Євгеніка

Євгеніка – напрям антропогенетики, який ставить за мету поліпшення біологічних властивостей людини.

Термін євгеніка (від грец. εδ – добре й γένος – рід) вперше запропонував Ф.П.Гальтон у 1869 р. у книзі «Спадковість таланту». Згодом він виступив із статтями і доповідями на теми євгеніки і виділяв її як особливу науку про вивчення людського роду. Гальтон вважав за необхідне не тільки порятунок від патологічних генів, але, головним чином, підвищення кількості «добрих» генів, які називав він «генами талановитості», «генами геніальності». З цією метою, на його думку, необхідно створювати умови для розмноження таких індивідуумів і введення обмежуючих законів у систему шлюбів. Сам Гальтон у своїх роботах не висловлювався за антигуманні методи покращання людської природи, проте його хибні вихідні положення були використані згодом.

У перші десятиріччя XX ст., коли відбулося становлення генетики і розширення генетичних досліджень, у тому числі і генетики людини, увагу привертають і євгенічні ідеї Гальтона. У 20-ті роки в цьому напрямку були проведені дослідження і радянських учених (М.К.Кольцова, Ю.О.Філіпченка, С.М.Давиденкова). Вони не підтримували методів насильницького законодавчого покращання природи людини і заперечували біологічні маніпуляції з людьми як засіб покращання суспільства. М.К.Кольцов і Ю.О.Філіпченко проводили дослідження генетичної зумовленості обдарованості, вивчали родоводи видатних особистостей — О.С.Пушкіна, Л.М.Толстого, О.М.Горького. Незважаючи на деякі методичні помилки і протиріччя, вони вірно ставили у своїх роботах питання про роль соціального середовища в реалізації індивідуальних особливостей.

Проте із самого початку євгеніка була скомпрометована і вульгаризована в ряді країн, де почали проводити євгенічні заходи у вигляді державних законів. Так, у багатьох штатах США були прийняті закони по обмеженню небажаних шлюбів і стерилізації злочинців. Ці закони почали втілюватися в життя. Проводились аналогічні експерименти і в Англії. Проте масовий протест громадськості примусив через кілька років відмовитися від такої “селекції”.

Необхідно зазначити, що описані заходи не тільки антигуманні, але і не мають наукового підґрунття. Дані популяційної генетики згодом переконливо показали всю безпідставність таких євгенічних підходів, які припускали зниження спадкових хвороб шляхом стерилізації хворих. При моногенних рецесивних хворобах основна маса мутантних генів знаходи­ться у гетерозиготних носіїв. Якщо врахувати, що кожна людина є носієм від 4 до 6 генів, які ведуть у гомозиготному стані до тяжких хвороб, то стає зрозумілою обґрунтованість таких проектів, незалежно від того, якими б намірами не керувалися автори різних течій.

У Німеччині євгенічний рух формувався як реакційний напрямок «расової гігієни». Починаючи з 1933 р., вона була взята на озброєння нацистами як теоретичне обґрунтування людиноненависницької політики геноциду. Передові генетики завжди виступали проти використання євгеніки з політичною метою. Наприклад, в резолюції Міжнародного генетичного конгресу, який проходив у Единбурзі у 1939 р., була записана вимога про надання всім людям рівних і повних можливостей для розвитку незалежно від раси і нації. Реакціонери і расисти часто намагалися використовувати євгеніку для підтвердження хибних уявлень про неповноцінність окремих рас.

Водночас, сам по собі євгенічний напрямок у генетиці людини не давав об'єктивних фактів для таких псевдонаукових поглядів. Деякі вчені вважають, що саме поняття «євгеніка» несумісне з науковим світоглядом, у той час як з ним несумісний реакційний напрямок у євгеніці з його прагненням перенести на людину принципи штучної селекції. Можливо, на сьогодні немає сенсу вести полеміку про терміни. Завдання по обмеженню передачі спадкових хвороб майбутнім поколінням, покращанню спадкових властивостей людини і найрозумніше їх досягнення вже включені у медичну генетику. На сьогодні питанням запобігання спадковим аномаліям надається дуже велике значення.

Успіхи сучасної медицини дають можливість лікування людей зі спадковими недугами, проте в їх генотипі дефектні гени зберігаються і нагромаджуються з покоління в покоління. Другим фактором, який збільшує генетичний тягар, є виникнення нових мутацій, кількість яких може збільшуватися у зв'язку із забрудненням навколишнього середовища мутагенами. У зв'язку з цим вже і сьогодні більшість країн вживають заходи по охороні навколишнього середовища від забруднення.

Генотип створює біологічну основу для формування не тільки нормальних і патологічних ознак, структури і функції організму, але і для формування різних здібностей до різноманітної діяльності. Люди характеризуються великим поліморфізмом за цими ознаками: схильність до технічного винахідництва, до математичного абстрактного мислення, до музики, до образотворчого мистецтва тощо. Всі ці якості необхідні в людському суспільстві. Для прояву цих ознак, на відміну від біологічних особливостей, велике значення має соціальне середовище (виховання, освіта, релігія, вплив колективу). За несприятливих умов ці якості залишаються не виявленими, творчі потенції — не реалізованими, що є великою втратою для суспільства в цілому.