Індустріалізація в 30-ті рр. ХХ століття

(ІІ- АЛ(11) Намака Юрій 2010р.) Калушка Іванна 2ал9, 2013р

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на „прискорене соціалістичне будівництво”, і саме політика „соціалістичної індустріалізації” мала принести успіх сталінському курсу „великого перелому”. „Ми відстали від передових країн на 50–100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть ”, – наголошував Сталін у своїй промові 1931 р.

Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), затвердивши директиви першого п’ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 – 1932/33 роки.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків,використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів,колективізації с/г,конфіскації церковного майна,та ін.. Основою ентузіазму було те, що люди втомились від важкого життя і, бачачи результати своєї праці (зростали нові заводи і фабрики, електростанції, прокладалися дороги, збільшувався випуск різноманітних товарів) вірили у світле майбутнє, хоча б для своїх дітей. Щоб збудити ентузіазм використовували різні методи,головним було впровадження масового змагання.

1935 р. шахтар Олексій Стаханов видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн, у 14,5 рази перекривши норму виробітку. Приклад Стаханова стали наслідувати інші виробничники, він активно використовувався для розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства, підвищення продуктивності праці.

Держава використала це для того, щоб переглянути норми виробітку в бік їх збільшення на 35–45%. Учасниками сталінської програми соціалістичної індустріалізації стали й мільйони репресованих „ворогів народу”.

Україна у 1930р та наступні роки була остаточно позбавлена навіть залишків національної економіки. У СРСР індустріалізація обмежувала споживчі потреби населення. Що стосується технічної політики, то вона полягала у створенні підприємств-монополістів, продукція яких призначалася для потреб великих регіонів, зокрема Центральної Росії. Були збудовані „Запоріжсталь”, „Азовсталь”, Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. З середини 30-х років дедалі чіткіше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства. Поряд з цим, індустріалізація мала і позитивні наслідки:

–рівень промислового виробництва збільшився у 7 разів;

– за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн: друге місце в Європі по випуску машин (після Великобританії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

– Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з’явилися тисячі нових робочих місць.

Так проходила форсована соціалістична індустріалізація. Щодо України, то її трудящі, які несли на собі тягар індустріалізації, слабо відчули її результати. Адже, майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.