності, що не має аналогів. Він вважається більш суб’єктивним, порівняно з іншими методами.

Алгоритм експертного оцінювання ймовірності втрат:

· формування цілей проведення експертної оцінки;

· постановка завдання;

· створення робочої групи для виконання робіт, котрі передбачені наступними етапами;

· підбір членів експертної групи;

· визначення компетентності експертів;

· обробка результатів опитування, яка полягає у визначенні середніх показників ймовірності втрат певних рівнів, що розраховуються як середньозважена величина за коефіцієнтами компетентності згідно з формулою

_{j , (14.2)}

де _j – середньозважена величина ймовірності втрат j – го рівня;

ВС_ij – значення ймовірності втрат j – го рівня, що визначив і – й експерт;

_і – середній коефіцієнт компетентності і – го експерта.

Експертні методи засновані на опитуваннях кваліфікованих спеціалістів і подальшій математичній обробці результатів опитування.

Експерти дають бальні оцінки щодо ймовірності виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливу на діяльність підприємства.

Головна умова – недопущення впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура).

Експертні методи застосовують для визначення рівня ймовірності виникнення інфляційного, інвестиційного, валютного ризиків.

Метод аналізу доцільності витрат – має найбільш практичне застосування і орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику.

Перевитрата коштів може бути спричинена одним з чотирьох чинників або їх комбінацією:

· початковою недооцінкою вартості;

· зміною меж проектування;

· різницею в продуктивності;

· збільшенням початкової вартості.

Ці чинники можуть бути деталізовані. На основі типового переліку складають контрольний перелік для конкретного заходу (проекту) або його елементів.

Для визначення ризику фінансових коштів враховують три показники фінансової стійкості підприємства:

· надлишок (+) або нестача (-) власних коштів (±Е^с);

· надлишок (+) або нестача (-) власних, середньострокових і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (±Е^т);

· надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів та витрат (±Е^н).

Розрахунок цих показників дозволяє визначити сферу фінансової стійкості підприємства та ступінь ризикованості.

Ідентифікація сфери фінансової стійкості відбувається з використанням трикомпонентного показника:

S = S(±Е^с), S(±Е^T), S(±Е^н), (14.3)

де функція визначається таким чином:

S (x) =1, якщо x=>0, (14.4)

S (x) =0, якщо x<0. (14.5)

Характеристика фінансових сфер та відповідні їм умови фінансового стану підприємства наведені в табл. 14.2 [9].

Таблиця 14.2

Характеристика фінансових сфер

Фінансова сфера	Величина запасів та витрат	Оцінка ризику	±Ес	±Ет	±Ен	S
Абсолютна стійкість	Мінімальна	Безризикова сфера	≥0	≥0	≥0	(1,1,1)
Нормальна стійкість	Нормальна	Мінімальний ризик	=0	=0	=0	(1,1,1)
Нестійкий стан	Надлишкова	Підвищений ризик	<0	≥0	≥0	(0,1,1)
Критичний стан	Затовареність готової продукції, низький попит	Критичний ризик	<0	<0	≥0	(0,0,1)
Кризовий стан	Надмірна	Недопустимий ризик	<0	<0	<0	(0,0,0)

Сутність методу аналогів полягає в тому, що під час аналізу ступеня ризику певного напряму діяльності доцільно використовувати дані про розвиток аналогічних напрямів у минулому.

Оскільки будь–який напрям діяльності підприємства перебуває в постійному розвитку, найбільш оптимальним є порівняння минулих і теперішніх показників у межах однієї стадії.

Використання методу аналогів доцільне, коли необхідно виявити ступінь ризику інноваційного напряму діяльності за відсутності бази для порівняння або у випадку оцінки інвестиційного чи кредитного ризику.

За нестабільності умов функціонування підприємства для оцінювання ризику неплатоспроможності та ризику втрати фінансової стійкості можна використовувати аналітико–розрахунковий метод на підставі аналізу чутливості, точки беззбитковості, перевірки стійкості.

На практиці також застосовують рейтинговий метод. Його використання не передбачає аналізу великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру. До переваг методу відноситься також те, що відразу відбувається ранжування оптимального результату за певною шкалою. Головним недоліком є проблема вибору еталону для порівняння.

Для оцінювання ризику використовують і нормативний метод. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована та складається з мінімуму значень ранжування. Порівняння з нормативом здійснюється за шкалою: «низький ризик – нормальний ризик – високий ризик».

У світовій практиці використовують різноманітні методи кількісного оцінювання ризиків інвестиційних проектів, але найпоширенішими серед них є:

1) метод коригування норми дисконту;

2) аналіз чутливості;

3) метод сценаріїв;

4) «дерево»рішень;

5) імітаційне моделювання.

1. Основна ідея методу коригування норми дисконту – коригування деякої базової норми дисконту, що вважається безризиковою або мінімально прийнятною. Воно здійснюється через додавання величини необхідної премії за ризик, після чого розраховуються критерії ефективності інвестиційного проекту (NPV, IRR, IP) за здобутою таким чином нормою. Рішення приймається відповідно до правила обраного критерію.

Чим більше ризик, що асоціюється з проектом, тим вищою має бути величина премії, котра може визначатися за внутрішньофірмовими процедурами, експертним шляхом чи за формальними методиками.

2. Аналіз чутливості полягає у дослідженні залежності результативного показника (наприклад, NPV) від варіації значень показників, що беруть участь у його визначенні. Таким чином встановлюють, що буде з результативною величиною, якщо зміниться значення деякої вихідної величини.

Припускається зміна одного вихідного показника, а значення інших вважаються постійними величинами. У якості змінних показників використовують тривалість інвестиційної фази, ціну одиниці продукції, обсяг продажу, вартість сировини, податки і таке інше.

Проект із меншою чутливістю NPV вважається менш ризикованим.

Аналіз чутливості застосовують для:

· визначення чинників, котрі найбільше впливають на результати проекту;

· порівняльного аналізу проектів.

3. Метод сценаріїв поєднує дослідження чутливості результативного показника з аналізом імовірнісних оцінок його відхилень.

Менш ризикованим вважається проект із найменшими стандартним відхиленням і коефіцієнтом варіації.

4. «Дерево» рішень використовують, якщо потрібно прийняти декілька рішень в умовах невизначеності, коли кожне наступне рішення залежить від результатів попереднього, тобто розглядається структура проблеми.

Рішення, які приймаються за допомогою «дерева рішень», залежать від ймовірності результатів. Обираючи рішення, треба знати, наскільки воно залежить від змін ймовірностей і, відповідно, наскільки можна розраховувати на прийняте рішення, тобто чутливість рішення.

однорівневе;

«Дерево рішень» дворівневе;

багаторівневе.

Цей метод використовують для визначення ймовірностей несприятливих подій, щодо яких не накопичені достовірні статистичні дані, але можна логічно передбачити причинно–наслідкові зв’язки, котрі визначають закономірності їх зародження.

5. Імітаційне моделювання інвестиційних ризиків являє собою серію численних експериментів, які спрямовані на здобуття емпіричних оцінок ступеня впливу різноманітних чинників (вихідних величин) на будь–які результати, що залежать від них. Базами для експериментів служать прогнозні дані щодо обсягів продажів, витрат, цін тощо.

Складовою імітаційного моделювання є метод Монте–Карло, котрий являє собою сполучення методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв на базі теорії ймовірностей.

Основний принцип методу Монте–Карло: реальні статистичні дані замінюються даними, котрі здобуті на основі вибірки з чисел, які підкоряються тим самим законам розподілу, що й реальні.

Кожен з вищевказаних методів має свої переваги і недоліки, тому для оцінювання ризиків інвестиційних проектів застосовують також інші методи, а саме:

ü перевірку стійкості проекту;

ü коригування параметрів проекту;

ü формалізований опис невизначеності;

ü аналіз альтернативних сценаріїв розвитку проекту.

Оскільки ризик і прибуток – дві взаємопов’язані категорії, то кількісну оцінку ризиків і факторів, які їх зумовлюють, можна здійснювати і на основі аналізу варіабельності прибутку.

Взаємозв’язок між прибутком і факторами, що на нього впливають, характеризується за допомогою показника левериджу (важеля) – чинника, незначна зміна якого може привести до істотної зміни ряду результативних факторів.

Для аналізу варіабельності прибутку використовують такі показники, як:

· сила впливу операційного (виробничого, господарського) важеля;

· поріг рентабельності;

· точка беззбитковості;

· запас фінансової стійкості;

· сила впливу фінансового важеля;

· рівень сполученого ефекту операційного та фінансового важелів.

У процесі прийняття господарського рішення економічна ефективність від його реалізації повинна бути скоригована на ступінь ризику його досягнення. Для цього й проводять якісний та кількісний аналіз ризиків.