Лекція №20 Калькулювання собі­вартості одиниці продукції

Мета складання кошторису витрат на виробництво - встанов­лення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати під­приємства (про склад яких йшлося вище), показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і знижен­ня собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису витрат на виробництво залежить від розміру підприємства, інформаційного забезпечення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються па прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності пер­соналу, вартості основних фондів з урахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.

Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товар­ної, валової і реалізованої продукції підприємства.

Собівартість товарної продукції обчислюється на основі еле­ментів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх ко­ригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собі­вартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собі­вартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залиш­ків незавершеного виробництва одержується виробнича собівар­тість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівар­тість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівар­тості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Калькулювання собі­вартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання:

¾ нормативний (витрати на одиницю про­дукції встановлюються за нормами);

¾ параметричний (затрати на проектова­ний виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

¾ розрахунково-аналітичний (прямі ви­трати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі).

Склад калькуляційних статей формується таким чином:

1. Стаття «Сировина і матеріали» включає витрати на сиро­вину, основні і допоміжні матеріали, куповані вироби і напівфабри­кати, а також транспортно-заготівельні витрати; вартість зворотних відходів віднімається за ціною їх можливого використання чи реа­лізації.

2. Стаття «Паливо і енергія на технологічні цілі» включає витрати на паливо, електроенергію, пару та ін., які безпосередньо використовуються в технологічному процесі, за нормами витрат, тарифами і цінами.

Стаття «Заробітна плата виробничих робітників» міс­тить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції (основна заробітна плата); обчислюється ії відповідно до трудомісткості технологічних операцій, тарифних ставок або відрядних розцінок; витрати на оплату відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін. (додаткова заробітна плата); обчислюється у відсот­ках до основної.

Стаття «Відрахування па соціальні заходи виробничих робітників» включає відрахування на обов'язкове соціальне стра­хування, пенсійне страхування; встановлюються у відсотках від ос­новної і додаткової заробітної плати.

Стаття «Загальновиробничі витрати» містить виробничі накладні витрати на організацію виробництва й управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами ос­новного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування; обчислюються шляхом складання кошторису цих витрат на певний період і розподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі вироб­ничих робітників.

Стаття «Адміністративні витрати» відображає загально­господарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства; до них належать витрати на утримання адміністра­тивно-управлінського персоналу, витрати на їх службові відряд­ження, витрати на утримання основних засобів, інших матеріаль­них необоротних актів загальногосподарського призначення (орен­да, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорона, юридичні, аудиторські, транспортні послуги, поштово-телеграфнї, канцеляр­ські витрати та ін.; обчислюються згідно із встановленими нормами, тарифами і цінами.

Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» містить витрати на освоєння нових підприємств, цехів; підготовку та осво­єння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості; списуються на продукцію рівними частками за встановлений пері­од їхнього відшкодування.

Стаття «Інші виробничі витрати» включає сплату процен­тів за короткострокові позики банків, оплату робіт із сертифікації та інші витрати, які включаються у собівартість продукції, але не віднесені до перелічених раніше статей.

Стаття «Витрати на збут» містить витрати на пакувальні матеріали, транспортування продукції, товарів за умовами договору,

витрати на маркетинг та рекламу, витрати на оплату пращ і комісій­ні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту, амор­тизація, ремонт та утримання основних засобів, інших матеріаль­них необоротних активів, що використовуються для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

Сума перших п'яти статей становить цехову собівартість про­дукції; восьми - виробничу, а усіх статей - повну собівартість про­дукції.

На ранніх стадіях розробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, не відомі ціни на ресурси і відсутній комплект технічної документації, собівартість продукції може визначатися лише як прогнозна величина.

Найбільш розповсюдженими методами таких розрахунків є:

¾ метод питомих ваг;

¾ графоаналітичний;

¾ бальний;

¾ кореляційний.

Із освоєнням виробництва нової продукції ЇЇ собівартість зміню­ється (знижується). Знання закономірностей зміни собівартості продукції в процесі освоєння виробництва дає можливість управля­ти витратами на нього.