Змістовий аспект

Гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі.

Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором матеріалу. Виділимо головні методи:

• індуктивний (від окремого до загального);

• дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);

• логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);

• історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності).

При написанні своїх праць учені користуються і складнішими методами: метод сходження від абстрактного до конкретного; метод спіралі, який передбачає поступовий розвиток думки шляхом її повторення щоразу на більш узагальнюючому рівні.

Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок «видавлювання води», тобто, багатослів'я, розтягнутості, довгих речень, повторюваності, другорядності тощо. Нерідко саме через багатослів'я, складну конструкцію довгих речень важко зрозуміти смисл наукових аргументів автора.

Досвідчений редактор відразу відчує, де самостійно виконаний твір, а де — побудований на суцільній компіляції. В останньому випадку нерідко сказане в першому абзаці суперечить викладу матеріалу в наступному. З подібним доводиться стикатися здебільшого тоді, коли аналізуєш занадто складні за конструкцією і довгі речення. Такі роботи нерідко пишуться за принципом «чим незрозуміліше, тим науковіше».

На особливу увагу редактора заслуговує відстеження з наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення (скажімо, наукове видання — це науковий текст). Редактор має пам'ятати, що до публікацій статей у фахових виданнях, віднесених до переліків ВАК України, існують особливі вимоги. Такі статті повинні містити:

• постановку проблеми у загальному вигляді та її зв'язку із важливими науковими чи практичними завданнями;

• аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин;

• загальну проблему, якій присвячується конкретна стаття;

• формулювання цілей статті (постановка завдання);

• виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

• висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є зокрема передмова, вступна стаття, примітки і коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Щодо останнього, то він вимагає від редактора подвійної уваги. Допущена помилка в посиланні щодо прізвища автора, року випуску джерела в світ, тому, частини чи сторінки значно знижує якість видання. Віддавна в науковій громаді, яка найчастіше користується таким видом літератури, це вважалося грубою помилкою автора, редактора і видавництва. Крім того, слід пам'ятати, що в наукових виданнях бажано робити повний бібліографічний опис, а не скорочений його варіант, як це почали практикувати окремі наукові видавництва.

Академічні видання праць видатних діячів науки, культури, мистецтва, будь-якого народу, надто ж багатотомники, які виходять у спеціалізованих наукових видавництвах (особливо коли вони здійснюються на високому професійному рівні, із відчуттям глибокої відповідальності авторів, редакторів та видавців), на багато десятиліть стають вагомим і неспростовним документом епохи. Адже саме в таких виданнях знімаються всілякі ідеологічні нашарування, цензурні виправлення і пригладжування, грубі помилки чи неточності попередніх видань, відновлюється в первозданному вигляді авторський оригінал. Висока наукова і видавничо-поліграфічна культура таких видань слугує певним еталоном для початкуючих видавців у їхньому нестримному прагненні зайняти свою нішу і міцно закріпитися на ринку одного із найскладніших, але й найбільш витребуваних та авторитетних сегментів видавничого ринку, яким була, є і буде наукова книга.

2. Науково-популярними прийнято називати такі видання, які, як і наукові, містять результати теоретичних чи експериментальних досліджень у галузях науки, культури, мистецтва і техніки, однак матеріал у яких викладений у доступній для читача-неспеціаліста формі. Основне призначення таких видань — популярно подати нефахівцям з даної проблематики певні наукові знання.

На початку підготовки до друку кожного такого видання редакторові важливо уявити коло потенційних читачів (покупців, споживачів) нового видавничого продукту. Як правило, це неспеціалісти із тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій:

• читач із вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно виявляє сталий інтерес до новинок науки, техніки і культури;

• читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти; читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об'єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, що працюють «на стику» близьких наук;

• старшокласники і студенти, які завжди виявляли підвищений інтерес до знань за принципом «будь-які знання не бувають зайвими» або «колись у житті знадобиться».

Маючи на увазі такий доволі широкий читацький загал, варто відшукати відповідь на запитання: який тематичний діапазон слід вважати безпрограшним з огляду на попит? Тематика ця може бути найрізноманітніша — від таємниць природи, Всесвіту, історії цивілізаційного поступу людства взагалі і свого народу зокрема — до вічного пошуку істини, боротьби ідей, характерів, пізнання життя видатних особистостей. Певною мірою проблематику науково-популярних книг репрезентують, бодай фрагментарно, ось ці назви видавничих серій, випуски яких у недавні роки збирали найбільші наклади: «Еврика», «Просто про складне», «Життя славетних», «Вікно в природу», «Таємниці Всесвіту».

Зважаючи на те, що за підготовку науково-популярних видань стабільно беруться багато видавців, перед ними незмінно виникає ще одне запитання: яка книга з науково-популярного блока матиме в сучасного читача підвищений попит? Відповідь уже відома: та, що виділяється з-поміж інших за такими ознаками:

• зовнішнім дизайном і внутрішньою художньо-технічною «начинкою»;

• майстерністю застосування прийомів популяризації викладу матеріалу.

Коротко розглянемо ці дві ознаки.