Директорія УНР

Грицайчук Ольга, 2ал9, 2013

На початку листопада 1918 року, коли став очевидним крах Гетьманату, П. Скоропадський вирішив добитись підтримки з-за кордону і оголосив про федерацію України з «майбутньою», небільшовицькою Росією. Ця ідея остаточно відштовхнула від нього українських патріотів.

У ніч на 14 листопада 1918 року, на таємному засіданні керівництва українських політичних партій створено новий орган – Директорію.

Склад:

· В.Винниченко – голова;

· С. Петлюра – командуючий військами;

· Ф. Швець;

· П. Андрієвський;

· А. Макаренко.

На початку грудня 1918 року, армія УНР контролювала майже всю територію України. Проте вже через півтора місяця вона змушена була залишити українську столицю, для Директорії розпочинається період політичної нестабільності, жорсткої боротьби за владу, безуспішних пошуків надійної зовнішньої та внутрішньої підтримки та кардинальних змін офіційної політичної лінії.

Опинившись у критичній ситуації, Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз’єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних, фінансових та воєнних позицій. Проте, УНР цікавила Антанту лише тією мірою, якою її можна було використати в боротьбі з більшовиками. Як наслідок, відставки зі своїх постів В.Винниченка та В. Чехівського на вимого французького командування, укладення попередньої угоди про спільну боротьбу Антанти та УНР проти радянських військ, що дедалі більше віддаляли Директорію від її основної мети, створення і затвердженя на світовій арені України, як незалежної держави.

Акт Злуки між УНР та ЗУНР (22 січня 1919 року) одна із ключових подій цього періоду, адже завдяки цьому вперше за багатовікову історію українські землі об'єднались в одній державі. І хоча під Злукою, вбачали порятунок і звільнення України, вона, на жаль, не виправдала усіх сподівань, тому що вже через кілька днів під тиском більшовицьких військ, Директорія змушена була покинути Київ.

У ході збройного протистояння дедалі очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Директорії — погано підготовлена та організована «тануча майже на очах» армія. Під час падіння гетьманату Директорія мала 100 – тисячну армію, а перед здачею Києва, наприкінці січня 1919 р., могла розраховувати лише на 21 тис. бійців. Створена в короткий час із різних за досвідом та політичною орієнтацією сил, ця армія не могла, бути ні міцною, ні боєздатною. У листопаді 1920 року Директорія припинила своє існування.

Отже, приходу Директорії до влади сприяли:

· народна підтримка,

· швидке формування численної армії,

· авторитетні та впливові лідери,

· вдало обраний момент для повстання.

Проте:

· недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика;

· відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям;

· протистояння політичних лідерів;

· катастрофічно слабка армія;

· міжнародна ізоляція;

· втрата контролю за розвитком подій

були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.