Закарпаття між двома світовими війнами

Закарпатська Україна офіційно називалася Підкарпатською Руссю. Чисельність українців — русинів у Чехо-Словаччині перевищувала 0,5 млн чол. З них понад 80 тис. населяла Пряшев (Прешов) та його околиці у Східній Словаччині, а переважна більшість — Закарпаття. Національно-культурне і навіть економічне становище чехословацьких українців було незрівнянно кращим, ніж становище українців у
Радянському Союзі, Польщі або Румунії. У Чехо-Словаччині існували міцні демократичні традиції. Кожний, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. До того чехословацький уряд робив спроби, хоч і не завжди послідовно, економічно розвинути цей найвідсталіший в усій Європі край. Щоправда, празький уряд старався зберегти унітарність країни і не допускав автономного управління ні в Закарпатській Україні, ні в Словаччині.

На Закарпатті у 20-х роках була проведена земельна реформа. Уряд викупив з великими збитками для себе землю у мадьярських поміщиків, поділив її на дрібні парцели і продав через банк селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково отримали 29 тис. га. землі. Проте через перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрокультуру більшість селян бідували. Під час кризи і929—1933 рр. вони змушені були брати банківські позики, щоб звести кінці з кінцями, проте далеко не всі рятувалися від розорення.
Жодного нового великого підприємства за двадцять років у краї не побудували. Підприємців цікавила тільки сировина, яку можна було вивезти Уряд - мав наміру витрачати кошти на будівництво промислових об'єктів на місцевості, де не було кваліфікованих робітників.
Найбільшу популярність серед виборців мали українофіли, які гуртувалися в Українському національному об'єднанні. Найавторіетнішим лідером українофілів був доктор теології і видатний отець А. Волошин.
За вплив на суспільство з українофілами боролися русофіли, які виходили від москвофілів XIX ст.

Партію русофілів підтримувала державна адміністративна машина. Це давало русофілам змогу, незважаючи на меншу популярність, успішно конкурувати з українофілами. Празький уряд, посилаючись на незгоди серед політичних сил краю, продовжував утримуватися від реалізації попередніх обіцянок надати карпатоукраінцям автономію

У жовтні 1938 р. Німеччина зайняла передану їй за Мюнхенською угодою Судетську область і змусила уряд Чехословаччини надати автономію Словаччині. Лідери українофілів, русофілів і локалістів домовилися між собою і звернулися до Праги із спільною вимогою надати автономію Підкарпатському краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Вона швидко дискредитувала себе надто відвертими зв'язками з Польщею та Угорщиною Наприкінці жовтня до влади прийшов кабінет з українофілів на чолі з А Волошиним.
Адміністрація, система освіти і видавнича справа переводилися на українську мову. Розпочалися підготовчі роботи із створення збройних сил. У розбудові держави закарпатцям допомагали співвітчизники із Західної України, Буковини, заокеанської діаспори.
Населення Закарпатського краю підтримувало курс А. Волошина на зміцнення державності. На виборах у лютому 1939 р. до регіонального парламенту коаліція українських партій — Українське національне об'єднання дістало переважну більшість голосів. Після цього українофіли відкрито почали створювати збройні сили — Карпатська Січ. Незабаром у ній налічувалося до 5 тис. бійців.
Чеський уряд кілька разів відкладав скликання сейму в Хусті. Нарешті його було призначено на 14 березня 1939 р. Розуміючи, що Прага не захистить Карпатську Україну від поглинення Угорщиною, А. Волошин 14 березня проголосив самостійність і сформував тимчасовий уряд.
15 березня сейм обрав одноголосно таємним голосуванням. А. Волошина президентом і прийняв закон про незалежність Карпатської України.
15 березня 1939 р. угорські війська перейшли кордон неокупованої частини Закарпаття. Через два дні останні захисники Карпатської України покинули її територію або перейшли до партизанської боротьби. Партизанська війна точилася у Карпатах до середини квітня. У травні 1945 р. радянська військова контррозвідка силоміць у Празі громадянина Чехословаччини А. Волошина і вивезла його до Москви. 70-річний священик не витримав тривалих допитів у Дефортовській і Бутирській тюрмах. На 52-й день арешту у колишнього президента Карпатської України зупинилося серце.

48.Північна Буковина у 1918-1940рр

Машук Ірина 2-АЛ(9)

Історико-географічна територія України між середнім Дністром та голим хребтом Карпат, у долинах верхньої течії річок Прут і Серет. У 1918-1940 роках перебуває в складі Румунії; У 1940 році приєднана до Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) і перетворена на Чернівецьку область. Найбільші міста – Чернівці, Сторожинець, Путила.

Північна Буковина протягом І світової війни постійно була театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною мірою зруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася.За підсумками війни ця територія була віддана Румунії. Але в її населених пунктах проживало близько 320 тисяч українців.У цей час посилювався утиск з боку влади щодо української мови. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть збори і мітинги та цензуру преси,в Румунії це вкрай негативно позначалися на стані української культури краю. У період другої світової війни Північна Буковина переживає другу хвилю румунізації.

У 1937 - 1940 рр., тобто напередодні і в перший рік ІІ світової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура, авторитарно-профашистський режим,військовий стан. У 1918 виникли комуністичні осередки в Чернівцях, Заставні, Вашківцях, Вижниці, Новоселиці та ін. В зв'язку з розпадом Австро-Угорщини було ліквідовано на Північній Буковині австрійської адміністрації. З.ХІ Буковинське народне віче 1918 ухвалило рішення про возз'єднання Північної Буковини з Радянською Україною. Того самого дня було створено Комуністичну партію Буковини. Проте всупереч всенародному волевиявленню правлячі кола боярської Румунії звернулися за допомогою до української буржзії націоналістів і в листопаді 1918 р. окупували Північну Букрвину й встановили там режим жорстокого, соціального й національного гноблення.. В січні 1918 там було встановлено Радянську владу.В тяжких умовах масових репресій і терору на Північній Буковині розгорнувся під проводом комуністів визвольний рух. В січні вибухнуло Хотинське повстання 1919, в листопаді 1919 в Чернівцях спалахнуло повстання 2 тис. солдатів 113-го полку. В період румунської окупації економіка Півнвчної Буковини залишалася вкрай відсталою

У 1937 р. тут відбувся суд над українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії й профспілки. Всю владу в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант 8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо. Стрижневим напрямом революційного руху на Північній Буковині була боротьба за відновлення Радянської влади, за возз'єднання з Радянською Україною. В 30-х pp. Комуністи Північної Буковини розгорнули боротьбу за створення широкого народного фронту. Відбулися масові виступи проти наступу фашизму, загрози війни, на захист СРСР у 1940 Північну Буковину було возз'єднано з УРСР (Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі). На Буковині жили і творили видатні українські письменники Ольга Кобилянська, Юрій Федькович.