Виникнення фашизму

Із приводу «скаліченої перемоги» в Італії розгорнулася шовіністична пропаганда, що набула найбільшої підтримки серед колишніх фронтовиків, озлоблених результатами війни і своїм становищем. Виникали різноманітні організації та рухи, що висували ідею відновлення «національної величі». Одним із них став спочатку малопомітний фашистський рух. Навесні 1919 р. в Мілані в результаті об’єднання окремих груп соціалістів і націоналістів утворився «Союз боротьби» (італ. «Fasci di combattimento», звідки й виник термін «фашизм»). Цією назвою учасники фашистського руху наголошували, що вони є продовжувачами боротьби за об’єднання та звільнення Італії. Перші таємні «фашії» («союзи») виникли в країні в епоху Рисорджименто (італ. букв. «відродження») — періоду в історії Італії від кінця XVIII ст. до 1870 р., коли відбувався національно-визвольний рух італійського народу за відродження державності. У ХІХ ст. поступово з’явилися місцеві осередки фашистів. Їхні члени вважали силу універсальним засобом розв’язання соціальних проблем, мало цінували життя окремої людини і виступали за підпорядкування її інтересів державі й нації.

Фашизм приваблював тих, хто не поділяв як правих, так і ліворадикальних поглядів. Для багатьох із них ефектна соціальна демагогія фашистів була набагато привабливішою, ніж малоперспективна повсякденна праця в умовах зростаючих безробіття та інфляції. Із часом, коли фашистський рух зміцнів, чимало представників великого капіталу стали вбачати в ньому можливість уникнення тривалої політичної нестабільності й загрози поширення ліворадикального руху.

Демагогія — цілеспрямоване поширення привабливих, але брехливих обіцянок, показних гасел, навмисне перекручування фактів із метою впливу на почуття людей для досягнення своєї мети. Широко використовується в політиці для завоювання довіри мас.

Лідером фашистів став Б. Муссоліні.

Постать в історії. Італійський диктатор Беніто Муссоліні (1883—1945) розпочав кар’єру шкільним учителем, а потім став одним із провідних журналістів-соціалістів. У 1914 р. вийшов з Італійської соціалістичної партії, а 23 січня 1915 р. — із радикально налаштованих соціалістів і націоналістів утворив «Союз (італійською — «фашіо») революційної дії». Пізніше цю дату оголосили днем утворення фашистської партії. Муссоліні зміг одним із перших відчути зростаючі націоналістичні настрої серед італійців і поєднати авторитарно-соціалістичні ідеї з націоналізмом у цілісну ідеологію. Однак поступово від соціалізму залишилася лише фразеологія. Ідеї Муссоліні підтримала частина інтелектуалів, зокрема поет Г. Д’Аннунціо, що виступав за відродження Римської імперії. Велику роль у поширенні ідеології фашистів в Італії відіграли також неабияка ораторська майстерність Муссоліні, його схильність до театральних ефектів, здатність без вагань давати будь-які обіцянки й керувати натовпом. В умовах падіння довіри до традиційних партій, спричиненого їхньою нездатністю подолати соціально-економічну кризу, Муссоліні та його прибічники швидко набули популярності в Італії.

У 1920 р. фашисти створили сквадри — бойові групи чорносорочечників (чорні сорочки військового зразка були їхньою формою), які отримали зброю з армійських складів за мовчазної згоди владних структур. Наслідуючи давньоримські традиції, фашисти запроваджують поділ на легіони та когорти й спеціальне вітання змахом витягнутої вперед прямої руки. Готуючись до виборів до парламенту, що мали відбутися в травні 1921 р., загони фашистів під гаслами відновлення порядку та збереження «великої нації», розпочали кампанію террору проти своїх політичних суперників. Вони здійснювали погроми робітничих і демократичних організацій, побиття і вбивства профспілкових діячів і відомих політиків. У відповідь робітники організовували загони народних сміливців, які вступали в справжні бої з чорносорочечниками. В Італії запанувало безладдя й насильство, а уряд не міг вивести її з цього стану та відновити законність. На виборах у травні 1921 р. за фашистів проголосувало набагато більше населення, ніж раніше, і вони здобули 35 місць у палаті депутатів. У парламенті своїми хуліганськими діями фашисти, й особисто Муссоліні, паралізували його роботу, підштовхуючи суспільство до думки, що навести лад у країні здатний лише диктатор.

У листопаді 1921 р. окремі фашистські організації Італії провели об’єднавчий з’їзд й утворили Національну фашистську партію, вождем (італійською — «дуче») якої став Муссоліні.