Платоспроможність підприємства і ліквідність його активів

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками плато­спроможності.

Платоспроможність — це можливість підприємства на­явними грошовими ресурсами вчасно погасити свої зо­бов’язання. У процесі фінансового аналізу вивчається поточна й перспективна платоспроможність.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, до­статніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного пога­шення. Ознаками платоспроможності є: наявність грошей у касі, на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості. Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів.

Вважається, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприєм­ства, платежі за якою очікуються в той самий період.

Перевищення платіжних коштів над термі­новими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність під­приємства. Поточна платоспроможність визначається за звітний період.

У процесі фінансового аналізу вивчається поточна і перспектив­на платоспроможність.

При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов’язаннями.

До суми платіжних засобів відносять грошові кошти, коротко­строкові цінні папери (вони можуть бути швидкореалізовані й пере­творені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні. До строкових зобов’язань доцільно вклю­чати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення та­кого розрахунку використовується бухгалтерський баланс.

Неплатоспроможність підприємства можна визначити і візуально (відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках) в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованостей фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо).

Отже, поточна платоспроможність визначається за певний звітний період. Але її можна дослідити і в середині звітного періоду.

Рівень платоспроможності підприємства рекомендується визначати за формулою:

К_пс =

де К_пс— коефіцієнт платоспроможності;

ЧЛА — „чисті” ліквідні активи (гроші, швидколіквідні цінні папери);

ПКт — короткотерміновий (поточний) позиковий капітал, строк повернення якого настав або настає впродовж кількох днів.

Підприємство для підтримання своєї платоспроможності має так будувати свої платіжні відносини з кредиторами і свої платіжні календарі, щоб цей показник постійно перебував на рівні 1. Якщо показник К_пс < 0,5, це означає, що платоспроможність підприємства дуже низька.

Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу. Є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова, розрахункова і ліквідна.

В практиці аналітичної роботи ви­користовують такі показники платоспроможності:

— коефіцієнт абсолютної платоспроможності;

— коефіцієнт термінової платоспроможності;

— коефіцієнт проміжної платоспроможності;

— коефіцієнт загальної платоспроможності.

1. Коефіцієнт абсолютної платоспроможності (К_ап) розрахо­вується за відношенням суми грошових коштів на рахунках підприємства в національній та іноземній валютах (ГК) до корот­кострокових зобов’язань за платежами (К_кз):

К_ап= ;

Цей коефіцієнт найбільш жорсткий в оцінках платоспромож­ності і найбільш нестійкий. Ним визначають, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити зараз. Гранично допусти­ме значення цього коефіцієнта — 0,1-0,2. Через високу не­стабільність він не може бути єдиним і достатнім в оцінках платоспроможності підприємства.

2. Коефіцієнт термінової платоспроможності (К_тп) розрахо­вується за відношенням грошових коштів (ГК), їх еквівалентів (ЕГК) та поточних фінансових інвестицій (ПФІ) до короткостроко­вих зобов’язань за платежами:

Ктп=

Цей коефіцієнт свідчить про те, що підприємство може погаси­ти свої короткострокові зобов’язання за платежами найближчим часом, оскільки еквіваленти грошових коштів і поточні фінансові інвестиції можуть без особливих труднощів бути конвертовані у за­соби платежу. Його нормативне значення — 0,25-0,35. Терміни можливого погашення короткострокових зобов’язань можна до­сить точно визначити.

3. Коефіцієнт проміжної платоспроможності (К_пп) обчислю­ються відношенням суми грошових коштів і їхніх еквівалентів, по­точних фінансових інвестицій та реальної короткострокової дебі­торської заборгованості (ДЗ_р) до короткострокових зобов’язань за платежами:

Кпп=

Цей коефіцієнт засвідчує потенційну здатність підприємства по­гасити свої короткострокові зобов’язання при умові отримання від короткострокових реальних дебіторів всієї суми заборгованості. Така можливість залежить від багатьох причин, і, насамперед, від швидкості платіжного документообігу. Допустиме значення цього коефіцієнту на рівні — 0,7-0,8. Визначивши реальні терміни погашення дебіторської заборгованості можна скласти календар погашення поточних зобов’язань.

4. Коефіцієнт загальної платоспроможності (К_зп), який ще нази­вають загальним коефіцієнтом покриття, визначають за відношен­ням всієї суми оборотних активів (А_о) до короткострокових зо­бов'язань за платежами:

Кзп=

Цей коефіцієнт свідчить про достатність ресурсів оборотних ак­тивів для погашення поточних зобов’язань. Критичним можна вва­жати значення цього коефіцієнта на рівні Кзп > 0. Нормальний фінан­совий стан підприємства тоді, коли значення коефіцієнта 2,0-2,5. Допустиме значення цього коефіцієнта визначає підприємство за­лежно від конкретних умов господарювання та стану ринкового се­редовища.

Оцінка платоспроможності підприємства передбачає вив­чення й аналіз причин фінансових утруднень підприємства. Як правило, причинами неплатоспроможності є:

— невиконання плану з випуску й реалізації продукції;

— помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалі­зації продукції, її собівартості, порушення її структури та асортименту, зниження якості;

— по­рушення структури й асортименту продукції, зниження її якості;

— збільшення собівартості продукції;

— недотримання режиму економії;

— недовиконання плану прибутків й як результат — недо­стача власних джерел самофінансування;

— інфляційні процеси й податкова політика, зокрема висо­кий відсоток оподатковування;

— відволікання коштів у наднормативні запаси сировини, матеріалів, готової продукції;

— в умовах конкуренції втрата каналів реалізації й постій­них покупців, замовників;

— неплатоспроможність самих покупців і замовників;

— низька оборотність оборотного капіталу.

Для того, щоб висновки за результатами аналізу платоспроможності були адекватними й щоб можна було інтерпретувати отримані коефіцієнти, необхідно фак­тичні значення коефіцієнтів аналізованого підприємства за звітний рік порівняти з фактичними значеннями їх за мину­лий рік, а також за кілька попередніх років; з нормативами, які прийняті на підприємстві; з показниками платоспроможності підприємств-конкурентів, з галузевими показниками.

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств внаслідок їх бан­крутства, одним із найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.

Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здат­ність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов’язан­нями. Термін „ліквідний” передбачає безперешкодне перетворення майна на гро­ші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку 311 „Поточні рахунки в національній валюті”). Наступним за рівнем ліквідності активом є ко­роткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід ро­зуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність даного виду активів.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) — це суми за всіма статтями коштів та їх еквіва­лентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди нале­жать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирів­няти до грошей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу). Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

2. Активи, що швидко реалізуються (А2) — це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгова­ність (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єк­тивних та об’єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспро­можності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

3. Активи, що реалізуються повільно (A3) — це статті 2-го розділу активу ба­лансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки від 100 до 140, а також 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4. Активи, що важко реалізуються (А4) — це активи, які передбачено викорис­товувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу („Необоротні активи”).

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов’язань гру­пуються так:

1. Негайні пасиви (П1) — це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 включно), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за дани­ми додатку до балансу).

2. Короткострокові пасиви (П2) — це короткострокові кредити банків (ря­док 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу („Поточні зобов’язання”).

3. Довгострокові пасиви (П3) — це довгострокові зобов’язання — 3-й розділ па­сиву балансу.

4. Постійні пасиви (П4) — це статті 1-го розділу пасиву балансу („Власний капі­тал”) — (ряд. 380, а також ряд. 430, 630).

Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності; розрахунок та аналіз основних показників ліквідності.

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’я­зань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кож­ною групою активу і пасиву балансу.

Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі умови: