Іноваційна діяльність у проектуванні логістичних технологій

1.Функціональна сфера переробки та утилізації віходів

2. Упакування і транспортна придатність

3. Поняття і сутність складської податливості запасів

Лекція

(1) Утилізація – доцільне використання відходів або залишків виробництва для отримання корисної продукції. Напр., при збагаченні вугілля переробка відходів здійснюється шляхом їх обробки та приготування для відвантаження на виробництво будівельних та шлакових матеріалів: пористих наповнювачів бетону (аглопарит, керамзит), паливовмісної домішки для виробництва цегли та будівельної кераміки, випалення низькомарочних в’яжучих речовин (цементу).

Найпоширеніша вторинна, третинна, інші переробки різними масштабами таких матеріалів, як скло, папір, алюміній, асфальт, залізо, тканини та різних видів пластику. Також спрадавна використовують в сільському господарстві органічні господарські та побутові відходи.

Методи переробки відходів залежать від вмісту відходів і включають спалення, поховання у відведених місцях, скидання в море. Органічні відходи після переробки можна використовувати як добриво. Ядерні й токсичні відходи звичайно піддають похованню або топлять у морі, що однак далеко не цілком знімає небезпеку зараження. Промислові відходи, які затоплює, наприклад, Англія в Північному морі, становлять 550 тис. тонн попелу з теплових станцій. В Ірландському морі затоплюють 80 тонн урану на рік і 300 млн галонів побутових відходів щодня. У 1988 80 тис. тонн відходів було завезено у Великобританію на переробку.

Найперспективнішим шляхом подолання негативного впливу відходів на навколишнє середовище є перехід від полігонного захоронення до промислової переробки.

В Україні деякі види відходів успішно перероблюють малі підприємства. Ліцензування цього виду діяльності не передбачається.

По-перше, ресурси багатьох матеріалів на Землі обмежені та не можуть бути заповнені в терміни, порівнянні з часом існування людської цивілізації.

По-друге, потрапивши в навколишнє середовище, матеріали зазвичай стають забруднювачами.

По-третє, відходи та вироби, що закінчили свій життєвий цикл, часто (але не завжди) є дешевшим джерелом багатьох речовин і матеріалів, ніж природні джерела.

В Україні, де обсяг накопичених відходів сягає 15-20 млрд. м³, з них можна видобувати золото, срібло, платину, ванадій, титан, ртуть, цинк та ін.

Нові економічні відносини та демонополізація сфери послуг зумовили структурні зміни на підприємствах санітарного очищення, в результаті яких створено підприємства різних форм власності, конкурентна діяльність яких не завжди підкріплена нормативно-правовою базою.

Щоб вирішити весь комплекс питань, пов'язаних з небезпечними відходами, Мінприроди розробило проект «Програми переробки небезпечних відходів». Програмою визначена стратегія й основні напрями у сфері переробки токсичних відходів. Проблема розглядається на трьох рівнях — загальнодержавному, регіональному, місцевому (об'єктному).

У напрямі обмеження створення токсичних відходів основні заходи повинні базуватися на вдосконаленні технологічних циклів підприємств, що діють. У напрямізменшення накопичень, знешкодження і видалення відходів операції повинні здійснюватися в спеціально відведених місцях або об'єктах із створенням відповідних полігонів, оснащених типовими модульними комплексами.

До складу полігонів входять:

· завод по знешкодженню й утилізації;

· майданчик поховання;

· гараж спецтранспорту.

Капітальні вкладення в українську технологію складають до 100 доларів на одну тонну на рік, із значним зниженням капіталовкладень при розміщенні нового енерготехнологічного комплексу на території ТЕЦ, що діє. Планується розробка проектів комплексів для низки міст України з подальшою реалізацією спочатку пілотних установок, а потім і самих комплексів.

Уживані технології

Загальноприйнятий метод розміщення як небезпечних, так і твердих побутових відходів (ТПВ) — полігонне поховання. За оцінками фахівців, в європейських країнах щорічно утворюється 24 млн тонн небезпечних відходів, з них 75 % ховається.

При цьому полігонне поховання вважається найменш переважним для відходів, які можна рециклювати, утилізувати чи використати іншими шляхами. У ЄС популярнішим порівняно до безпосереднього розміщення відходів на полігонах є сміттєспалювання, яке виникло як засіб знешкодження ТПВ і згодом перетворилося на енергетичну індустрію, оскільки за тепловому еквівалентом 1 тонна ТПВ = ½ тонни вугілля.

Спалювання сміття

Спалювання ТПВ дозволяє значно знизити їхню обсяг і вагу; перетворити речовини (у тому числі й небезпечні) в інертні тверді; зруйнувати речовини, які б призводили до утворення біогазу при безпосередньому похованні на полігонах. Можлива утилізація енергії за рахунок спалювання органічних компонентів відходів.

До недоліків сміттєспалювання зазвичай відносять:

· високі витрати порівняно до інших видів переробки ($280—750 на одну тонну відходів на рік);

· проблеми експлуатації внаслідок змінного складу відходів і використання шлаків і золи;

· не всі види відходів можна спалювати;

· можливість розсіювання в навколишнє середовище речовин, що утворюються в процесі спалювання.

Як альтернатива спалюванню за температур 700–800 °С за кордоном сьогодні інтенсивно ведуться науково-технічні розробки зі створення процесів і агрегатіввисокотемпературної переробки (1350–1600 °С), як-от піроліз.

Останні розробки

Науковці з Нідерландів представили останні розробки в галузі оброблення відходів — поліпшену технологію, яка без попереднього сортування, в рамках однієї системи, розділяє й очищає всі відходи, які туди надходять, до первісної сировини. Система повністю переробляє всі види відходів (медичні, побутові, технічні) в закритому циклі, без залишку. Сировина повністю очищається від домішок (шкідливих речовин, барвників тощо), пакується та може бути використана вдруге. При цьому система екологічно нейтральна.

У Німеччині споруджено та протестовано TÜV(англ.)укр. (німецькою Службою технічного контролю та нагляду) завод, який успішно працює за даною технологією 10 років у тестовому режимі. На сьогодні уряд Нідерландів розглядає питання про будівництво на території своєї країни.

(2) Більшість товарів на ринку повинна бути впакована відповідним чином. Упакування – важливий компонент торговельної політики фірми. Багато маркетологів називають упакування п'ятою складовою комплексу маркетингу.

Упакування – це розробка й виробництво оболонки для товару (вмістище).

Оболонка – це різні варіанти упакування, які можуть включати три рівні:

1) внутрішнє упакування – це безпосереднє вмістище товару (пляшка для молока);

2) зовнішнє упакування – матеріал, що служить захистом для внутрішнього упакування, і видаляється при підготовці товару до продажу;

3) транспортне упакування – вмістище, необхідне для транспортування товару, що дозволяє зберігати якість і зовнішній вигляд.

Упакування в наш час перетворюється в ефективне знаряддя маркетингу. Добре спроектоване, воно може виявитися для споживача додатковою зручністю.

Широкому використанню сучасного упакування сприяють такі фактори:

1. Зростання самообслуговування в торгівлі. Зростає питома вага, товарів, продаваних через універсами, у цьому випадку упакування повинна виконувати багато функцій продавця:

а) привертати увагу до товару;

б) описувати його властивості;

в) вселяти впевненість у товарі;

г) провадити максимально сприятливе враження в цілому.

2. Ріст платоспроможності населення приводить до того, що споживач готовий платити за товар небагато дорожче, якщо в нього відмінний зовнішній вигляд і престижне упакування

3. Створення через упакування іміджу фірми й товарної марки. Більшість фірм усвідомлюють, що добре спроектоване упакування піднімає її престиж і допомагає покупцям миттєво дізнаватися про товарну марку фірми.

4. Упакування – можливості для новаторства. Новаторство в упакуванні може принести фірмі значні вигоди (наприклад, заміна скляних пляшок на картонні пакети значно скоротила втрати при транспортуванні, знизила вагу товарного упакування, а, отже, з'явилися можливості для перевезення більшої кількості товарних одиниць).

Розробка ефективного і конструктивно зручного упакування для нового товару вимагає прийняття наступних рішень:

1. Необхідно створити концепцію упакування, тобто визначити яким воно повинно бути в принципі і яку роль воно повинно відігравати для даного товару. Крім того, слід визначити, в чому полягає основна функція упакування – чи буде це надійний захист товару або новий метод розфасовки й розливу або можливість донести певну інформацію про переваги даного товару.

2. Необхідно визначити основні складові концепції упакування, тобто розміри, форму, матеріал, колір, текстове оформлення, марочний знак. Складові упакування повинні бути пов'язані з політикою ціноутворення і реклами, яку проводить фірма.

3. Після розробки упакування її варто піддати серії випробувань:

• технічні випробування повинні засвідчити фірму в тому, що упакування відповідає вимогам правильної експлуатації;

• випробування на оглядовість і зовнішній вигляд (повинне виявити, чи читається текст на впакуванні й чи гармоніюють між собою кольори);

• дилерські випробування повинні встановити, чи подобається упакування посередникам і чи вважають вони її зручним при вантажообробці;

• випробування на споживачеві повинні показати, наскільки сприятливо сприймається упакування покупцями.

(3) Завдання і функції логістики складування необхідно розглядати з позиції складу в логістичному ланцюзі.

Логістичний ланцюг це лінійно упорядкований множина учасників логістичного процесу, які здійснюють логістичні операції з доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої.

У безперервних ланцюжках склад може виступати як в якості кінцевої ланки, так і в якості проміжного. Склад може ставитися до оптового торговельному підприємству, що прагне до постійного підтримання або збільшення асортименту. Тоді у всій логістичному ланцюжку він буде відігравати чільну і кінцеву роль, подальше просування товарів більшою мірою буде залежати від менеджерів і політики просування товарів, ніж від логістики. Якщо підприємство має мережу роздрібних магазинів, то склад буде грати проміжну роль ланки для накопичення товарів, підтримання асортименту в періоди спаду виробництва, а також перерозподілу і підготовки конкретних груп товарів для конкретних магазинів.

У переривчастою ланцюжку роль складу також може варіюватися. Наприклад, загальнотоварних складів, що спеціалізується тільки на зберіганні вантажів, буде відігравати роль тимчасового сховища вантажів для будь-якого нужденного в цьому підприємства, а подальше призначення вантажу, власника складу не буде цікавити.

У сучасному російському законодавстві під складом розуміється спеціалізоване будівля, споруда, пристрій, призначений для приймання, обробки, зберігання та видачі вантажів за призначенням.

В залежності від функціонального призначення виділяють дві основні групи складів:

1. Виробничі склади - внутрішні структурні підрозділи підприємства, які забезпечують зберігання матеріально-технічних цінностей, необхідних для виробництва готової продукції, та безпосередньо готової продукції підприємства як кінцевого результату виробництва.

Виділяються наступні види виробничих складів:

а) склад сировини;

б) склад матеріалів;

в) склад напівфабрикатів;

г) склад заготовок, деталей і складальних одиниць;

д) склад готової продукції;

е) склад відходів виробництва.

2. Товарні склади: товарним складом визнається організація, що здійснює в якості підприємницької діяльності зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги. Тобто мова йде про організацію, призначеної для зберігання товарів сторонніх організацій.

Товарні склади в залежності від видів збережених матеріальних цінностей підрозділяються на:

а) загальнотоварні склади (склади, призначені для здійснення складських операцій з товарами, що не вимагають регульованих режимів зберігання);

б) спеціалізовані склади (склади, призначені для здійснення складських операцій з однією групою товарів);

в) універсальні склади (склади, які здійснюють складські операції з широким асортиментом товарів).

До товарних складах можна віднести і торгові склади. Це організації, що здійснюють зберігання товарів, їх підготовку до продажу та відпуск оптовим покупцям.

Принципова розробка системи складування. Система складування припускає оптимальне розміщення вантажних одиниць на складі та ефективне управління ім. При розробці системи складування необхідно враховувати всі взаємозв'язки і взаємозалежності між зовнішніми (що входять на склад і виходять із нього) і внутрішніми (складськими) потоками об'єкту і пов'язані з ними фактори: параметри складу, технічні засоби; особливості виробу і т.д.

Система складування включає наступні підсистеми елементи:

- Складованих вантажна одиниця;

- Вид складування;

- Обладнання з обслуговування складу;

- Система комплектації;

- Управління переміщенням вантажу;

- Обробка інформації;

- "Будівля" (конструктивні особливості будинків і споруд).

Порядок вибору ефективної системи логістики складування:

1. Визначення місце складу в логістичному ланцюзі та його функції.

2. Визначення способу технічної оснащеності складської системи (механізована, автоматизована, автоматична).

3. Визначення завдання, якій підпорядкована розробка системи складування.

4. Вибір елементів кожної складської підсистеми.

5. Створення комбінацій обраних елементів всіх підсистем.

6. Попередній вибір конкурентоспроможних варіантів з усіх можливих.

7. Проводиться техніко-економічна оцінка кожного конкурентоспроможного варіанту.

8. Здійснюється вибір ефективного варіанту.

Наступним кроком при розробці системи складування є визначення завдання:

- Будівництво нового складу;

- Розширення або реконструкція діючого складу;

- Дооснащення або переоснащення діючого складу;

- Раціоналізація технологічних рішень на діючих складах.

Навчання за фахом (напрямом підготовки) "Складська логістика" проводитися за такими програмами:

- Програма підвищення кваліфікації базового рівня "Складська логістика"

- Програма підвищення кваліфікації професійного управлінського рівня "Складська логістика"

- Програма підвищення кваліфікації стратегічного рівня "Управління складуванням в ланцюгах поставок"

- Цикл практичних семінарів та майстер-класів.