Логістична підтримка продуктових інновацій

1. Досвід зарубіжних країн у застосуванні логістики товарів до інноваційної діяльності.

2. Логістичний товар і логістична послуга як об'єкт управління

3. Проектування основних параметрів логістичного продукту

Лекція

(1) Розроблення продуктових інновацій та їх виведення на ринок потребують економічно обґрунтованої програми логістичних заходів, які забезпечать логістичний супровід руху інновації, починаючи з ідеї аж до цільового споживача, з мінімальними при цьому витратами коштів або часу, залежно від поставлених критеріїв оптимізації.

Серед нечисленних зарубіжних розробок з тематики імплементації концепції логістичного управління у процеси розроблення і виробництва товарів заслуговує на увагу концепція «логістичного впливу на проектування нового товару» DFL (англ. – DesignforLogisticsConcepts), розроблена у 90-ті рр. ХХ ст. професором Стенфордського університету (США). Згадана концепція передбачає необхідність проектування продуктової інновації з врахуванням логістичних вимог до операцій із зберігання та транспортування так, щоб забезпечити зниження логістичних витрат і підвищити рівень обслуговування споживачів. При цьому, по-перше, враховують взаємодію з постачальниками сировини і напівфабрикатів (інтеграція з постачальником). По-друге, новий товар розробляється із врахуванням майбутніх логістичних витрат, які виникатимуть у міру виробництва та товароруху у ланцюгу поставок.

При проектуванні товарної інновації важливо, щоб новий товар розроблявся з врахуванням майбутніх логістичних витрат, при цьому шукають можливі резерви зниження логістичних витрат на виробництво та фізичного переміщення нового товару в ланцюгу поставок. Концепція логістичного впливу на проектування нового товару охоплює три нижчеописані стратегії.

1. Стратегія економічного упакування і транспортування;

Логістичний продукт характеризується складною внутрішньою структурою, в якій вирізняються три рівні. Перший з них стосується фізичної форми продукту, яка своєю чергою стосується суті продукту з точки зору потреб, заявлених на ринку. Другий рівень – це товар як вантаж, який характеризується певними формою, вагою, упакуванням, а передовсім маркою. Третій рівень – це логістичний продукт як комплекс побажань і очікувань споживачів, що практично означає переміщення і складування вантажу у логістичному ланцюзі поряд із іншими додатковими функціями, такими як пакування, страхування, кредитування поставок, ремонт і зберігання, кожна з яких відособлено може трактуватися як засіб надання відповідної логістичної послуги.

Рис. 2.1. Логістичний продукт

Таким, чином, товар, який є предметом цільового переміщення, називаємо вантажем. Вантаж, який у свою чергу є предметом логістичного обслуговування, називаємо логістичним продуктом, тому що цей термін є ширшим поняттям, ніж вантаж. Отже, результатом логістичного процесу є продукт, який характеризується певними рисами, що представляють конкретну вартість для клієнта.

Еволюція у сфері переходу від вантажу до логістичного продукту при переміщенні між виробником і споживачем здійснилась практично за останні 20 років. Вона характеризується, з одного боку, нерозлучністю фізико-хімічних і економічних рис, з іншого боку, у логістичній системі саме економічні риси товару визначають кінцеву вартість, тобто утримання логістичного продукту на ринку.

Отже, результатом інноваційного процесу стає логістичний продукт, який характеризується певними властивостями, що становлять конкретну корисність для клієнта.

2. Стратегія модульності

В основу стратегії покладено концепцію модульності або фізичного поділу кінцевого товару на складові компоненти (модулі), які можна виробляти паралельно. Це дає змогу:

a) скорочувати час виробництва кінцевої продукції;

b) застосувати різні стратегії утримання запасів для різних комплектуючих.

3. Стратегія “відтермінованої диференціації” товарів

Цікавим логістичним рішенням, який починає активно використовуватись у світовій практиці підприємств, є відтермінування завершення товару. Ця стратегія стосується насамперед стадій конструювання (розроблення проекту) товару і його виробництва, коли рішення про те, як остаточно виглядатиме товар, може бути відкладено до певної визначеного підетапу випуску продукції. У цьому випадку цього досягають завдяки зміні порядку дій у виробництві і логістиці. Перетворення стандартного продукту на специфічну модифікацію відкладається до певного моменту. Ця стратегія використовується за умови невизначеності кінцевого попиту на товар. Основні логістичні рішення цієї стратегії:

1. Зміна послідовності виробничих операцій.

2. Наявність спільних компонентів.

3. Наявність модульних компонентів.

4. Стандартизація.

Відтермінування знижує прогнозований ризик, оскільки дає змогу зберігати товарні запаси в універсальній або незавершеній формі. Остаточне завершення товару відкладається до того моменту, коли стане відомий реальний попит. Остаточна конфігурація може передбачати фінальне збирання, оброблення, забарвлення або упакування залежно від виду даного товару. Перевага відтермінування полягає в тому, що знижується рівень сукупних матеріальних запасів усередині системи, а оскільки це запаси універсальної продукції, то знижується як ризик затоварювання складу, так і дефіциту. Одночасно залишається більше часу на вибір асортименту і підвищується рівень обслуговування клієнтів.

Наприклад, виробник офісного устаткування, компанія Xerox, не формує значних запасів готової продукції. Матеріальні запаси компанії зберігаються у вигляді напівфабрикатів або модулів, а кінцевої конфігурації готова продукція набуває лише після отримання конкретного замовлення.

Як інший приклад подібного логістичного рішення можна навести приготування фарб для домашнього ремонту в магазинах «Зроби сам» (система Змішування кольорів Dulux). Фарби надходять до роздрібної торгівлі, упаковані в декілька видів тари стандартного об'єму (наприклад, банки) у вигляді нейтральних базових кольорів. У магазині герметичні упаковки розкриваються, і до нейтральних кольорів додають пігмент для отримання необхідного покупцеві кольору. Отже, відтермінування останніх етапів підготовки кольору фарби дає змогу зменшувати запаси готової продукції різних асортиментних позицій.

Логістична підтримка виведення нового товару на ринок

Не менш важливо не тільки створити логістично придатну інновацію, але і забезпечити швидке і надійне переміщення матеріального потоку у ланцюгу поставок. Описані вище прийоми «відтермінування певних виробничих операцій» успішно використовуються провідними компаніями і у процесі дистрибуції готової продукції. Особливо це актуально для динамічних галузей, які швидко розвиваються і для яких притаманні короткі життєві цикли товару.

Ще одне важливе питання взаємодії маркетингу і логістики – це оновлення товарного асортименту шляхом заміни одного товару іншим, з покращеними споживчими властивостями. Оновлення товару зазвичай викликає підвищений інтерес з боку споживачів, що стимулює додаткові замовлення і продажі нового товару. Водночас, основна небезпека полягає у різкому переході клієнтів підприємства на продуктову інновацію і як наслідок незатребуваності, «заморожуванні» запасів на складах і полицях магазинів товарів з попереднього асортименту. Грамотна політика потребує узгодження маркетингових і логістичних рішень, зокрема щодо послідовності заміни товару, визначення регіональних чи зональних меж заміни, окреслення часових інтервалів виведення нового товару на ринок, ідентифікація пріоритетних каналів заміни, обґрунтування рівня необхідних запасів тощо. При прийнятті таких рішень комплексна взаємодія маркетингу і логістики допоможе уникнути грубих помилок та фінансових втрат при виведенні інновацій на ринок.

(2) Інноваційна стратегія - сукупність заходів в середньостроковій і довгостроковій перспективі з розробки та впровадження нововведень, відтворюваних на виробництві і затребуваних на ринку. [1]

Існує багато різних видів стратегії: наступальна, захисна оборонна, проміжна, що поглинає, імітаційна, розбійницька і ін.

Наступальна інноваційна стратегія характеризується високим рівнем ризику і ефективністю. При наступальної стратегії необхідна орієнтація на дослідження (у багатьох випадках навіть на фундаментальні) в поєднанні із застосуванням новітніх технологій. Цей вид стратегії вимагає високої кваліфікації при розробці нововведень, вміння швидко реалізувати нововведення і здатності передбачати ринкові потреби. Вона характерна для великих об'єднань і компаній, коли в галузі домінують кілька компаній при наявності слабкого лідера. Але наступальна стратегія може бути реалізована і невеликими підприємствами (особливо інноваційними організаціями), якщо вони концентрують зусилля на одному або двох інноваційних проектах.

Захисна (оборонна) стратегія характеризується невисоким рівнем ризику, достатньо високим рівнем технічних (проектно-конструкторських і технологічних) розробок і певної завойованої часткою ринку. При захисної стратегії підприємства відрізняються високим рівнем техніки і технології виробництва, якістю продукції, що випускається, відносно низькими витратами виробництва і намагаються утримати свої ринкові позиції. Таку стратегію використовують підприємства (фірми), які отримують значний прибуток в умовах конкуренції. Ці компанії мають більш міцні позиції в області маркетингу та виробництва порівняно з інноваційними розробками, науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами.

Проміжна стратегія характеризується використанням слабких сторін конкурентів і сильних сторін підприємства, а також відсутністю (на перших етапах) прямої конфронтації з конкурентами. При проміжної інноваційної стратегії підприємства (в основному невеликі) заповнюють прогалини в спеціалізації інших підприємств, включаючи домінуючих у своїй галузі. Аналіз економічної обстановки і зовнішнього середовища, що проводиться при виборі стратегії, виявляє такі прогалини (ніші) в наборі випускаються нововведень. Наявність таких ніш пояснюється певною слабкістю інших підприємств (у тому числі лідера), відсутністю їх можливостей або небажанням заповнити наявні прогалини (наприклад, через невеликий ринку). Така стратегія часто використовується стосовно до модифікацій базових моделей нововведень.

Поглинаюча стратегія (ліцензування) припускає використання інноваційних розробок, виконаних іншими організаціями. Інновації настільки різноманітні за ступенем складності та новизни, що навіть великі об'єднання (компанії), що мають потужні підрозділи по інноваційним розробкам (служби НДДКР), не можуть здійснювати роботи по всьому спектру ефективних нововведень. Тому багато з них інноваційну політику проводять не тільки на основі використання нововведень, отриманих власними силами, але і з урахуванням можливостей використовувати інновації, розроблені іншими. Це означає, що вони застосовують яка поглинає інноваційну стратегію поряд з іншою (наприклад, з наступальною).

Імітаційна стратегія характерна тим, що підприємства при цьому використовують випущені на ринок нововведення (продуктові, технологічні, управлінські) інших організацій з деякими вдосконаленнями і модернізацією. Ці підприємства володіють високою культурою виробництва, організаційно-технологічним потенціалом, добре знають вимоги ринку, а деколи мають достатньо сильні ринкові позиції. При цьому за основу можуть бути прийняті інновації, розроблені і освоєні як великими підприємствами (компаніями), так і малими інноваційними організаціями. Нерідко такі підприємства-імітатори займають лідируюче положення у своїй галузі та на відповідних ринках, обійшовши первісного лідера-новатора. За певних умов імітаційна стратегія стає дуже прибутковою.

Розбійницька стратегія може бути використана в тих випадках, коли принципові нововведення впливають на техніко-експлуатаційні параметри виробів (наприклад, підвищення терміну служби, їх надійності), що випускалися раніше. Поширення принципових нововведень призводить до зменшення розмірів ринку останніх. Цією стратегією користуються зазвичай малі інноваційні організації з іншої області, але мають нові технології, принципово нові технічні рішення по виробництву вже випускаються. Таку стратегію можуть вибрати і підприємства з тієї ж області зі слабкими досі ринковими позиціями, якщо у них на певному етапі з'являються технології прориву. Розбійницька стратегія ефективна лише на початкових етапах розповсюдження та реалізації нововведень.

Крім цих видів стратегії, інноваційна стратегія підприємств може бути направлена ​​на створення абсолютно нового ринку для реалізації принципово нового продукту (технології), залучення фахівців конкуруючих організацій і злиття (іноді поглинання, придбання) з іншими організаціями, що володіють високим науково - технічним потенціалом і інноваційним духом. У практичній інноваційної діяльності має місце поєднання цих видів стратегії, тому важливо визначення пропорцій, на основі яких розподіляються ресурси між цими стратегіями. [2]

Стратегії також можуть розглядатися в залежності від типу стратегічного конкурентного інноваційної поведінки фірм.

Фірми спеціалізуються на створенні нових або радикальному перетворенні старих сегментів ринку, називаються Експлерент. Вони займаються просуванням нововведень на ринок.

Для зменшення ризику розробляються типові схеми фінансування на певний строк. За цей термін фірма - експлерент повинна домогтися успіху, якщо йому призначено бути. Фірми - експлеренти отримали назву «піонерських». Венчурні фірми і фірми - експлеренти створюють умови для науково - технічних зрушень сучасній економіці.

Перед фірмою - Експлерент виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Для цього фірма - експлерент укладає альянс із великою фірмою, так як не може самостійно тиражувати зарекомендували себе нововведення. Зволікання ж з тиражуванням загрожує появою копій і аналогів. Союз з потужною фірмою дозволяє домогтися вигідних умов і навіть збереження відомої автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача.

При орієнтації на вузький сегмент ринку це будуть фірми - патіенти. Фірми - патієнти працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють потреби, сформовані під дією моди, реклами та інших засобів. Вимоги до якості й обсягів виробництва в цих фірм пов'язаний з проблемами завоювання ринків. Виникає необхідність приймати рішення про проведення або припинення розробок, про доцільність продажу і покупки ліцензій і т.п. Ці фірми прибуткові. У той же час існує імовірність ухвалення невірного рішення, що веде до кризи. В таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного убезпечити їхня діяльність.

У сфері великого стандартного бізнесу діють фірми - віоленти - фірми з сильною стратегією. Вони мають великий капітал, високим рівнем освоєння технологій. Віоленти займаються крупносерійним і масовим випуском продукції для широкого кола споживачів, що пред'являють середні запити до якості і задовольняються середнім рівнем цін. Науково - технічна політика виолентов вимагає прийняття рішень про терміни постановки продукції на виробництво (у тому числі про придбання ліцензії); про зняття продукції з виробництва; про інвестиції і розширення виробництва; про заміну парку машин і устаткування.

Як фірми - патіенти, віоленти прибуткові. Прибутковість - неодмінна умова діяльності фірм. В них передбачається посаду інноваційного менеджера. Цим фірмам слід бути дуже обережними в зміні своєї політики.

Середнім і дрібним бізнесом, орієнтованим на задоволення местнонаціональних потреб, займаються фірми - коммутанти. Їх науково - технічна політика вимагає прийняття рішень про своєчасну поставку продукції на виробництво, про ступінь технологічної особливості виробів, що випускаються виолентами, про доцільні зміни в них відповідно до вимог специфічних потреб. Інноваційний менеджер такої фірми повинен добре розбиратися в специфіці покупця товару, цій ситуації на ринку, оперативно і достовірно прогнозувати можливі кризи. [3]

Існують різні варіанти класифікації інноваційних стратегій. Зокрема, Л.Г. Кудінов розділив інноваційні стратегії підприємства на дві групи: стратегії проведення НДДКР і стратегії впровадження та адаптації нововведень.

Перша група стратегій пов'язана з проведенням підприємством досліджень і розробок. Дані стратегії визначають характер запозичення ідей, інвестування НДДКР, їх взаємозв'язку з існуючими продуктами і процесами. Друга група стратегій відноситься до системи оновлення виробництва, виведення продуктів на ринки, використання технологічних переваг. Розглянемо стратегії кожної групи більш докладно.

Ліцензійна стратегія - використовується, коли підприємство засновує свою діяльність в області НДДКР на придбанні дослідних ліцензій на результати досліджень і розробок науково-технічних або інших організацій. При цьому купуються як незакінчені, так і завершення розробки з метою їх подальшого розвитку та використання в процесі здійснення власних НДДКР. В результаті підприємство отримує власні Результати в набагато більш короткі терміни і часто з меншими затратами.

Стратегія дослідницького лідерства - націлена на досягнення довготривалого перебування підприємства на передових позиціях в області певних НДДКР. Дана стратегія передбачає прагнення перебувати по більшості видів продукції на початкових стадіях росту. Однак вона вимагає постійних інвестицій в нові НДДКР, що для багатьох російських підприємств є неможливим в сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів.

Стратегія слідування життєвому циклу - означає, що НДДКР жорстко прив'язані до циклів життя випускаються, і застосовуваних підприємством процесів. Вона дозволяє постійно накопичувати результати НДДКР, які можуть бути використані для заміщення вибувають продуктів і процесів.

Стратегія паралельної розробки - припускає придбання технологічної ліцензії на готовий продукт або процес. При цьому переслідується мета їх форсованого досвідченого освоєння і проведення з його урахуванням власних розробок. Така стратегія може бути використана, якщо поставлена ​​мета форсованого освоєння нових продуктів і процесів при наявності розробок, які можна придбати за межами підприємства, а також за умови зниження можливостей конкурентів в освоєнні даних інновацій. Вона дозволяє здійснювати інноваційний розвиток на власній основі, сприяє зростанню частки підприємства на ринку і відповідно підвищує ефективність його діяльності.

Стратегія випереджаючої наукоємності - використовується, якщо для підприємства характерно прагнення підвищити наукоємність продукції вище середнього рівня по галузі. Вона може бути застосована в умовах гострої конкурентної боротьби, коли має значення час виходу нового продукту на ринок, або в періоди, коли важливо випередити інші підприємства в області зниження цін і витрат виробництва.

Стратегії впровадження та адаптації нововведень ставляться до системи оновлення виробництва, виведення продуктів на ринки, використання технологічних переваг, вони діляться на наступні основні види:

Стратегія підтримки продуктового ряду - полягає в прагненні підприємства покращувати споживчі властивості випускаються традиційних товарів, що не піддаються сильному моральному старінню;

Стратегія ретро - нововведень - застосовується до застарілих, але хто користується попитом і перебувають в експлуатації виробам. Наприклад, виготовлення запчастин для складної техніки з тривалим терміном служби. Інновації тут будуть спрямовані на вдосконалення процесів їх виготовлення;

Стратегія збереження технологічних позицій - використовується підприємствами, які займають міцні конкурентні позиції, але з певних причин на деяких етапах свого розвитку відчувають сильний і несподіваний натиск конкурентів і не мають можливості вкладати необхідні кошти в оновлення виробництва та продукції. Вона не може бути успішною в довгостроковому плані;

Стратегія продуктової та процессной імітації - зводиться до того, що підприємство запозичує технології з боку. Подібне запозичення здійснюється по відношенню як до продукції, так і до процесів її виробництва. Якщо купуються вже використовуються технології, то виникає небезпека випуску застарілої продукції. Ця стратегія може бути ефективною в тих випадках, коли підприємство сильно відстає від конкурентів за своїм науково - технічному потенціалу або входить в нову для нього сферу бізнесу;

Стратегія стадийного подолання - припускає перехід до вищих стадій технологічного розвитку, минаючи нижчі. Вона тісно пов'язана з імітаційними стратегіями, а також зі стратегією випереджаючої наукоємності, які використовуються як способи реалізації;

Стратегія технологічного трансферту - реалізується головними підприємствами вертикально інтегрованих структур, які передають вже відпрацьовані технології малим підприємствам, що входять в структуру. Вони, як правило, працюють на більші і тому змушені використовувати запропоновані ним технології. Стратегія таких «приймаючих» підприємств називається стратегією вертикального запозичення;

Стратегія технологічної пов'язаності - використовується, коли підприємство здійснює технологічно пов'язані інновації, тобто виготовляє технологічно пов'язану продукцію (в тому випадку, якщо надовго технологічно пов'язаних продуктів припадає більше 70% випуску);

Стратегія слідування за ринком - націлює підприємство на випуск найбільш рентабельною і користується ринковим попитом в Даний момент часу продукції. Вона може бути використана на початкових стадіях розвитку підприємства, коли ще не визначені пріоритети у випуску продукції;

Стратегія вертикального запозичення - характерна для малих підприємств у складі великих вертикально інтегрованих структур, які змушені приймати і запозичувати технології у підприємств - лідерів даних структур;

Стратегія радикального випередження - висловлює дії підприємства і його прагнення вийти першим на ринок з радикально новим продуктом (або виробляти його новим способом). У ряді випадків передбачається реалізація двох стратегій НДДКР - дослідного лідерства та випереджаючої наукоємності. Стратегія радикального випередження дуже дорога і має велику частку ризику. Однак вона виправдовує себе у випадках застосування на молодих фірмах, що мають передові розробки по продуктах і процесам;

Стратегія вичікування лідера - приймається великими фірмами-лідерами в періоди виходу на ринок нових продуктів, попит на які ще не визначений. Спочатку на ринок виходить мала фірма, а потім у разі успіху ініціативу перехоплює лідер. [4]

(3) Зупинимося детально на продуктових інноваціях, що поліпшують логістичні властивості товарів щодо транспортно-складської податливості. Інші ж дві групи принципово нічим не відрізняються від традиційного розуміння інновацій.

Принагідно зауважимо, що і первинні виробничі властивості як об'єкт продуктових інновацій теж не зовсім "вільні" від логістичних концепцій. Так, у галузі розвитку виробу функціональна логістика передбачає досягнення таких окремих цілей:

· побудови виробничих структур за блоковим принципом для прискорення реагування на варіації виробів та зменшення варіантів технологій;

· застосування окремих стандартизованих частин як умови зменшення та спрощення матеріальних запасів;

· застосування придатних до рециклювання матеріалів;

· оптимізації використання сировинних матеріалів з метою зниження виробничих відходів;

· забезпечення необхідної якості та дизайну з мінімальними витратами на виготовлення при уніфікованому пакуванні тощо.

Своєю чергою, логістика технологічної підготовки передбачає досягнення таких окремих цілей:

· встановлення оптимального рівня спеціалізації залежно від освоєних технологій, що забезпечить якість та низькі витрати;

· поступовий розвиток та застосування нових технологій, що скорочують тривалість виробничого процесу та витрати;

· перманентне спрощення виробничого процесу при збереженні існуючого виробничого забезпечення;

· технологічна відповідність потужностей окремих ланок виробничого процесу.

Однак детальний аналіз таких логістичних аспектів продуктових інновацій, що, безумовно, генерують стратегічний мультиплікативний ефект, може бути метою інших ініціативних досліджень.

Водночас не повинно виникати жодного сумніву, що створення та реалізація інновацій з "логістичним аспектом" вимагає якісно нових кваліфікацій, які інтегрують знання різних галузей, передусім маркетингу, логістики. Поза тим, не менш важливим є розгляд таких інновацій у контексті загальних логістичних міркувань.

Логістичний продукт характеризується складною внутрішньою структурою, в якій вирізняються три рівні (див. рис. 2.1). Перший з них стосується передовсім фізичної форми продукту, яка своєю чергою стосується суті продукту з точки зору потреб, заявлених на ринку. Другий рівень - це товар як вантаж, який характеризується певними формою, вагою, упакуванням, а передовсім маркою. Третій рівень - це логістичний продукт як комплекс побажань і очікувань споживачів, що практично означає переміщення і складування вантажу у логістичному ланцюзі поряд із додатковими функціями, як-от страхуванням, кредитуванням поставок, ремонтом і зберіганням.

Отже, логістичний продукт є комплексом побажань і очікувань, які можуть бути реалізовані на певному рівні тільки у логістичній системі. У зв'язку з тим фізична форма вантажу стає товаром, логістичним продуктом, центральним пунктом логістичної системи тільки тоді, коли його економічна форма дає можливість досягнення усіма ланками логістичного ланцюга запланованих прибутків.

У такому розумінні, з економічної точки зору, до найважливіших рис логістичного продукту належать:

· вартість продукту як основа визначення економічної податливості на транспортування і складування;

· цикл життя логістичного продукту;

· субституційність (замінність) логістичного продукту;

· ціна логістичного продукту.

Створення окремими сферами логістичної діяльності, такими як транспортні, складські або процес замовлень загалом, певних вартостей складає ланцюг вартостей, які додаються до продукту під час його виробництва і дистрибуції.

Економічні риси логістичного продукту з точки зору операційної, маркетингової функцій керування є чинником, який характеризує обіговість капіталу у підприємстві. Тому логістичний продукт слід формувати насамперед відповідно до ринкових тенденцій відносно циклу життя продукту в усіх його фазах.

Незалежно від того, у товарному обороті виникає цикл життя логістичної послуги, тобто складсько-транспортної послуги, який характеризується іншою, аніж у продукту, тривалістю окремих фаз: входження на ринок, зростання, зрілості і сходження з ринку. Відмінність обох циклів життя може призводити до ускладнень і непевності поставки продукту, а однією з можливостей їх ліквідації є збільшення субституційності продуктів на ринку. Однією з найважливіших передумов, які впливають на перебіг циклу життя логістичного продукту, є економічна податливість вантажу на перевезення і складування. У цій сфері помітний зв'язок між вартістю продукту і видом логістичного обслуговування.

Не підлягає сумніву, що найчастіше економічні риси логістичного продукту є функцією його фізико-хімічних рис, які повинен знати кожен менеджер логістичної системи перед прийняттям рішення впровадити продукт на ринок.

Окрім економічної податливості продукту, в логістичній системі важливою є також перевізна та складська податливість продукту разом із методами упакування, захисту вантажу у фазі транспортування та складування.

Дослідження попиту на логістичні продукти, результати яких лежать в основі прийняття стратегічних рішень у логістичному керуванні, повинні бути проведені у напрямку потенційних потреб споживача. Це дає привід визначення можливості розвитку продукту, швидкого впровадження інновацій у цій сфері, а внаслідок цього - отримання переваги над конкурентами. Необхідною умовою прийняття стратегічних рішень щодо величини пропозиції логістичного продукту є визначення, на якому саме етапі циклу життя цей продукт є у певний момент.

Отже, цикл життя продукту починається від моменту впровадження на ринок. У фазі зростання продажу логістичного продукту можуть існувати два послідовні характерні явища. Перше з них - це ситуація, у якій період зростання продажу виявляється коротким, а друге - це перехід вже досягнутих обсягів продажу у більш тривалий стан, стабільний у часі і просторі. На цьому етапі наступає асиміляція виробництва до зразків подібних продуктів. У результаті виникають нові пункти формування запасів, у тому числі нові склади. Оцінюється, що на стадії зростання наступає найбільша дистрибуція логістичних продуктів порівняно з іншими етапами.

У результаті технологічних змін або результативної конкуренції може наступити фаза зниження обсягів продажу продукту. У цій фазі маємо справу зі зростанням рівня запасів, за тим йде зростання витрат на їх утримання, а також зниження перевізної роботи транспорту. У цьому випадку важлива правильна оцінка не тільки обсягу, але й темпу зниження продажу. Одночасно виникає необхідність утримання на тому самому рівні якості складських послуг.

За останні роки цикл життя продуктів скорочується разом зі зростанням асортименту продуктів, а також глобалізацією логістичних систем і постійним поліпшенням переміщення інформації, з використанням інформатизації у комп'ютерній підтримці рішень.

У логістичній системі підприємств, окрім систематичних досліджень і кон­тролю циклу життя логістичного продукту, істотне значення слід надати дослідженням циклу життя логістичної послуги. Вважаємо, що важливою причиною, через яку створено логістичну систему, була необхідність заміни фізичної дистрибуції товарів логістичною послугою.

Логістична послуга - це транспортування і складування логістичного продукту тієї величини, форми і кількості, які відповідають очікуванням клієнта. Умовою надання логістичної послуги є об'єднання ланок виробництва, дистрибуції з транспортуванням і складуванням в один ланцюг, ланки якого з'єднані для фізичного переміщення продуктів, фінансового обороту, який з цим пов'язаний, а також передавання інформації.

У логістичній системі маємо справу з двома видами послуг:

1) коли ланка виробництва, виробник або дистрибутор, сам організовує логістичний ланцюг від відправника до споживача. У цьому випадку логістична послуга є частиною логістичного продукту, що знайде відображення у ціні логістичного продукту.

2) другим видом логістичної послуги, яка називається third-party logistics, є оплачуване надання її іншим спеціалізованим підприємством. У цій ситуації логістична фірма бере на себе організацію транспортування і складування продуктів разом з усіма необхідними економічними, інформаційними і юридичними діями, які супроводжують ці процеси.

У логістичній діяльності підприємства, у кожній ланці ланцюга, менеджери-логісти планують дистрибуцію логістичного продукту з урахуванням диферен­ційованого рівня субституції. Належить однак підкреслити: те, що для споживача-отримувача є корисним, для виробника означає величину втраченої можливості продажу. Отже, чим більша субституційність продукту для споживача, тим величина втраченої можливості у постачальника більше пов'язана з шансом вибору спожи­вачем конкурентного продукту. Виникає це з факту, що поліпшення транспортного обслуговування, рівня запасів може призвести до зменшення витрати втраченого продажу при певному середньому рівні запасів.