Східна Галичина у складі Польщі у 20-30 рр.XX століття

Панасюк Марія, 2 АЛ(11), 2010

Західноукраїнськими землями в міжвоєнний період володіли інші держави. Під польською окупацією впродовж 1919-1921 рр. опинилося найбільше українців. Це передовсім жителі Східної Галичини, яка до 1918 р. була частиною Австро-Угорської імперії.

Кількість українців у Польщі на початку 30-х років становила близько 6 млн. чоловік, а заселяли вони майже третину тодішньої Польщі.

1919 рік – Паризька мирна конференція дала дозвіл на тимчасову окупацію Польщею Східної Галичини.

14 березня 1923 р. – Рада послів великих держав визнала Східну Галичину частиною Польщі. За рішенням Ради послів українські землі у складі Польщі мали одержати автономний статус.

У 1920 році для Східної Галичини офіційно запропонували назву – „Східна Малопольща”. Польська мова витісняла українську з усіх державних і муніципальних установ. Польський уряд всіляко гальмував розвиток народної освіти, закривав українські школи.

31 липня 1924 р. було затверджено „кресовий” закон, відповідно до якого основним типом школи ставала двомовна, так звана утраквістична.

У 1921-1925р р. у Львові діяв український Таємний університет. На галицьких землях діяло просвітянське товариство „Рідна школа”.

Національні утиски українського населення Польщі доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Особливо важке становище склалося в деревообробній промисловості. На початку 1932 р. зупинилися майже всі лісопильні заводи Східної Галичини. Завмерла шкіряна промисловість.

У 1934-1937 рр. спостерігалося деяке пожвавлення економіки. Проте воно не переросло в нове піднесення. У 1938 р. західноукраїнська економіка зазнала ще одного удару. Характерним для цього періоду було проникнення в економіку німецького капіталу.

В умовах іноземного панування гальмувався також і розвиток сільського господарства. Велике приватне, державне і церковне землеволодіння в Галичині становило 43,9% загальної площі.

У липні 1919 р. польський сейм схвалив „Основи земельної реформи”. Аграрна реформа, здійснювана в Польщі, не ліквідувала безземелля в краї.

Не знаходячи порятунку від злиденного і напівголодного існування, люди виїздили до інших країн. У 1919-1939 рр. еміграційний потік із Східної Галичини становив 190 тис. чоловік.

Постійним супутником життя українців в Польщі було безробіття. В період економічної кризи воно набуло небачених розмірів. У 1931-1932 рр. в Східній Галичині, за даними офіційної польської статистики, було зареєстровано 27 тис. безробітних.

Та все ж, незважаючи на національні та соціально-економічні утиски, українське населення Польщі в 20-30-х роках не зазнало таких страхітливих знущань і жахливих втрат, які випали на долю жителів радянської частини України.