Сутність концепції прийнятного ризику полягає в прагненні створити такий рівень безпек, який може дозволити собі суспільство на даний час і який є економічно виправ-даним

Поняття прийнятного ризику пояснює рисунок 2.3. Цей ризик поєднує у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти та являє собою певний компроміс між рівнем б. і можливостями її досягнення. Економічні можливості підвищення б. технічних систем не безмежні. Якщо витрачаються надмірні кошти на підвищення б., то можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, погіршиться за браком коштів медич-на допомога. При збільшенні витрат технічний ризик зменшується, але росте соціальний.

Рисунок 2.3 – Визначення прийнятного ризику

Сумарний ризик має мінімум за певного співвідношення між інвестиціями в технічну і соці-альну сфери. Цю обставину і потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки змушене миритися.

Необ­хідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику та його рівень вийде за межі прийнятних значень.

У деяких країнах, наприклад у Голландії, прийнятні ризики встановлені в законодавчому порядку. Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі звичайно вважаєть-ся 10^-6 на рік. Малим ризиком, яким можна знехтувати, вважається індивідуальний ризик загибелі 10^-8 на рік. Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається та-кий, при якому може постраждати 5 % видів біогеоценозу.

2Основним питанням теорії і практики БЖД є питання підвищення рівня б. При розробці будь-якого проекту вже на перших стадіях наскільки це можливо потрібно включати елементи, що виключають н. Але на жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену н. неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відпо-відного рішення. Досягти цієї мети можна:

- повною чи частковою відмовою від робіт, операцій, систем із високим ступенем н.;

- заміною небезпечних операцій на менш небезпечні;

- удосконаленням технічних систем та об’єктів;

- розробкою та використанням спецзасобів захисту;

- заходами організаційно-управлінського характеру (контролем за рівнем б., навчанням людей з питань б., стимулювання безпечної роботи і поведінки).

Кожен із напрямів має переваги і недоліки, тому важко визначити, який з них кращий. Для підвищення рівня б. використовують комплекс заходів і засобів. А щоб надати перевагу конкретним заходам і засобам чи певному їх комплексу, порівнюють витрати на них і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику н.зветься управління ризиком.

Для порівняння ризику і вигод багато із спеціалістів пропонують запровадити економічний еквівалент людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед певного кола осіб, які стверд-жують, що людське життя є святим і фінансові операції з ним недопустимі. Однак на практиці з немину-чістю виникає необхідність в такій оцінці саме з метою б. людей, якщо питання ставиться так: «Скільки треба витратити коштів, щоб урятувати людське життя?» За закордонними дослідженнями людське життя оцінюється від 650 тис. до 7 млн. доларів США.

В питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління. На рисунку 2.4 графічно проілюстровано модель індексу втрат, що очікуються. Вона базується на вартості витрат у системі в порівнянніз вірогідністю втрат.

Приклад на цьому рисунку має відношення тільки до матеріальних втрат. Можлива шкода персоналу (смерть, травми, захворювання) в да-ному прикладі не розглядається. У випадку шкоди персоналу значення втрат в системі і пов’язані з цим витрати повинні бути переглянуті.

Рисунок 2.4 - Індекс очікуваних втрат

Так, в системі прийнятною є ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000 (), якщо втрати менші чи дорівнюють $. Так само була запроектована витрата $, якщо можливість такої ситуації – 1 з 1 млн. () була б прийнятним ризиком. Отже, можна визна-чити якісні і кількісні межі для будь-яких ситуацій. На фазі розробки проекту встановлюється

залежність вартості витрат від ризику, а в процесі його реалізації іноді слід збільшити ризик порівняно з програмованим.

Також є можливість контролювати чи ліквідувати ризик. Деякі н., що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати і ліквідувати. Наприклад, хоча ризик удару блискавкою, ймовірність якого 1 з 14 млн., може вважатися відносно низьким, люди рідко знаходяться на вулиці під час грози. Незважаючи на те, що ризик невеликий, необхідність його ліквідації базується на тому, що ціна повного нехту-вання такою н. дуже висока (смерть чи серйозні фізичні ушкодження), а ціна контролю чи ліквідації ризику, навпаки, незначна (треба просто залишитися в приміщенні). Навпаки, існують інші н., які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути. Наприклад, запуск космічного човна. Рівень ризику, пов’язаний з запуском і посадкою човника, на декілька порядків перевищує ризик польоту на авіалінії. Але він приймається тому, що, по-І, його практично неможливо усунути на даному етапі розвитку космонавтики, а по-ІІ, кожен політ космічного човника відкриває нові перспек-тиви для розвитку багатьох галузей науки, техніки, оборони, господарства.

Розглянемо приклад використання на практиці методики управління ризиком під час вико-нання операцій покриття меблів шарами лаку при їх виготовленні. Підприємець бажає побудувати невелику фабрику з виробництва меблів. На кінцевому етапі меблі слід покривати шарами лаку. Основні н. – токсичність, горючість, придатність до вибуху. Вже на стадії проектування виробницт-ва (при виборі виду марки лаку), н. слід враховувати поряд з вартістю, якістю, технологічністю тощо.

При виборі технології нанесення лаку слід приймати більш безпечний варіант і відповідні засоби індивідуального, колективного захисту працівників. Якщо власник бажає уникнути н. шкід-ливого впливу парів лаку на працівників в процесі лакування, він може встановити автоматичну фарбувальну лінію. Але таке обладнання досить дороге і для невеликого підприємства, що розпочинає діяльність, його установка в умовах жорсткої конкуренції практично неможлива. Крім того, дана установка не виключає всі н., а, навпаки, може призвести до появи нових н. (ураження електрострумом).

Тому швидке нанесення лаку здійснюватиме оператор пульверизатором у фарбувальній ка-мері. Для його захисту потрібно обрати надійний засіб захисту органів дихання. Респіратор (най-дешевший) не захищає обличчя та очі, фільтруючий протигаз буде малоефективний, необхідний ізолюючий протигаз (шланговий чи автономний). Тому слід вирішити чи монтувати стаціонарну систему забезпечення оператора повітрям за допомогою шлангового протигазу, чи використати автономний дихальний апарат.

Також впливу токсичних випаровувань можуть підлягати інші працівники, що працюють поряд з фарбувальною камерою. Тому камера повинна мати ефективну систему вентиляції і відпо-відне обладнання для запобігання проникнення іншого виробничого персоналу в небезпечну зону під час лакування (попереджувальні знаки для нагадування про н. та/або використання індивідуаль-них засобів захисту; сигналізація світлова, що вмикається на час процесу лакування; оголошення по гучномовцю про початок і закінчення небезпечної операції).

З метою зменшення ризику вибуху і пожежі електричне, вентиляційне обладнання у фарбу-вальній камері і поряд з нею повинно мати вибухопожежозахисне виконання. Але це те ж витрати коштів.

Впровадження технічних засобів захисту не виключає здійснення спеціальних організаційних і санітарно-гігієнічних:

а) розробку і впровадження технологічних карт та інструкцій з ТБ;

б) навчання й інструктаж персоналу, контроль за дотриманням і виконанням правил ТБ;

в) забезпечення працівників санітарно-гігієнічним обладнанням, заходами і засобами згід-

но чинних нормативних документів з охорони праці.

В процесі фарбування утворюється забруднене повітря, що буде вилучатися з камери. Воно може становити н. для людей, що живуть чи знаходяться поблизу цього виробництва. Для отриман-ня дозволу на запровадження нового технологічного процесу підприємцю необхідно узгодити мож-ливість і кількість викидів з органами санітарного нагляду і захисту навколишнього середовища. Для виключення чи зменшення впливу шкідливих речовин на людей і довкілля в разі аварії, стихій-ного лиха чи катастрофи, на підприємстві мають бути опрацьовані і затверджені план попереджен-ня НС і план ліквідації аварій у відповідності до вимог законодавства і нормативних актів з питань ЦО й охорони праці.

Розробивши заходи забезпечення б. працівників і узгодивши їх з місцевою інспекцією Держ-гірпромнагляду, виконавши розрахунки ГДВ шкідливих речовин і узгодивши їх з органами охорони здоров’я і захисту довкілля, розробивши і узгодивши з органами ЦО план попередження НС і план їх ліквідації, підприємець, якщо немає інших перешкод, може розпочинати виробництво меблів.

3 Інженерний (статистичний) метод

спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудову дерев н.

Загальний чи груповий ризик виникнення події визначаються по формулі (2.4). Ризик (ймовірність) виникнення декількох небезпечних подій визначають як добуток

. (2.4)

Ризик виникнення декількох несумісних небезпечних подій визначають як суму

. (2.5)

При визначенні технічного ризику виділяють 3 етапи:

І попередній аналіз аварій (фаза 1). На стадії ескізного проектування після виявлення можли-вості аварії їх класифікують за характером їхніх наслідків:

клас 1 – безпечні (помилки персоналу, недоробки у проекті, порушення в роботі окремих

вузлів, які не призводять до істотних порушень системи, людських жертв, пошкод-

жень обладнання);

клас 2 – граничні (хоча і призводять до істотних порушень у роботі системи, однак підда-

ються виправленню без людських жертв і завдання суттєвих збитків обладнання);

клас 3 – критичні (порушують роботу системи загалом, пошкоджують обладнання чи потре-

бують негайних дій для врятування людей на обладнанні);

клас 4 – катастрофічні (суттєво порушують роботу системи, спричинюють руйнування

обладнання, травми персоналу і людські жертви).

ІІ Визначення послідовності виникнення негативних подій (фаза 2). Методика визначення послі-довності виникнення негативних подій (дерева подій чи дерева помилок або відмов) забезпечує встановлення ланцюга збоїв і відмов обладнання, помилок оператора. Будують дерево подій на підставі прямих і зворотніх логічних міркувань, тобто індуктивним і дедуктивним методом.

ІІІ Аналіз можливих наслідків (фаза 3). Оцінюють шкоду, завдану шкідливими і небезпечними чинниками, майнові збитки, шкоду здоров’ю, дають загальну оцінку використаної техніки.