Аналіз фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість — одна з характеристик відпо­відності структури джерел фінансування в структурі активів. На відміну від платоспроможності, яка оцінює оборотні акти­ви й короткострокові зобов’язання підприємства, фінансова стабільність визначається на основі співвідношення різних видів джерел фінансування і його відповідності складу ак­тивів.

На фінансову стійкість підприємства чинять вплив різні фактори:

— становище підприємства на товарному ринку;

— виробництво та випуск продукції, яка користується попитом;

— його потенціал в діловому співробітництві;

— ступінь залежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів;

— наявність неплатоспроможних дебіторів;

— ефективність господарських та фінансових операцій тощо.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту чи іншу дату дозволяє відповісти на питання: наскільки правильно підприємство керувало фінансовими ресурсами на протязі періоду, який був попереднім цій даті. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства і нестачі у нього коштів для розвитку виробництва, а лишки — перешкоджати розвитку, обтяжувати витрати підприємства лишніми запасами і резервами. Таким чином, суть фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявленням.

Аналізуючи фінансову стійкість підприємства, необхідно особливу увагу приділити вивченню поточної фінансової стійкості підприємства, яку поділяють на такі основні типи:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану підприємства відповідає умові:

О – З = + В ,

де О — вартість власних оборотних коштів;

З — вартість запасів і затрат;

В — лишок власних оборотних коштів.

Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами, тобто підприємство не залежить від зовнішніх кредиторів.

2. Нормальна стійкість фінансового стану, за якої гарантується платоспроможність:

О – З= +В ,

де О — вартість залучених довготермінових коштів;

В — лишок власних і довготермінових позикових коштів формування запасів і затрат.

Приведене співвідношення відповідає стану, коли підприємство, яке успішно функціонує використовує для покриття запасів різні „нормальні” джерела коштів — власні та позичені.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платоспроможність, але не виключена можливість відновити рівновагу за рахунок залучення додаткових джерел власних коштів при:

О + Д – З= +В ,

де О^с — вартість залучених коштів;

Д — додатково залучені власні кошти, що послаблюють фінансову напругу;

В^с — лишок власних і залучених коштів формування запасів і затрат.

Це співвідношення говорить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів повинно звертатися до додаткових джерел покриття, що не є доцільним.

4. Кризова фінансова стійкість (підприємство на межі банкрутства) визначається залежністю:

Г + П + Д К + К ,

де Г^к — грошові кошти;

П — цінні папери;

Д^з — дебіторська заборгованість;

К^з — кредиторська заборгованість;

К^н — кредити та позики, що не погашені в строк.

Характеризується ситуацією, коли на додачу до попередньої нерівності підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами. В умовах ринкової економіки при неодноразовому повторенні ситуації таке підприємство вважається збанкрутілим.

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою абсолютних і відносних показників.

Найбільш узагальнюючим абсолютним показником фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (лишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між величиною джерел коштів і величиною запасів і затрат. При ньому мається на увазі забезпеченість джерелами власних і залучених коштів, за виключенням кредиторської заборгованості та інших пасивів.

Для характеристики джерел формування запасів і затрат використовуються декілька показників, які відображають різну ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (К_во). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і позаоборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал

К_во = Ір. ПБ – Ір. АБ

де: Iр. ІІБ — підсумок розділу I пасиву балансу;

І р. АБ — підсумок розділу І активу балансу.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (К_п). Одержується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (II розділ пасиву балансу):

К_п = К_во + IІр. ПБ,

де II р. ПБ — підсумок розділу II пасиву балансу.

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (К_сум). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів (за виключенням позик, не погашених у термін):

К_сум=К_п + К_зк,

де К_зк — короткострокові кредити і позикові кошти (за виключенням позик, не погашених у термін).

Показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:

1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів ( Кво):

К_во=К_во – ЗВ,

де ЗВ — запаси і затрати (розділ II активу балансу);

2. Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат ( К_п):

Кп=К_п – ЗВ.

3. Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів ( К_сум):

К_сум= К_сум – ЗВ.

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості — наявність власних оборотних коштів який можна розрахувати в два способи:

Першій спосіб. Даний показник розраховується як різниця між поточними активами і поточною (короткостроковою) кредиторською заборгованістю:

К_во=(IIр. АБ – IIIр. АБ) – IIIр.ПБ,

де IIр. АБ + Шр. ПБ — поточні активи, тобто сума підсумків розділів II та ІП активу балансу;

IIIр. ПБ — поточна (короткострокова) кредиторська заборгованість, підсумок розділу III пасиву балансу.

Він показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу або що залишається в обороті підприємства після повного погашення кредиторської заборгованості.

Другий спосіб. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною позаоборотних активів:

К_во=(Ір. ПБ + IIр. ПБ) – Iр. АБ,

де Ір. ПБ + IIр. ПБ — постійний перманентний капітал тобто сума підсумків розділів I і II пасиву балансу;

Iр. АБ — величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

Для нормальної життєдіяльності підприємство повинно обов’язково мати власні оборотні кошти.

Наявність власних оборотних коштів за формою балансу згідно з П(С)БО2 розраховується як різниця між оборотними активами та поточною кредиторською заборгованістю, тобто від підсумку розділу II активу балансу треба відняти підсумок розділу IV пасиву баланcу.

Відносні показники фінансової стійкості — система коефіцієнтів, аналіз яких полягає в оцінках їх зміни проти теоретично обґрунтованого рівня (оптимального чи критичного) та в динаміці змін за попередні періоди.

У світовій і вітчизняній обліково-економічній практиці розроблена система показників, що характеризує фінансову стійкість підприємства, основними із них є:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу.

Він визначається: К_к = власний капітал (підсумок І розділу пасиву) / всього господарських коштів (валюта балансу).

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність, чим вище значення цього показника, тим вища фінансова стійкість підприємства, і воно працює стабільно і незалежне від зовнішніх кредиторів.

Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позикового) капіталу — їх сума дорівнює 1 (або 100%). З приводу ступеня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%).

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу розрахо­вується за формулою:

К_кпк= ,

де ПК — позиковий капітал (довгострокові й короткостро­кові зобов'язання підприємства);

ВБ — валюта балансу.

2. Коефіцієнт фінансової залежності. Він розраховується як відношення позикового капіталу до загального капіталу (валюти балансу).

Кфз= ,

де Кфз — коефіцієнт фінансової залежності;

КП — позиковий капітал;

ВБ — загальний капітал (валюта балансу).

Коефіцієнт фінан­сової залежності підприємства означає, наскільки активи підприємства фінансуються за рахунок позикових коштів. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100%), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство. Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гривні, вкладеній в активи підприємства, 25 копійок — позикові.

3. Коефіцієнт стабільності структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

К_сок= = або ,

де К_сок — стабільність структури оборотних коштів;

ОК — оборотні кошти.

Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів). Він розраховується:

К_мвк = = або ,

де К_мвк — коефіцієнт маневреності власного капіталу;

ВК — власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

Рекомендоване значення — 0,5 і вище.

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим кращий фінансо­вий стан, оскільки підприємство має кращі можливості фінансово­го забезпечення виробничої та інших видів діяльності, проведення розрахунків з кредиторами.

5. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень. Він визначається:

К_дв=довгострокові зобов’язання (довгострокові кредити банку (р.Ш пасиву + p.IV пасиву) + довгострокові позики)) / основні кошти та інші позаобігові активи (підсумок І розділу активу балансу).

Низьке значення цього коефіцієнта може свідчити про не­можливість залучення довгострокових кредитів і позик, а за­надто високе — або про можливості надання надійних застав або фінансових поручительств, або про сильну залежність від сторонніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів. Він визначається:

К_вз=залучений капітал (підсумок IIІ розділу пасиву балансу) / власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Він показує скільки залучених коштів залучило підприємство на 1 грн. вкладених в активи власних коштів. Нормальним рахується співвідношення 1:2, при якому одна третина загального фінансування сформована за рахунок залучених коштів.

7. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів, Розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

К_дзк= ,

де К_дзк — коефіцієнт довгострокових залучених коштів;

— сума довгострокових залучених коштів;

ДК — довгостроковий капітал.

Особливо високе значення цього показника свідчить про сильну залежність від залученого капіталу, про необхідність виплачувати в перспективі значні суми коштів у вигляді відсотків за користування креди­тами і т.д.

8. Коефіцієнт незалежності (автономії).

Він визначається:

К_н=джерела власних коштів (підсумок І розділу пасиву балансу) / загальний підсумок балансу (загальна сума фінансування).

Він показує долю власних коштів в загальній сумі усіх коштів підприємства, які авансовані ним для здійснення статутної діяльності.

Вважається, що чим вище доля власних коштів (капіталу), тим більше шансів у підприємства справитися з непередбаченими обставинами, які виникають в ринковій економіці.

Мінімальне граничне значення коефіцієнта незалежності (автономії) оцінюється на рівні 0,5.