Умови виникнння «шістдесятництва»

«Шістдесяті роки — це час, коли злетів у космос Ю. Гагарін, коли люди починають засвоювати не лише висоти всесвіту, а й глибини люд­ської душі, це час, коли було надруковане 26-томне видання «Історія міст і сіл України», це час, коли у літературі почнуть відкривати іме­на письменників, які були штучно вилучені з літературного процесу (М. Хвильовий, Г. Косинка, Б.-І. Антонич, М. Куліш, В. Підмогильний), це час, коли на літературному схилі засяють імена: М. Вінграновський, В. Симоненко, І. Драч, Ю. Щербак, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Шев­чук, В. Стус, М. Сом. Шістдесяті роки — це час, коли з'являться дру­ком романи "Людина і зброя", "Собор" О. Гончара, "Правда і кривда" М. Стельмаха, це час, коли С. Параджанов і Ю. Іллєнко розпочнуть знімати фільм "Тіні забутих предків".

Епоха "шістдесятництва" виходить за межі 60-х років, коли саме в літературу увійшло нове покоління письменників. В її рядах стоять Д. Павличко і Ліна Костенко, які почали писати в 50-ті роки, а деякі митці (В. Кордун, М. Воробйов, В. Голобородько, В. Рубан) увійшли в літературу по-справжньому лише у 80-ті, хоча й починали на два де­сятиліття раніше. "Шістдесятниками" стали й М. Рильський у своїх "Голосіївській осені" (1959), "Зимових записках" (1964), у знаменитих "Вечірніх розмовах", які друкувалися у "Вечірньому Києві", і П. Тичи­на у збірці "Срібної ночі" (1964), і А. Малишко у "Дорозі під яворами" (1963), "Синьому літописі" (1968), і Л. Первомайський в "Уроках поезії" (1968), й Ігор Муратов у "Розчахнутій брамі" (1967)».

Про це та одного із найяскравіших представників «шістдесятни­цтва» В. Симоненка ви дізнаєтесь ґрунтовніше сьогодні на уроці.

60-ті роки ХХ ст. традиційно пов'язують із приходом до влади М. С. Хрущова та позитивними змінами в суспільстві: офіційним за­судженням культу особи Сталіна, ліквідацією концтаборів, сприянням розвитку сільського господарства та промисловості. Хоча й тут не обі­йшлося без великих «перекосів» — зовнішня агресивна політика, крива­ве придушення повстань у Будапешті та Новочеркаську, ліквідація «не перспективних» сіл та укрупнення колгоспів, переслідування інакомис­лячих, теза про побудову комунізму за двадцять років.

Коли до влади прийшов Л. І. Брежнєв, ситуація значно погірши­лася. Почалися переслідування національної інтелігенції, арешти, по­карання психіатричною лікарнею, що було не краще за найжорстокіший концтабір.

Внаслідок цього, а також економічної та ідеологічної криз почав наростати опозиційний рух, що виражалося в написанні протестних лис­тів, масових акціях, діяльності «самвидаву», дисидентстві.

«Щасливе майбутнє» так і не було побудоване, а український національний менталітет ніяк не узгоджувався з комуністичною ідеєю «безнаціональної радянської людини», головну думку якої закладено в пісні «Наш адрес — не дом, и не улица, наш адрес — Советский Союз».

Дисидент — відступник, інакомисляча людина.