Населення і територій у НС

Менеджмент б. як вид управлінської діяльності є складним для реалізації, бо пов`яза-ний із небезпечними видами господарської діяльності і невизначеністю, обумовленою імовір-нісним характером подій. Здійснюється у 2 формах: безпосередній і опосередкованій. Безпосе-реднє управління – діяльність суб’єкта управління на правовій або делегованій основі з без- посереднього прийняття і реалізації управлінського рішення. Опосередковане управління – участь об’єкта управління у підготовці, прийнятті й реалізації управлінського рішення.

Зміст процесу управління полягає у перетворенні сукупності інформації про об’єкт управління або проблемну ситуацію, що склалася, на інформацію управлінських рішень.

У процесі управління безпекою реалізуються загальні, допоміжні і спеціальні функції управління (рисунок 2.6), що є основними, бо саме для їх реалізації утворюються системи менеджменту та державного управління техногенною, природною, соціальною б. і захистом в умовах НС та несанкціонованого втручання.

Рисунок 2.6 - Функції управління

Функція прогнозування створює гарантії певної ефективності менеджменту. З урахуванням результатів прогнозу і детального аналізу можливої обстановки на території, об’єкті, стану наявних ресурсів і набутого досвіду здійснюється функція планування.

Планування дозволяє підтримувати пропорційність і злагодженість у діяльності та раціональність у використанні наявних ресурсів. Під час нього завчасно відпрацьовуються превентивні і ситуаційні (оперативні) плани, перспективні та поточні програми, забезпечується їх періодичний перегляд.

Превентивні плани – науково-обґрунтовані програми дій з регулювання б., підвищення надійності технологічного обладнання та експлуатаційної надійності систем, стійкості роботи об’єктів в умовах дії первинних і вторинних факторів ураження. Ситуаційні плани дій персоналу об’єктів, спецслужб, населення, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування - аналітичний та оперативний матеріал (опис, таблиці, тощо) графічні, картографічні додатки, довідкові документи з локалізації і ліквідації аварій, аварійних і НС та пом'якшення їх наслідків.

Інші функції управління (регулювання, координації, контролю) – функції оперативного, технологічного характеру. Регулювання впорядковує співвідношення елементів єдиного процесу, який відбувається під час реалізації завдання. Координація - організація та забезпечення узгоджених дій різних рівнів. Контроль як функція, що є потребою такої властивості управлінського процесу як зворотній зв’язок.

Загальні функції управліннястановлять так званий цикл управлінських дій, що поєднується з процесом вироблення, прийняття і реалізації управлінського рішення.

Управлінські рішення - відповідні реакції на внутрішні й зовнішні впливи. Можуть класифікуватися за:

- характером цілей (стратегічні, тактичні, оперативні);

- відношенням до загальних функцій (планові, організаційні, прогнозуючі, технологічні);

- характером розробки (одноособові, колегіальні, колективні);

- методом розробки (формалізовані, модельні, графоаналітичні, експертні, логіко-інтуїтивні тощо).

Процес вироблення, прийняття і реалізації управлінського рішення охоплює:

збір і аналіз інформації;

визначення розвитку ситуації;

формування цілей;

постановку завдань, які необхідно вирішити;

пошук та формування можливих варіантів рішень;

оцінку варіантів рішень, вибір оптимального варіанта;

погодження проекту рішення із зацікавленими особами;

прийняття рішення (надання йому юридичної сили);

доведення рішення до організаторів виконання та виконавців;

о рганізацію взаємодії між виконавцями та координацію їх зусиль;

аналіз реалізації та корегування рішення.

База даних (банк стандартних ситуацій)

Аналіз виконання, контроль

Корегування рішення

Рисунок 2.7 - Функціональна схема управління з ліквідації НС

У теорії управління виділяють 3 основні моделі прийняття рішень:

І класична - спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що умови прийняття рішення достатньо визначені; особа, яка приймає рішення, має повну інформацію, раціональну систему упорядкування переваг за ступенем їх важливості. Усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні фактори, до найважливіших з яких належать дефіцит часу на прийняття рішення; ризик-фактор неправильного рішення, пов’язаний із зрос-танням відповідальності; суб’єктивний фактор – ступінь підготовленості осіб, які приймають рішення (управлінська та спеціальна освіта, участь у тренінгах, досвід роботи), їх особисті риси (психологічна сталість, поведінкові реакції, інтелект, комунікабельність, відповідальність);

ІІ і ІІІ - поведінкова модель, ірраціональна модель.

Поведінкова модель передбачає, що особа, яка приймає рішення, не маючи повної інформації щодо ситуації та можливих альтернатив її розвитку намагається прийняти більш-менш раціональне рішення. Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи та менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

Хоча менеджмент б. базується на загальних функціях і методах управління, цей процес має свою специфіку на кожному рівні і відображається у змісті спеціальних функцій управління.

До спеціальних функцій, що реалізуються у процесі управління б. та захистом від загроз різного походження, можна віднести:

запобігання і мінімізацію наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха та інших небезпечних подій. Передбачає ідентифікацію та оцінку рівня ризику; регулювання б. діяльності суб‘єктів господарювання; підготовка територій та об’єктів до функціонування з урахуванням ризику виникнення НС;

організацію захисту населення і територій в умовах небезпечних, НС та ліквідацію їх наслідків. Включає оповіщення та інформування населення; укриття людей у захисних спорудах ЦЗ; здійснення евакуаційних заходів; інженерний захист територій; медичний і психологічний захист людей, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя; біологічний захист людей, тварин і рослин; радіаційний і хімічний захист населення і територій; навчання населення діям у НС;

ліквідація наслідків небезпечних і НС. Передбачає проведення комплексу робіт із негайного реагування на факт виникнення н.; проведення рятувальних, інших невідкладних робіт; життєзабезпечення потерпілого населення та персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків; проведення відновлювальних робіт; відшкодування збитків та надання допомоги особам, які постраждали внаслідок НС.

Ідентифікація та оцінка рівня ризику охоплює ідентифікацію н. та можливих їх джерел, визначення ймовірності реалізації ідентифікованих н. та сценаріїв розвитку подій, розрахунок максимально можливого збитку від їх реалізації, оцінку потенційних ризиків щодо відповідності критеріям прийнятного ризику з метою їх усунення, зменшення, прийняття або передачі ризику.

Ідентифікація здійснюється для визначення потенційної н. і потенційно-небезпечних об’єктів із присвоєнням відповідного класу підвищеної н. При цьому розглядаються і врахову-ються внутрішні, зовнішні фактори н. та небезпечні події, які можуть привести до НС. Потім формуються переліки, реєстри обліку небезпечних об’єктів і складаються паспорти об’єктів, територій, які підлягають ризику виникнення НС.

Після ідентифікації переходять до оцінки ризику, яку проводять в два етапи: якісний аналіз ризику та кількісний аналіз ризику, або за одним із зазначених етапів.

Якісний аналіз ризику спирається на прогнозовану оцінку наслідків найбільш песимістич-них сценаріїв розвитку небезпечних подій. Визначається територія, в межах якої небезпечна подія призводить до втрат серед людей, до шкоди господарству, довкіллю, ступінь н. за величиною наслідків.

Мета кількісного аналізу ризику - визначення частоти настання подій, оцінка ступеню ймовірності виникнення певних сценаріїв їх розвитку, визначення розмірів збитків від їх наслідків, що дозволяє обрати найбільш ефективну систему захисту від н., обґрунтувати величини фінансових вкладень у підтримку та підвищення рівня б. об’єктів, комплексів, систем з урахуванням кількісних характеристик можливих втрат і реальних фінансових можливостей.

Для ймовірнісної оцінки н. використовуються різні методичні підходи: інженерний; модельний; експертний; соціологічний.

Для оцінки наслідків н., що можуть привести до загибелі людей, тварин, рослин, значних матеріальних збитків використовують наявні методики з прогнозування та оцінки обстановки.

При оцінці обстановки враховують дані моніторингової інформації про джерело н., об’єк-ти захисту; характеристику факторів ураження (тиск у фронті ударної хвилі, інтенсивність теплового опромінення, еквівалентна кількість небезпечної речовини у первинної і вторинної хмарі, доза зовнішнього радіоактивного опромінення та тривалість її накопичення у часі тощо); погодні умови, стан атмосфери, умови розповсюдження н.

Збитки (втрати) відображають кінцевий ефект негативного впливу н. на соціально-еколого-економічну систему та розділяються на наступні класи залежно від виду завданої шкоди:

збитки від втрат життя і здоров’я;

технічні збитки (руйнування і пошкодження основних фондів);

втрати від недовироблення продукції внаслідок припинення виробництва;

екологічні наслідки.

При визначенні збитків оперують поняттями прямого, побічного, повного та загального.

Під прямим збитком розуміють втрати всіх структур господарської діяльності, що увійшли до зони ураження. Побічні збитки – втрати і додаткові витрати внаслідок порушень і змін в струк-турі господарських зв’язків та необхідності проведення окремих заходів з ліквідації НС, що несуть об’єкти, які не увійшли до зони ураження. Повний збиток – сума прямого і побічного збитків. Загальний збиток чисельно визначиться віддаленою перспективою.

Логічним завершенням процедури оцінки ризику є порівняння отриманих результатів з нормативно визначеними показникам прийнятного ризику у певній сфері з метою обрання, залежно від внутрішніх та зовнішніх обмежень, наступного варіанту дій: або усунення неприйнятного ризику, або його зменшення і прийняття, або передача ризику.

Варіант усунення ризику передбачає відмову від джерела, виробництва, сфери бізнесу, що формують неприйнятні ризики, зменшення рівня яких є економічно невиправданим.

Зменшення ризику до прийнятних показників досягається за рахунок вироблення і впровадження превентивних заходів (попереджувальних, запобіжних) та додаткових систем комплексного захисту.

Прийняття ризику полягає у своєчасному виявленні можливих відхилень від заданих показників (індикаторів), плануванні дій щодо регулювання б., забезпечення захисту та реагування у разі реалізації ризику.

Передача ризику відбувається шляхом укладання договорів з іншими організаціями або/та угод із страховими компаніями (особисте, майнове страхування відповідальності). Перевагами передачі ризику вважаються: економія на витратах, пов’язаних із виконанням складних дій і процедур менеджменту з б., комплексного обслуговування спецсистем і засобів, можливості зосередитися на основної діяльності, покриття збитків за рахунок страхової компанії. Іноді страхування виступає основною реалізації процедури менеджменту з б. згідно закону (обов’язкове страхування відповідальності).

2 Регулювання б. населення, територій має на меті зниження рівнів техногенних ризиків на стадіях проектування, розміщення, будівництва, монтажу, функціонування, виводу з експлуатації та ліквідації небезпечних об’єктів, їх раціонального розміщення з урахуванням можливих наслідків діяльності, забезпечення екоб. і раціонального використання природних ресурсів та впровадження комплексу заходів із максимального послаблення наслідків НС.

Здійснюється за принципом застосування всіх відомих механізмів регулювання, що забезпечують виконання на державному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях такого рівня ризику, який суспільство буде вважати для себе прийнятним з урахуванням чинного комплексу правових, соціально-політичних, економічних, науково-технічних та інших вимог.

Всі механізми регулювання спираються на певні норми національного правового регулювання, що можуть класифікуватися як загальні, превентивні, ситуативні, компенсаційні та забезпечувальні норми.

Загальні правові норми регулюють на різних рівнях суспільні відносини, пов'язані з безпекою і НС. Превентивні норми застосовують організаційні, науково-технічні та економічні механізми з підвищення б. територій, технологічної б. виробничих процесів, продукції, експлуатаційної надійності об’єктів, підготовки територій, об’єктів і систем життєзабезпечення до роботи в умовах НС (експертиза, ліцензування, сертифікація, інспектування, контроль тощо).

Ситуаційні норми визначають діяльність із забезпечення б. населення, підготування територій та суб’єктів господарювання до функціонування в умовах НС. Компенсаційні та забезпечувальні норми передбачають страхування, спецвідшкодування і виплати, норми цивільної, адміністративної відповідальності та процедури їхнього застосування.

Експертиза як механізм дослідження, аналізу і оцінки передпроектних, проектних та інших матеріалів, об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати на стан захисту здоров’я, життя людей, довкілля, призводить до руйнування, пошкодження основних фондів виробничого, невиробничого призначення, знищення майна, продукції, спрямована на підготов-ку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства з питань техногенної, природної безпеки та НС.

Може бути державною, відомчою, громадською, обов'язковою, вибірковою, добровіль-ною, попередньою, поточною; класифікуватися за видом об’єкту проведення експертизи. Є екологічна експертиза, державна експертиза забезпечення ядерної та/або радіаційної б., проектів містобудівної документації, експертиза на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці, державна експертиза проектно-кошторисної документації у частині пожежної б., державна експертиза землевпорядної документації тощо.

Ліцензування здійснюється з метою встановлення кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог і контролю за їх додержанням для провадження певних видів господарської діяльності. Ліцензії - спецдозволи на здійснення конкретного виду діяльності. Серед переліку видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, певне місце посідають об’єкти, порушення порядку експлуатації яких впливає на рівень природно-техногенної б. та може привести до НС. Правом видачі ліцензій на проведення небезпечної господарської діяльності володіють органи технічної інспекції енергонагляду, транспортної інспекції, охорони навколишнього середовища, природних ресурсів, ядерної б., інспекція техногенної б., місцеві органи виконавчої влади.

Сертифікація -процедура, за допомогою якої документально засвідчується відповідність продукції, систем якості, управління якістю, екологічного управління персоналу встановленим законодавством вимогам. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері для окремих видів продукції, яка може становити н. для життя, здоров'я людини, тварин, рослин, майна, охорони довкілля, запроваджується технічними регламентами.

Технічний регламент – закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України. В ньому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотри-мання яких обов'язкове. Може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Процедура оцінки відповідності встановленим технічними регламентами чи стандартами вимог може включати відбір зразків, випробування, здійснення контролю, оцінку, перевірку, реєстрацію, затвердження та їх поєднання.

Стандарт – документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристи-ки різних видів діяльності або їх результатів. Повинні відповідати рівню науково-технічного і технологічного розвитку, формувати єдину національну систему вимірювань, гармонізовану з міжнародними стандартами. Група стандартів, що входить до комплексу національних стандартів у сфері ЦЗ, включає стандарти вимог щодо моніторингу, запобігання і ліквідації НС, убезпечення населення, тварин, рослин, об’єктів економіки, навчання населення діям у НС, захисту ґрунтів, атмосферного повітря, продовольства, харчової сировини, кормів, водних джерел, систем водопостачання, засобів та методів управління, зв’язку і оповіщення, технічного оснащення аварійно-рятувальних формувань, засобів спецзахисту. За результатами проведення сертифікації у разі позитивного рішення заявникові видається сертифікат відповідності. Усі види аварійно-рятувальної, протипожежної, спецтехніки, устаткування, що застосовуються для запобігання пожежам та їх гасіння, для ліквідації НС, повинні мати сертифікат відповідності.

Державний нагляд (контроль) здійснюється з додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах ЦЗ населення, територій, охорони праці, техногенної і екологічної б., у галузі використання та охорони надр, різних видів промислової б., гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, діяльності аварійно-рятувальних служб тощо. Здійс-

Всі суб'єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), з урахуванням значення прийнятного ризику, відносяться до одного з 3 ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Інформаційну підтримку для ефективного здійснення державного нагляду і контролю за станом б. територій, потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО) та об’єктів підвищеної н. (ОПН) забезпечують механізми паспортизації та декларування безпеки.

Паспортизація здійснюється з метою забезпечення державного обліку ПНО, накопи-чення й оновлення відповідної інформації у базі даних Державного реєстру ПНО та паспортів ризику виникнення НС на території. Здійснюється відповідно до переліків ПНО та визначених на території ділянок підтоплення і катастрофічного затоплення, території з екзогенно-геологіч-ними процесами, ризиків виникнення НС внаслідок метеорологічних явищ і процесів та природних осередків інфекційних захворювань, об’єктів житлово-комунального господарства та життєзабезпечення населення, які складаються на підставі ідентифікації джерел НС.

Декларування б. здійснюється з метою забезпечення контролю за додержанням заходів безпеки на ОПН. Як самостійний документ складається на підставі досліджень, що проводяться суб'єктами господарської діяльності, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері б. промоб'єктів та включає наступне:

результати досліджень ступеня н. та оцінки рівня ризику виникнення аварій, пов'язаних з експлуатацією цих об'єктів;

оцінку готовності до експлуатації відповідно до вимог б. промоб’єктів;

перелік рішень, пов’язаних зі зменшення ризику та попередженням аварійних ситуацій і аварій, відомості про заходи щодо локалізації та ліквідації їх наслідків.

Економічні механізми регулювання б. у світовій практиці можна класифікувати за функціональним принципом, виділивши наступні групи:

механізми економічної відповідальності (санкції, відшкодування збитків);

механізми перерозподілу ризику (страхування);

механізми формування і використання бюджетних, позабюджетних коштів та утворення фінансових резервів, призначених для ліквідації НС;

механізм стимулювання підвищення рівня б. (пільгове оподаткування прибутку, пільгове кредитування заходів з підвищення б.).

Метою страхування у сфері ЦЗ є страховий захист майнових інтересів суб'єктів господарювання, громадян за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок НС, небезпечних подій або проведення робіт щодо відвернення чи ліквідації такої шкоди;

страхове відшкодування суб’єктами господарювання, у користуванні яких є ПНО та об’єкти підвищеної н., за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам або їх майну, іншим юридичним особам внаслідок НС, що можуть виникнути на такому об’єкті.

Спеціальні відшкодування і виплати особам, які постраждали внаслідок НС, передба-чають:

надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації);

забезпечення житлом;

забезпечення зайнятості та надання послуг з працевлаштування;

надання медичної та психологічної допомоги;

надання гуманітарної допомоги;

надання інших видів допомоги.

Заходи з відшкодування збитків постраждалим особам здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, які передбачаються під час їх формування, суб'єктів господарювання, фізичних осіб, винних у виникненні НС, коштів за договорами добровільного або обов'язкового страхування, укладених відповідно до законодавства про страхування, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій, об’єднань громадян та інших джерел, незаборонених законодавством.

Надання термінової допомоги постраждалим може здійснюватися за рахунок коштів резервних фондів державного, місцевих бюджетів відповідно до рівня НС, матеріальних резервів, які створюються для ліквідації НС.

3 Підготування територій, суб’єктів господарювання до функціонування з урахуванням ризику виникнення НС є сукупністю організаційних, інженерно-технічних, медико-біологіч-них, фінансово-економічних, спеціальних та інших заходів, що здійснюються заздалегідь з метою створення умов для захисту людей, матеріальних цінностей, довкілля від НС, забезпе-чення готовності до реагування на загрозу їх виникнення, виконання робіт з ліквідації наслідків.

Заходи здійснюються з урахуванням даних моніторингу за ступенем реальної н. виник-нення НС та стану готовності об’єктів, систем і сил до застосування за призначенням.

Моніторинг -збирання, оброблення, аналіз інформації, контроль. Спостереження, лабо-раторний та інший контроль включає збирання, опрацювання і передавання інформації щодо стану навколишнього природного середовища, забруднення продуктів харчування, продоволь-чої сировини, фуражу, води радіоактивними та хімічними речовинами, збудниками інфекційних хвороб та іншими небезпечними біологічними агентами тощо.

Створюються чергово-диспетчерські служби суб’єктів господарювання, а на ОПН - спецпристрої інструментального моніторингу, що дозволяють своєчасно виявляти загрози виникнення НС, забезпечувати передачу сигналу про їх виникнення на пульт централізованого спостереження автоматизованої системи раннього виявлення НС та оповіщення у сфері ЦЗ.

З метою забезпечення готовності до реагування на НС та виконання робіт з ліквідації їх наслідків виконується наступне:

розробляються і виконуються науково-технічні програми з проблем захисту населення і територій, запобігання та ліквідування НС;

здійснюється функціональне навчання керівних працівників, фахівців, які організують та здійснюють заходи у сфері ЦЗ, їх практична підготовка до дій за планами реагування на НС, локалізації і ліквідації аварійних ситуацій та аварій, навчання населення способам захисту і правилам поведінки в цих умовах та при проявах терористичного акту;

завчасно створюються, утримуються та щорічно поповнюються матеріальні резерви з визначеними номенклатурою та обсягами будівельних матеріалів, пального, медикаментів, продовольства, техніки, технічних засобів та інших матеріально-технічних цінностей.

Матеріальні резерви створюються, виходячи з максимальної прогнозованої НС, харак-терної для конкретної території, галузі, суб’єкта господарювання, передбаченого обсягу робіт із ліквідації наслідків. Матеріальні цінності з резерву повинні мати сертифікат відповідності на весь нормативний термін зберігання. Резерви розміщуються на об'єктах, призначених або пристосованих для їх зберігання, на складах, базах суб’єктів господарювання з урахуванням їх оперативної доставки до можливих зон НС. Залучення резервів відповідно до рівня НС здійс-нюється за рішенням керівників, до компетенції яких належить створення, утримання і попов-нення таких резервів: стратегічних (державних) та оперативних за рахунок коштів держ-бюджету; відомчих (за специфікою діяльності) за рахунок коштів держбюджету на об'єктах відповідних галузей господарювання; регіональних, місцевих за рахунок коштів місцевих бюджетів; об'єктових запасів за рахунок коштів суб’єктів господарювання.

У разі недостатньої наявності резерву відповідного рівня (регіонального, місцевого та об'єктового) чи повного його використання залучаються резерви наступного вищого рівня.

4 Система захисту населення і територій у функціональному аспекті визначається за її наступ-ними складовими:

запобігання виникненню НС;

захист населення і територій від НС;

реагування на НС та ліквідації їх наслідків.

Вона представляється як сукупність управлінських ланок, персоналу, матеріальних та інформаційних ресурсів, що виділяються і витрачаються на підтримання ЖД системи управління з протидії НС з урахуванням особливостей її діяльності в різних режимах функціонування.

Рисунок 2.8 - Порівняльна характеристика систем управління

Організаційно-функціональна структура захисту населення і територій у НС представ-ляє собою певним чином впорядковану відповідно до системи цілей і функціонально ув’язану сукупність підсистем та управлінських ланок, які разом забезпечують реалізацію державної політики, що виражена у сформованих політичною системою та юридично оформлених нормативно-правових актах у сфері природно-техногенної та соціальної б. населення і територій, ліквідації наслідків НС.

Згідно із законодавством забезпечення захисту і БЖД населення від загроз, пов'язаних з НС техногенного, природного характеру або спровокованими терористичними діями, розв'язан-ням сучасної війни чи локальними збройними конфліктами або іншими н., що спричиняють негативний вплив на населення і територію держави, реалізується в Україні трьома національними системами:

цивільною обороною України (ЦО);

єдиною державною системою органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДСЗР);

вищий рівень - Кабінет Міністрів (КМ) України;

центральний рівень - міністерства, інші підвідомчі КМ України органи виконавчої влади;

місцевий рівень - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (АРК), обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації.

Усі перелічені органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства України становлять структуру єдиної системи ЦЗ та здійснюють безпосереднє керівництво її складовими та заходами щодо запобігання НС та ліквідації їх наслідків.

Керівництво єдиною системою ЦЗ відбувається за наступним розподілом повноважень:

КМ України здійснює керівництво єдиною системою ЦЗ, заходами щодо ліквідації наслідків НС на державному рівні;

центральні органи виконавчої влади створюють та управляють функціональними підсистемами єдиної системи ЦЗ, забезпечують здійснення підприємствами, установами та організаціями заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків НС;

Рада Міністрів АРК, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адмі-ністрації створюють та управляють територіальними підсистемами єдиної системи ЦЗ.

Органи місцевого самоврядування здійснюють управлінські функції у сфері ЦЗ як струк-турні ланки відповідних територіальних підсистем єдиної системи ЦЗ.

Первиною структурною одиницею територіальних і функціональних підсистем визначена об’єктова ланка ЦЗ, яка створюється адміністрацією підприємств, установ та організацій та перебуває у так званому подвійному підпорядкуванні (водночас і відповідному галузевому, і місцевому органу виконавчої влади).

1 створення на штатній основі постійних органів управління процесами ЦЗ (спецпідрозділу або спецпризначених фахівців з менеджменту б. у НС) до обов’язків яких належать:

організація забезпечення працівників засобами коллективного, індивідуального захисту, зберігання, утримання їх та спецоб’єктів, систем і майна ЦЗ;

оцінка ризиків виникнення НС на суб'єкті господарювання та розроблення відповідних планів щодо їх зменшення, реагування на НС, локалізації і ліквідації аварій, проведення евакуаційних заходів;

створення позаштатних спеціалізованих служб та об’єктових формувань ЦЗ, необхідних для функціонування, матеріально-технічної бази і забезпечення їх готовності до дій за призначенням;

здійснення навчання працівників з питань ЦЗ, проведення об’єктових тренувань і навчань з відпрацювання заходів за планами реагування на НС;

2 створення на позаштатній основі постійних органів (комісії з НС) з координації функціону-вання об’єктової підсистеми ЦЗ, реалізації програм і заходів із запобігання НС, захисту персоналу та сталого функціонування суб’єкту господарювання, раціонального використання коштів на запобігання і ліквідацію НС, забезпечення координаційних зв’язків з іншими рівнями єдиної системи ЦЗ; тимчасових органів управління процесами ліквідації наслідків НС (комісія з ліквідації НС, штаб з ліквідації НС), основним завданням яких є безпосередня організація, координація та забезпечення проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації НС.

Між штабами різних рівнів (державного, регіонального, місцевого, об’єктового) вста-новлюється система функціональних зв'язків, яка забезпечує єдність і конкретність у виконанні аварійно-рятувальних робіт та мінімальне втручання перших осіб в оперативну діяльність керівників нижчих рівнів.

На регіональному і місцевому рівні створюються комісії з питань техногенно-еколо-гічної б. і НС;комунальні аварійно-рятувальні служби; територіальні спеціалізовані служби, територіальні формування (при об’єднанні об’єктових підрозділів, формувань у відповідну територіальну спеціалізовану службу, формування ЦЗ місцевого рівня або об’єднанні територіальних спеціалізованих служб ЦЗ, формувань місцевого рівня у регіональну спеціалізовану службу, формування ЦЗ); евакуаційні органи для організації та здійснення евакуації населення, майна у безпечні райони, їх розміщення; спеціальні комісії та штаби з ліквідації НС на відповідній території та керівництво з проведення відновлювальних робіт; навчально-методичні установи (курси, центри) з питань підготовки посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів міських рад та суб'єктів господарювання, зокрема керівників та їх заступників, координації та методичного забезпечення навчання населення за місцем роботи, навчання та проживання у сфері ЦЗ; склади завчасного накопичення і підтримання у постійній готовності засобів індивідуального захисту для населення та формувань ЦЗ, матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС, приладів дозиметричного та хімічного контролю і розвідки; система пунктів управління в НС (захищених, стаціонарних, рухомих) для збору, оброблення, узагальнення та аналізу інформації про обстановку в районах НС і система централізованого оповіщення і інформування населення, забезпечують їх функціонування і постійну готовність.

На державному рівні:

1 Керівництво єдиною системою ЦЗ здійснює Кабінет Міністрів України.

2 При Кабінеті Міністрів України створюються:

багаторівневий управлінський комплекс з підтримки процесів підготовки, прийняття та контролю виконання рішень з НС – Урядова інформаційно-аналітична система з питань НС;

постійно діючий орган з координації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної з б. і захистом населення і територій, реагуванням на НС – Державна комісія з питань техногенно-екологічної б. та надзвичайних ситуацій (ТЕБ і НС);

3 В системі центральних органів виконавчої влади створюються:

головний орган в забезпеченні впровадження державної політики у сфері ЦЗ, рятувальної справи та гасіння пожеж – Міністерство надзвичайних ситуацій (МНС);

орган державного нагляду у сферах пожежної і техногенної б., контролю за станом ЦЗ населення і територій від НС природного та техногенного характеру і діяльності аварійно-рятувальних служб – Державна інспекція техногенної б. (Держтехногенбезпека).

У складі МНС якого діють такі органи і підрозділи оперативного реагування на НС:

оперативно-рятувальна служба ЦЗ;

спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи.

Оперативно-рятувальна служба ЦЗ складається з аварійно-рятувальних формувань, спецавіаційних, морських та інших формувань, пожежно-рятувальних підрозділів (частин), формувань та підрозділів забезпечення.

На оперативно-рятувальну службу ЦЗ покладається виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації НС, гасіння пожеж, участь у заходах територіальної оборони, міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях. Спеціалізовані аварійно-рятувальні формування проводять роботи з особливим ризиком (гасіння газових фонтанів, проведення водолазних робіт тощо).