Освітнього заксіаау

Менеджмент в освіті (із соціально-психологічної точки зору) - це усвідомлена взаємодія керівника з іншими людьми (підлеглими, партнерами, своїми керівниками, дітьми, батьками тощо), спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досягненні поставленої мети. Це таке управління у процесі і результаті якого у людей з'являються (або актуалізуються) психічні стани, якості, властивості, що стають психологічним підґрунтям для їхньої ефективної діяльності щодо досягнення поставленої управлінської мети.

Менеджер освіти - це людина, яка здійснює цю роботу як керівник-професіонал.

В умовах здійснення радикальної економічної реформи, дієвих перетворень у всіх сферах суспільного життя, в Україні особливу роль відведено освітянській галузі, першооснові у формуванні головної продуктивної сили суспільства - людини. Водночас слід констатувати, що якість освіти на сьогодні не відповідає меті й завданням розвитку країни. Це обумовлено багатьма причинами, але в першу чергу - браком ефективного, науково обґрунтованого механізму управління всієї освітянською галуззю.

У даний час відсутній дієвий механізм саморозвитку, наукова база, моделі, методи і кваліфіковані спеціалісти нової генерації з управління освітою, здатні адекватно реагуваїи на зміни в суспільстві і здійснювати необхідні перетворення.

Змінився статус і престиж викладача. Консерватизм і традиційність викладацької праці погано піддаються адаптації в сучасних економічних умовах. Окрім того, значна частина викладачів не готова до такої адаптації. Відбувся розрив між станом матеріального забезпечення учителя і можливостями для вільної і творчої педагогічної діяльності, яка забезпечує високу планку інтересів у різних груп учителів. Не створена система соціальної підтримки педагогічних працівників на державному і регіональному рівнях. У ринкових умовах низька якість освіти стає ^^acлiдкoм несформованого попиту на неї - з одного боку, а з іншого - незначною пропозицією освітніх послуг.

Освіта як споживацьке благо і вибір форми навчання - нове явище в нашому жиггі. Освіта стає об'єктом інвестицій і збільшення, таким чином, людського капіталу. Сучасна різноманітність видів освіти, її товарна форма, надання їй споживацьких властивостей, зміна пріоритетів у споживачів створюють для них проблему у виборі навчального закладу.

Платних форм навчання стає все більше. Посилюється конкуренція. Освіта стає модною. Сфера освіти все більше набуває рис і характеристик, типових для сфери споживацьких послуг, якій необхідна розгалужена маркетингова система, налаштована на споживача діяльність, що забезпечує високу результативність освіти, систему управління (менеджмент).

Разом з тим стає все більш очевидним, наскільки зацікавлене українське суспільство в розвитку навколоосвітніх послуг для різних соціальних категорій населення - для людей, які бажають одержати іншу професію, вивчити іншу мову, поглибити свою освіту (оволодіти новими комп'ютерними програмами, сучасними професійними технологіями тощо).Тому в даний час суспільство повинно формувати і розвивати освіту як особливий соціальний інститут, і особливо -

соціокультурну технологію, здатну компенсувати населенню упущені, недоступні раніше можливості та вигоди освіти.

Слабкими ланками в нинішній освітній системі є нечітка організація навчального процесу, неефективно використовувані ресурси, надмірна інерціонність інформаційної бази освіти, низька педагогічна культура персоналу, недостатньо відпрацьована юридична база в поєднанні з правовим невіглаством. Проте, як показує світовий досвід, і недостатні матеріальні ресурси, і слабкі механізми стимулювання та регулювання, як і нерозвинуті адаптаційні сили в освіті, у нових економічних умовах можуть бути компенсовані правильним плануванням, організацією, контролем освітнього процесу, тобто створенням системи менеджменту і підготовкою спеціалістів-менеджерів освіти, здатних цей процес здійснювати.

Теорія менеджменту пропонує багато підходів до цього явища. Серед них, наприклад:

поведінковий підхід, в основі якого лежить неформальна структура теорії людських відносин при відсутності аналізу формальної сторони управління (К. Арджирис, Ф. Герберт, P. Лайкерт, Д. Мак Грегор, Р. Блек, Я. Моутон, Ф. Фідлер та ін.);

ситуативний підхід, в основі якого лежить ідея побудови варіантів моделей, залежно від типових умов, у яких він протікає та конкретних умов (П. Лоуренс, Дж. Лорш та ін.);

ф>'Н'<"г//онадьнмйи/с)х/<)збагачуєідеїситуативногопідходу.Він характеризується побудовою ієрархічних структур моделей управління для конкретних умов управління (П. Лоуренс, Дж. Лорш).

Приймемо за аксіому, що управління - це вплив на процес діяльності людей з метою одержання бажаного результату. Залишається знайти, що в цьому процесі є найбільш істотним, пріоритетним і забезпечує успіх у пошуку особливих механізмів керування працею дітей і дорослих, їх культурою, враховуючи національні особливості.

За Н. Коломийським, управління - "це елементарна функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяльності.

в. Афанасьєв розуміє управління як внутрішньо притаманну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб'єктом управління, щодо об'єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до заданої мети.

При цьому необхідно зазначити, що суб'єктом може бути не тільки одна людина, а й група чи організація.

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований, інтегруючий характер. У цьому плані варто погодитись із відомим теоретиком менеджменту П. Друкером, який приділяє особливу увагу властивості управління перетворювати неорганізований натовп на ефективну і цілеспрямовану виробничу групу

М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають, що "управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти мети організації""

Аналізуючи соціально-етичні проблеми управлінської діяльності, К. Грищенко визначає управління як вид діяльності, який характеризується взаєминами людей, що складаються в процесі вироблення, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Суб'єкт як система, яка управляє, теж повинен бути інтегрованим і організованим, а це, у свою чергу, потребує внутрішнього управління, тобто самоуправління, саморегуляції. Важливість управління об'єктом настільки значна за своєю суттю, що іноді стає метою управління взагалі, хоча об'єктивно мета виходить за межі об'єкта.

Р. Шакуров зазначає, що в широкому розумінні управління являє собою регулювання стану будь-якої системи (матеріально-речової, соціальної) з метою одержання потрібного результату. Таким чином, управління педагогічним колективом має дві головні мети. Перша - це організація навчально-виховного процесу, а друга - задоволення власних потреб та інтересів працівників школи, вчителів. Однак це визначення не висвітлює головної мети, заради якої створено систему освіти та управління нею - розвитку особистості дитини.

Людина в системі управління виступає в трьох аспектах:

♦ у межах самоорганізації вона організовує себе;

♦ у межах суборганізації вона є організатором інших систем і підсистем;

♦ у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організовують інші люди.

Саме частина управління, що характеризується впливом суб'єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво, або менеджмент.

Як пише Л. t^BCHKO, менеджмент - це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент -управління - функція, вид діяльності щодо керівництва людьми в різноманітних організаціях. Менеджмент - це також галузь людського знання, яка допомагає здійснити цю функцію. Нарешті, менеджмент як похідне від менеджерів - це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі зазначають, що менеджер - це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму в управлінні. Іншими словами, на відміну БІД підприємця, менеджер - професійний управлінець, керівник. Аналізуючи управління із загальноправової точки зору, І. Волков дає таке визначення: керівництво - процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колективу, який здійснюється керівником як посередником соціального контролю і влади.

Між поняттями "управління" та "керівництво" існує, як ми вважаємо, своєрідний взаємозв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб'єктивний компонент, а з іншого - воно само є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми (людиною) щодо інших людей. Управління - процес планування (вироблення і прийняття управлінських рішень) і контроль як завершення управлінського циклу, що ґрунтується на зворотному зв'язку. Між його функціями різні автори відзначають найчастіше організацію як практичну реалізацію рішень.

Так, Д.Кліланд і В. Кінг уважають, що "управління складається з виконання певних функцій, головним чином, планування, організації, контролю".

В. Афанасьєв визначає такі основні функції управління: розробка і прийняггя управлінського рішення; організація; регулювання та коригування; облік і контроль. Крім цих функцій, він також називає функцію, яка відповідає всім без винятку стадіям, управлінському циклу в цілому. Це функція збору та перетворення інформації.

Деякі фахівці-психологи, які досліджують процеси, типові для сфери управління, твердять, що менеджмент як теорія управління універсальний, і тому всі закономірності, принципи, вимоги, технології менеджменту можуть бути застосовані до будь-яких об'єктів. Тобто професійно підготовленому в галузі ме-

неджменту фахівцю ніби-то однаково, чим він керуватиме (лазнею, металургійним заводом, школою, торговим центром, інститутом, перукарнею чи комерціііною структурою тощо).

Член-кореспондент Академії історичних наук України І. Лікарчук спростовує доцільність такого підходу.

Якщо перенести методи управління з армії в школу (і навпаки, зі школи в армію), говорить він, абсурдність постулату про універсальність закономірностей, принципів управління стане очевидною. Грамотне управління завжди об'єктивно орієнтоване. Керівник у сфері освіти, якщо він прагне стати високопрофесійним працівником, повинен досконало вивчити об'єкт управління, тобто структуру освітньої системи і всі процеси, що в ній відбуваються, бездоганно знати цей об'єкт, і,насамперед, - школу. Проте знати не як учитель, який має справу з окремими освітніми процесами, а як керівник, що бачить їх з позицій системного цілого і спроможний організувати прийняття управлінських рішень зі знанням справи, тобто специфіки школи.

Зазначимо, що підготовка менеджерів в університетах і бізнес-школах США нині справедливо критикується американською громадськістю саме за те, що в навчальних закладах готують керівників як фахівців так званого широкого профілю, що слабко знають особливості конкретних об'єктів.

Управління може бути ефективним, якщо воно характеризується такими властивостями, як цілеспрямованість, системність, прогностичність, циклічність та ін., й задовольняє ряду вимог:

- механізм управління повинен відповідати складності об'єкта й можливостям суб'єкта;

- є резерви (часу, варіантів управлінських рішень та ін.);

- правильно обрано критерії;

- має місце добре розвинута система зворотного зв'язку;

- враховано людський фактор.

Управління в будь-якій соціальній організації може бути повно спроектоване, описане, охарактеризоване й реалізоване через сукупність своїх функцій, організаційну структуру й організаційний механізм.

Призначення менеджменту в освіті - створити ефективно працююче освітнє середовище, яке відповідає сучасним вимогам і є привабливим для реального та потенційного споживача.

Управляти освітою означає керувати всіма компонентами, які її формують, а саме:

- ресурсами освіти, що включають інформаційно-методичну базу, персонал, фінанси;

- безпосереднім освітнім процесом, тобто технологією навчання. Саме це найчастіше називають педагогічним менеджментом;

- правильним використанням продукту освіти;

- кадровими п:-ітаннями, оскільки освіта є сферою міжособистісної взаємодії. "Кадри вирішують все" - не лозунг, а керівництво до дії менеджера освіти.

Менеджменту належить здійснення ефективних механізмів участі кожного у суспільному навчальному процесі. Учителі, учні і студенти складають різні вікові, соціальні групи, проте цілі освіти у них однакові. Процес навчання багатопредметний, багатолюдний, багаторольовий. Задача менеджменту - забезпечити взаємозв'язок, взаємозбагачення різних дисциплін, різних позицій і думок.

Сз^асному погляду на управління освітою найбільшою мірою відповідає системний підхід. Саме він виступає як методологічна основа досліджень у роботах

Ю. Конаржевського, Г. Серикова та цілого ряду інших фахівців у галузі управління освітою. Цей підхід забезпечує сучасне бачення управління освітою в науці, співвіднесення методології системного підходу з діалектичними протиріччями, що мають місце в сучасній освітній практиці, а також із проблемами, що випливають з них; є самостійним напрямком у теоретичному осмисленні управління освітою.

Будь-який об'єкт наукового дослідження може бути розглянутий як особлива система. Людина в сучасному світі діє, оперуючи численними системами, наприклад, лінгвістичними, психологічними; вона сама входить до виробничих, організаційних та інших систем.

Системний підхід базується на принципах, які висвітлюють доцільність його використання як методології управління:

- будь-який предмет, будь-яке явище розглядається як певна система. Системний підхід виступає як методологія управління системами, оскільки системи або управляються ззовні, або самокеровані, або керовані за змішаним типом;

- будь-яка система трактується як елемент більш загальної системи (мета-системи). Так, система може піддаватися зовнішнім упливам у формі контролю, стимулювання, організації, корекції, цілепокладання;

- будь-яка система розвивається від стадії зародження, через стадії становлення, до зрілості.

Управління повинно опиратися на об'єктивно існуючі потенційні можливості системи. Ніякі керуючі впливи не здатні змусити систему виконувати більший обсяг функцій, ніж закладено в і"ї системних властивостях.

♦ Для зародження і розвитку будь-якої системи існують об' єктивні підстави. В освіті це - соціальне замовлення, яке виконує управлінські (перспективно орієнтовані, регулюючі) функції стосовно системи.

♦ Коли стадію зрілості в системі, що розвивається пройдено, вона відмирає.

♦ Упливи па систему, що управляється людиною, не слід здійснювати без урахування особливостей самих систем. При реалізації управлінського впливу треба враховуваїи і цілі людини, і цілі системи. Вони не повинні суперечити одні одним.

♦ Управління не може бути споконвічно жорстко визначеним. Управляючи, людина спирається і на попередній досвід розвитку системи і управління нею, і на свою поточну діяльність. У діяльності вони неначе синтезуються, зливаються воєдино.

Кожний з перерахованих постулатів є методологічною основою управління освітою у вищому навчальному закладі на двох його складниках: внутрішньому і зовнішньому управлінні. Внутрішнє управління непереборне, воно супроводжує будь-які дії людини, спираючись на особисті потреби й цілі. Зовнішнє управління організує й регулює взаємини з людьми, спрямовані на перетворення навколишнього світу. Зовнішнє управління також обумовлене цілями, що можуть бути і особистими, і груповими, і суспільними. Кожний із перерахованих видів управління характеризується наявністю мети і виробленням управлінських упливів, зорієнтованих на її досягнення. Для зовнішнього управління, таким чином, є необхідною наявність програм розвитку освіти. Аналіз поняття менеджменту та його структури в теорії управління, школознавства, працях з педагогічного менеджменту показує, що в науці та практиці під цим поняттям розуміють:

а) частину процесу управління щодо впливу на людей, тобто керівництва;

б) комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітнім процесом щодо підвищення його ефективності;

в) галузь людського знання, що допомагає здійснити функцію щодо керівництва людьми;

г) категорію людей, які здійснюють роботу з управління.

Із соціально-психологічної точки зору, менеджмент (як діяльність, процес) - це взаємодія менеджера (керівника) з іншими людьми (підлеглими, партнерами, керівниками тощо), яка забезпечує їхню скоординовану активну участь у досягненні поставленої мети.

Професійна специфіка менеджменту в освіті полягає:

а) у суб'єктивності, особистісності об'єкта впливу, а також його результату;

б) у значній залежності результату (особистості дитини) від ступеня гуманізації управлінської концепції менеджера;

в)убагаторівневійбудовісистемиуправління,яказумовлюєопосередкованість, віддаленість кінцевого результату від безпосередніх продуктів діяльності менеджерів (управлінських рішень).

Залежно від логічної основи, управлінська діяльність менеджера освіти може бути проаналізована за змістом і метою (цільові посадові функції), а також за процесом - як процесуальні, динамічні (оперативні) функції.

Сучасна теорія управління школою розвивається як частина загальної теорії >тіравління соціальними організаціями. Вона має свої істотні особливості (зумовлені особливостями керованого об'єкта), що відрізняють її від теорії управління організаціями інших видів, наприклад, виробничими. Але в її основу також покладено загальноуправлінські підходи.

Результатом праці менеджерів навчально-пізнавального та навчально-виховного процесу є ступінь навченості, вихованості та розвитку (освіченості) учнів (студентів).

Практика, яка щоденно демонструє ступінь освіченості певної частини населення, свідчить про необхідність підвищення ефективності управління освітнім процесом у навчальних закладах. Графічно це завдання покажемо так.

Мал. 12. Схема процесу управління.

Модель управління базується на врахуванні зовнішніх чинників. За Н. Коломийським, до зовнішніх чинників управлінських рішень належать:

- різної складності та важливості завдання, що стоїть перед установою освіти, її керівником;

- обсяг і якість наявної інформації щодо проблеми, яку необхідно розв'язати;-рівень технічної оснащеності й матеріально-економічного забезпечення закладу освіти;

- ступінь компетентності персоналу;

- особливості соціально-психологічного клімату в колективі;

• 160 • =========_=

• час, який має в своєму розпорядженні керівник для підготовки та прийняття

рішення тощо.

Внутрішніми чинниками управлінських рішень уважають такі, що залежать від керівника як індивіда, особистості, індивідуальності з притаманними йому психофізіологічними, соціально-психологічними, емоційно-вольовими особливостями, з точки зору психологічних механізмів, серед чинників розробки та прийняття управлінських рішень найбільш вагомими є:

- ціннісні орієнтації, установки (антитюди);

- інтелектуальні якості керівника;

- творчі здібності;

- здатність до ризику, нововведень у системі освіти (на рівні своєї посадової компетенції);

- особливості потребнісно-мотиваційної сфери;

- особливості самооцінки та рівня домагань;

- особливості темпераменту;

- індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери тощо.

Важливою психологічною специфікою розробки та прийняття управлінських рішень є те, що "особа, яка приймає рішення, це система, яка здійснює вибір альтернативи і несе відповідальність за своє рішення".

У ході управління навчальним закладом менеджер навчально-виховного процесу орієнтується на так звану модель ефективності - поставлену планку досягнень, контури кінцевого результату. Ступінь його досягнення характеризує ефективність навчального процесу.

Завдання управління полягають у знаходженні менеджером шляхів реалізації поставлених завдань і у прийнятті необхідних управлінських рішень.

Для цього менеджер навчально-виховного процесу (керівник навчального закладу) повинен знати та вміло використовувати закономірності педагогіки та менеджменту, а також принципи та функції управління, що з них витікають.

Аналіз системи управління різними типами навчальних закладів України, теорії та практики соціального управління в державі, нормативних джерел Міністерства освіїи і науки України дав змогу дослідникам виділити об'єктивні тенденції та закономірності функціонування педагогічних закладів, а також сформулювати принципи менеджменту, використання яких забезпечує високу якість керівництва педагогічними колективами:

- соціальної детермінації в управлінні навчальним закладом;

- гуманізації та психологізації в діяльності менеджера;

- науковості та компетентності в управлінні закладами освіти;

- інформаційної достатності;

- аналітичного прогнозування;

- оперативною регулювання;

- зворотного зв'язку;

- поступовості та перспективності;

- демократії та централізму;

- стимулювання уваги до кадрів;

- правової пріоритетності та законності;

- фінансово-єкономічної раціональності та ініціативності (В. Маслов, В. Шаркунова).

Ми зупинимось на тих принципах, які особливо необхідні в теперішній перехідний період: компетентності, гуманізації та демократизації управління навчально-виховним процесом.

. 161. ======_=^=^

Компетентність є результатом ґрунтовної базової підготовки та неперервного підвищення світоглядного, професійного та загальнокультурного рівня у різноманітних формах і, головне, через самоосвіту.

Принципи науковості управління, структурно-функціонального аналізу, ситуаційного підходу пов'язані саме з компетентністю, тобто з готовністю керівника навчального закладу виконувати свої професійні обов'язки відповідно до сучасних теоретичних поглядів, дотримуватися світових вимог до менеджменту.

Компетентність - це поєднання такого рівня науки та практики в діяльності конкретного менеджера навчально-виховного процесу, яке дає змогу досягати високого кінцевого результату з мінімальними витратами нервової та фізичної енергії людей, ефективно організовувати особисту працю та працю керованого колективу.

Так, зокрема, для вузівського професора найбільш значущим є знання предмета, який він викладає. Якщо він і не володіє високим викладацьким мистецтвом, але виступає як феномен у своїй галузі, студенти будуть на його боці. Для викладача вузу вирішального значення набувають його успіхи як науковця з даного фаху (математики, фізики, біології, мови, літератури тощо). Це неминуче позначається і на управлінні системою вищої школи.

Компетентний керівник школи чи вузу спирається передусім на практичні рекомендації щодо забезпечення всебічного розвитку особистості, її творчих здібностей, використання діагностичних методик запобігання конфліктам, стимулювання та об'єднання колективу, вдосконалення стилю керівництва.

Реалізуючи ідеї демократизації та гуманістичного світогляду з орієнтацією на загальнолюдські цінності, треба пам'ятати про національні та регіональні особливості України, враховувати регіональний менталітет населення, творчо підходити до місцевих концепцій освіти.

принцип гуманізації ґрунтується на увазі до кожної особистості, з якою менеджер навчально-виховного процесу вступає в ділове спілкування - до викладача, учня, випадкового відвідувача. Людина розглядається не як ресурс, а як кінцева ціль, заради якої здійснюється управлінська діяльність, і водночас - як важливий фактор, від якого залежить кінцевий результат.

Режим функціонування, в якому за звичкою працюють численні навчальні за-юіади, веде, особішво в перехідний період, до занепаду. Щоб вижити в кризових умовах, школі треба переходити до режиму розвитку.

Демократизація передбачає децентралізацію, самостійність освітніх закладів, право педагогів на творчий пошук, широкі права учнів та студентів.

Ще кілька моментів, пов'язаних з проблематикою сучасного освітнього менеджменту.

Керівник будь-якого навчального закладу повинен забезпечити непорушну єдність навчання і виховання в єдиному процесі, на уроках з будь-якого предмету формувати гармонійно розвинену, д^-ховно багату особистість, громадянина уіфаїнської держави з глибокою національною свідомістю. Варто частіше нагадувати слова К. Ушинського: "Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи фундамент, не зумів бн відповісти вам на запитання, що він хоче будувати - храм, присвячений богові істини, любові й правди, чи просто будинок, в якому жилося б затишно, чи красиві, але нікому не потрібні урочисті ворота, на які задивлялися б проїжджі? Те ж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє ясно і точно визначити вам мету своєї виховної діяльності". А скільки в нас учителів шкіл і викладачів вузів, чудових професіоналів, які дають глибокі й міцні знання учням і студентам, але відмовляються при цьому від обов'язків класного

----- • 162 • —

керівника чи куратора академічної групи, звалюючи цю відповідальну роботу на професійно мало підготовлених колег. І якщо керівник навчального закладу погоджується з такою позицією, то ефективність навчально-виховного процесу ніколи не здобуває належної висоти.

Ідеї, що сприяють відриву навчання від виховання, нерідко поширюються і далеко не кращими представниками зарубіжних навчальних закладів, які заявляють, наприклад, таке: " У школах і університетах Канади здійснюється лише навчання, а виховують учнівську і студентську молодь сім'я і Церква".

Деполітизація шкіл, вузів та інших навчальних закладів відбувається в умовах нечуваної політизації нашого життя. Сьогодні дуже доречно згадати французького філософа XVIII ст. Клода Гельвеція, який говорив: "Розум людини складається з сукупності її ідей. Без ідей немає розуму". Це ще раз доводить, що освіта не може бути деідеологізованою і деполітизованою. Одним з найважливіших завдань школи є привернення уваги дитини до системи політичних та ідеологічних взаємин у суспільстві, до вивчення минулого і сучасного. Учитель, викладач не має права бути носієм якоїсь однієї ідеології і пропагувати її на заняттях серед учнівської і студентської молоді. Але гуманізувати, розвивати політичний інтерес молоді, формувати особистісне ставлення до подій - завдання педагога незалежно від його власних політичних уподобань і антипатій.

Політична культура - це соціально обумовлений рівень розвитку особистості в сфері соціально-політичної діяльності, що включає політичні переконання, політичне мислення, уміння аналізувати і виважувати інформацію, передбачати динаміку розвитку подій, аргументовано і логічно вести полеміку. Хіба можна уявити майбутнього громадянина без політичних знань і вмінь, який не усвідомлює громадських прав і свобод, не бере участі в політичних акціях? Чи буде такий громадянин борцем за українську національну ідею і здатним на патріотичні вчинки? На підтвердження згадаємо і слова В.Сухомлинського:" Школу не можна уявити в штучно створекій обстановці ідеологічної стерильності".

Школа, вуз повинні виховувати зацікавлену, активну, критично мислячу і вимогливу особистість, а не політично безграмотну і байдужу до всього людину, яка дбатиме ли sue про задоволення власних потреб, усе своє життя чекатиме доброго царя чи вождя. Школи і вузи покликані не лише озброїти своїх вихованців знаннями, а й іпдготувати їх до практичної діяльності, допомогти знайти своє місце в житті, оволодіти моральною, духовною і політичною культурою, сформувати національну свідомість. Випускник школи і вузу хоче вже сьогодні знайти відповідь на запитання: "Чому в багатій Україні люди живуть злиденно, і що потрібно зробити, щоб жилося краще?» Праця є основним джерелом виховного впливу на молодь. Видатний педагог К. Ушинський підкреслював, що без особистої праці людина не може йти вперед; не може лишатись на одному місці, але повинна йти назад. Тіло, серце і розум людини потребують праці, і ця потреба така настійна, що коли, з будь-яких причин, у людини не буде своєї особистої праці в житті, тоді вона втрачає справжню дорогу, і перед нею відкриваються дві інші, обидві однаково згубні: дорога невситимого незадоволення життям, похмурої апатії і бездонної нудьги, або дорога добровільного, непомітного самознищення, на якій людина швидко опускається до дитячих примх чи тваринних насолод. На тій і на іншій дорозі смерть оволодіває людиною заживо, тому що праця - особиста, вільна праця - це й є життя.

Відомий феномен англійської політичної економії Джон Беллерс ще наприкінці XVII ст. писав, що бездіяльне навчання лише ненабагато краще, ніж навчання бездіяльності. Фізична праця - перше божественне установлення. Праця так само необхідна для здоров'я тіла, як їжа для його життя, бо ті неприємності.

що їх людина уникає внаслідок неї, спіткають її, як хвороба. Праця додає масла в лампу життя, а думка засвічує її. Пуста дитяча праця лишає дитячий розум пустим.

Проблема природовідповідності розвитку, навчання і виховання, фізичного і психічного здоров'я школярів має бути завжди у полі зору й турботи педагогічних рад, керівників шкіл та кожного вчителя і класного керівника.

Наголошуючи на тому, що принцип природовідповідності розвитку, навчання і виховання є засадним для світової педагогіки, дозволимо собі нагадати таку заповідь Яна Амоса Коменського: "Із зерна виростає рослина... Природа помістила корені глибоко, ніколи не робить зайвого..., розпочавши, доводить до кінця..., уникає всього шкідливого і суперечливого".

Життя підтверджує думку К.Д. Ушинського про те, що вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили.

Родина - перша природна й постійно діюча ланка виховання, чий досвід перевірений віками. Український мислитель світового рівня В'ячеслав Ли-пинський писав, що життєздатна нація зберігає себе в родині, а родина і сім'я - наймогутніші національні твердині. Отже, як сім'я шанує і поважає українську мову, культуру, традиції і звичаї, національну літературу, так і діти чинитимуть.

Стародавня мудрість стверджує: виховуючи хлопчика - виховуй чоловіка, виховуючи дівчинку - виховуй націю. Тому що людиною, особистістю дитину робить сім'я, і передусім - мати. А що бачимо сьогодні в Україні? За результатами сучасних досліджень, 65% молодих батьків не мають найменшої уяви про зміст, форми і методи виховання дітей у сім'ї; 20% - керуються батьківською педагогікою, тобто виховують своїх дітей так, як виховували їх самих; лише 15% мають психолого-педагогічні знання і уявлення про зміст і завдання сімейного виховання, даючи школі той незначний відсоток учнів, що навчаються на "добре" і "відмінно".

Вихід з цього непривабливого становища в одному - відродженні в кожній школі системи педагогічного всеобучу батьків, батьківських лекторіїв та інших форм навчання батьків педагогічним методам і прийомам. Без сім'ї, без грамотного і цілеспрямованого впливу батьків на дітей школа не впорається з завданнями, які стоять перед нею щодо формування гармонійно розвинених, високоосвічених, національно свідомих і духовно багатих громадян.

Управлінню освітою, на рівні управління педагогічними системами, притаманні знаки управління, однак воно має свої специфічні особливості: спрямованість головним чином на вироблення єдності поглядів, дій, підходів до вирішеннявсіхосновнихпитаньнавчально-виховногопроцесу,поліпрофесіоналізм і поліфункціональність його апарату. Неперервний ефект управління може бути досягнутим лише через управлінські цикли.

У наукових дослідженнях (В. Афанасьев, Л. Суворов, Т. Шагова, P. Шакуров) виділено такі сюшдники управлінськоіо циклу: висування цілей управління, обґрунтованих педагогічною логікою; фіксація похідного стану управлінського об'єкта; організація впливу та встановлення систематичного зворотного зв'язку, переробка й оцінка інформації, що поступає від об'єкта з метою оперативного коригування та реалізації наступних впливів.

Ринкова економіка, суб'єктом якої є менеджер, побудована на механізмах саморегуляції і повністю заперечує авторитарні методи управління. Механізм саморегуляції вперше був запропонований О. Конопкіним. У 1980 р. на XXII Конгресі психологів у Лейпцигу Конопкін сформулював основні принципи

діяльності людини: системність, активність, усвідомленість - базові для цього механізму.

Модель механізму саморегуляції може мати дуже широке застосування, воно не обмежується ні відображенням специфіки роботи операторів машин, як це було задумано самим О. Конопкіним, ні навіть специфіки функціонування ринкової економіки в цілому. О. Осніцький, Г. Юркевич, Г. Вайзер перенесли принцип дії цього механізму на інші процеси, а П. Ючавичене - на навчально-виховний процес у освітніх закладах.

З'ясовуючи питання про використання загальних принципів саморегуляції у різних видах діяльності, всю різноманітність психічних явищ можна розглядати у їх співвідношенні з конкретними ланками регулювання діяльності, визначаючи тим самим функціональне місце і значущість цих явищ у загальній архітектурі процесу регулювання.

Доведено, що саморегуляція має єдину структуру для всіх видів діяльності і складається з таких компонентів: мети діяльності, моделі значущих умов, програми дій, оцінки результатів та їх корекції.

Постановка мети діяльності.

Цільові функції менеджерів освіти - керівників дошкільнрїх закладів, закладів середньої освіти, керівників районної, обласної, всеукраїнської ланки управління освітою, школознавства висвітлені у працях В. Бондаря, Є. Березняка, В. Мас-лова, Т. Шамової, Т. Федорова, В. Симонова, Ю. Конаржевського, Ф. Штикало, М. Балашової, Г. Єльнікова та ін.

До цільових функцій, за Р. Шакуровим, належать, по-перше, виробнича функція, яка підпорядкована соціальному замовленню на навчання та виховання дітей, підготовку їх до життя й передбачає організацію навчально-виховного процесу та створення необхідної для цього навчально-матеріальної бази (організаційно-педагогічні та господарські функції); по-друге, соціальна -орієнтована на іитереси педагогів: створення на роботі комфортних умов праці, сприятливого мікроклімату, який викликав би життєрадісний настрій, бажання працювати > своїй школі. Крім цільових, за Р. Шакуровим, є ще одна група функцій - соціально-психологічних, спрямованих на формування у педаї огічному колективі психологічних властивостей і станів, необхідних для продуктивної праці. До соціаіьно-психологічних функцій належать організація педагогічного колективу, його активізація (стимулювання), згуртування, вдосконалення, розвиток у ньому самоврядування).

Мета діяльності є важливою ланкою процесу саморегуляції, вона визначає напрямок діяльності людини і постійно усвідомлюється нею. Суб'єктивна модель значущих умов визначає умови, в яких відбувається досягнення мети діяльності. Програма дій являє собою оптимальний спосіб досягнення мети у заданих умовах. Оцінюючі дії завершують процес регуляції, перетворюючи його у замкнуту систему, тим самим організовуючи та скеровуючи довільну діяльність людини. Цільова функція управління на кожному рівні буде формуватися, виходячи з означеної мети, характерної для закладу відповідного рівня, специфіки його діяльності. У такому разі планування, організація, контроль є функціями, підпорядкованими цій меті.

Мал. 14. Взаємозв'язок компонентів саморегуляції.

Мета тісно пов'ячана з таким важливим компонентом дії, як мотив. Мотив спонукає людину ставити і досягати різні цілі, виконувати відповідні дії, містить особливості мотивації керівника і до управлінської діяльності, і до і"і вдосконалення. Тобто, мотиваційний компонент містить функцію активізації (за Р. Шаку-ровим), але він не обмежується збудженням і підтримкою оптимальної трудової напруги в колективі, спрямованої на досягнення високих результатів у навчально-виховній роботі, а включає такі елементи, як діяльність керівника закладу освіти щодо задоволення потреб підлеглих та дітей, виховання, культивування системи внутрішніх спонукань до самоактуалізації, самовдосконалення, пізнання, розвитку духовних потреб особистості (дитини, вчителя, інспектора та ін.).

У кожної особистості в процесі розвитку формується сукупність мотивів (мотиваційна сфера) з ієрархічною структурою. Згідно з Л. Божович, стійко домінуюча система мотивів - це спрямованість особистості. Так, за домінуванням потреб краще зробити "для себе", "для людей", "для справи" визначено відповідно егоїстичну, суспільну (колективну) та ділову спрямованості.

У теоріях управління, менеджменту великої популярності набули ієрархічні моделі потреб А. Маслоу, Герцберга, Мак-Клелланда. Досить продуктивною з точки зору нашого дослідження є "піраміда потреб " А. Маслоу. Згідно з його концепцією, всі потреби (і біогенні, і соціогенні) розташовані в п'ять нашарувань, які утворюють піраміду (фізіологічні потреби; потреба в безпеці та захищеності; потреба в любові та бути прийнятим; потреба в повазі, гідності, престижі; потреба в самоактуалізації). Основою піраміди є фізіологічні потреби, потім іде потреба в захисті, далі розташовані соціальні (вторинні) потреби. Вершиною піраміди А. Маслоу вважає потреби в самоактуалізації (самореалізації). Ідеї самоактуалізації особистості можуть бути використані в нашій країні на шляху розбудови суспільства, зокрема системи та процесу освіти й управління ними на гуманістичних засадах.

Психологи виявили деякі загальні чинники позитивної та негативної мотивації активності особистості. Позитивну мотивацію активності можуть викликати:

а) позитивна оцінка та схвалення дій, вчинків особистості;

б) підтримка, заохочення наступних актів, які подібні до попередніх, у словесній або несловесній формі;

в) зміна поведінки, характеру активності іншої особи в напрямі, який є бажаним для суб 'єкта впливу (наприклад, підкорення);

г) самостійне продовж:ення та розвиток того виду та напряму впливу, які пропонує суб'єкт, а також стилю роботи;

ґ) цілеспрямований, відповідний, баж:аний, прийнятний для обох уплив з боку об 'єкта ".

Негативну мотивацію активності особистості можуть викликати:

- ----. 166 • ==========.=^

а) негативна оцінка конкретної дії, вчинку на тлі загального позитивного ставлення до особистості;

б) незгода, відмова від поведінки, що пропонується, і ставлення до справи, до людей, до самого себе;

в) відмова від співробітництва, взаємодопомоги; позиція "не брати участі";

г) опір реактивний або активний, тобто самостійний, ініціативний. Стратегічною метою менеджменту в освіті є створення найсприятливіших

умов для саморозвитку, самоактуалізації особистості дитини.. Узагальнену парадигму менеджмент}' в освіті подано в таблиці.

Таблиця 15. Співвідношення змісту роботи менеджера освіти з цілями роботи суб'єктів і об'єктів

системи освіти

Зміст праці	Безпосередня мета	Мета роботи об'єктів	Очікуваний результат,
		впливу	стратегічна мета
Усвідомлена,	Створення	Створення	Інтелектуально
цілеспрямована	(актуалізація)	найсприятливіших	розвинена, навчена.
взаємодія менед-	відповідних психічних	умов для саморозвит-	вихована особистість.
жера (керівника)	станів, якостей.	ку, самоактуалізації	самоактуалізована, з
із суб'єктами та	властивостей, спону-	кожної особистості	моральними якостя-
об'єктами, які є при-	кань, необхідних для	через оптимальну	ми, що відповідають
четними (безпосе-	реалізації загальної	організацію системи	загальнолюдським
редньо чи опосеред-	мети управління.	освіти та навчально-	і національно-
ковано до навчання і	Забезпечення	виховного процесу	культурним
виховання.	скоординованої й активної участі в досягненні поставленої мети		цінностям

Компонент "Модель значущих умов" або діагностичний компонент стосується аналізу вихідного стану (рівня) розвитку об'єкта та суб'єкта управління, його психологічних та соціально-психологічних (а можливо, і психофізіологічних) якостей: особливосіей, пізнавальних процесів, емоційно-вольової сфери, типу нервової системи та темпераменту, соціометричного статусу дітей, педагогів, самого менеджера. Глибина та обсяг діагностичних дій в педагогічному менеджменті залежать,, як показує дослідження, від різних обставин, але особливо значущими тут є: рівень обізїіаності менеджера про об'єкт управління, наявність проблем, труднощів, причини яких невідомі керівнику, рівень компетентності керівника, індивідуальні особливості об'єкта та суб'єкта управління, рівень складності питання, яке треба вирішити.

До діагностичного компоненту належать зовнішні і внутрішні умови. До зовнішніх належать нормативні документи МОН України. До внутрішніх належать ситуація в колективі, яка характеризується фінансовими, соціально-психологічними чинниками.

Виходячи з конкретних умов, керівник приймає відповідне рішення.

Розробка і прий няття управлінських рішень - це соціальний акт, підготовлений на основі аналізу й оцінки, який організовує практичну діяльність суб'єктів та об'єктів управління.

За Н. Коломийським, велике практичне значення має врахування чинників, які впливають на розробку та прийняття ^тіравліиських рішень. Людина, що приймає

управлінське рішення, знаходиться під упливом різноманітних, взаємодіючих зовнішніх та внутрішніх чинників. Зовнішніми факторами управлінських

рішень є такі, що не йдуть від особистості керівника, а саме:

• рівень складності і важливості завдання, яке стоїть перед педагогічним колективом;

• обсяг і якість наявної інформації щодо проблеми, яку необхідно розв'язати;

• рівень технічної оснащеності й матеріально-економічного забезпечення (дитячого садка, школи, відділу освіти);

• ступінь кооперації персоналу;

• час, який має у своєму розпорядженні керівник для підготовки і прийняття рішення:

• особливості соціально-психологічного клімату в колективі тощо.

МалЛ5. Послідовність прийняття управлінського рішення

Внутрішні чинники управлінських рішень - це ті, що залежать від керівника як людини з притаманними їй індивідуальними психофізіологічними, педагогічними та іншими особливостями:

інтелектуальні якості керівника;

• творчі здібності;

• його здатність до ризику, нововведень у системі освіти;

• рівень домагань (рівень складності цілей, які ставить керівник і вважає можливим досягти) та його реалістичність;

• рівень самооцінки та її адекватність;

• особливості темпераменту;

• емоційно-вольові особливості тощо.

Послідовні етапи прийняття управлінських рішень: виявлення проблеми (діагноз), формування обмежень і критеріїв для прийняття рішення; виявлення та аналіз альтернатив; оцінка альтернатив (прогноз); кінцевий вибір альтернативи, рішення.

Аналіз психологічного механізму прийняття управлінських рішень в освіті та аналіз реальної управлінської практики керівників освітянських закладів

• 168 •

показує, що досить поширеними є випадки, коли керівники приймають рішення без усвідомленого використання цієї поетапної послідовності.

Більшість керівників (73 %) свідомо використовують аналіз альтернатив і кінцевий вибір альтернатив. Найслабшим місцем діяльності керівників усіх рангів є відсутність психологічних даних у вхідній інформації, а також чітких обмежень (критеріїв) для вибору альтернатив. Кращі керівники освіти відрізняються від гірших тим, що перші, як правило, розглядають більшу кількість альтернатив у процесі вибору оптимального рішення. Тут можна побачити резерви вдосконалення рішення на етапі його прийняття.

^ Прийняття рішення визначає програма дій. За Р. Шакуровим, оперативний або проектувальний компонент проектування навчально-виховного процесу передбачає визначення наперед спільної діяльності педагога та учнів, тобто проектування їхньої особистісно-розвивальної взаємодії. Проект дає змогу у взаємообумовлених та систематизованих зв'язках представити складові успішності педагогічного процесу. Це, передусім, вимоги щодо доцільності обраних ідеальних цілей виховання та навчання, уявлення про послідовність дій, що ведуть до їх досягнення, з конкретним визначенням проміжних цілей і завдань, критеріїв ОЦІНЮ! отриманого результату. Згідно з цим, схема проекту включає: спис стану об'єкта педагогічного управління.

Процес проектування носить системний характер. Це передбачає сукупність компонентів, що взаємопов'язані між собою та розкривають послідовність і характер взаємодії вихователів та вихованців. Основні компоненти структури системи проектування навчально-виховного процесу:

• психолого-педагогічна діагностика вихідного стану об'єкта та психолого-педагогічної діяльності;

• соціально-психологічна діагностика психолого-педагогічної ситуації функціонування об'єкта;

• визначення і а обгрунтуъання педагогічних шляхів упливу на процес досягнення бажаного стану об'єкта з конкретизацією педагогічних завдань;

• прогнозування динаміки активності об'єкта педагогічного регулювання та динаміки його змін під упливом педагогічної активності, визначення етапів контрольної діагностики;

• організація діяльності об'єкта;

• моніторинг динаміки активності об'єкта педагогічного управління; поточне рег\'лювання та корекція шляхів управління навчально-виховним процесом;

підсумкова діагностика рівня стану об'єкта, зіставлення його з прогнозованим, розроблення проекту на новий етап розвитку об'єкта. Структура проектування виховного процесу на рівні окремої групи чи класу має дещо спрощений вигляд, а саме:

• психолого-педагогічна діагностика фізичного, інтелектуального, соціального і духовного розвитку школярів;

• визначення і обґрунтування педагогічних завдань; організація (самоорганізація) діяльності учнів;

• моніторинг динаміки рівня їхньої соціальної активності;

регулювання (саморегулювання) і корекція (самокорекція) відхилень у фізичному, психічному, соціальному, духовному розвитку і поведінці, а також міжсуб'єктної особистісно-розвиваючої взаємодії в педагогічних системах; аналіз і прогнозування виховних ситуацій міжсуб'єктної організації на індивідуальному та груповому рівнях.

Якщо програма передбачає в собі систему завдань, алгоритми їх вирішення, засоби розв'язання, то планування конкретизує їх до рівня безпосередніх дій, строків виконання та виконавців. Щоб створити обґрунтованиіі проект,потрібно знати про:

а) попередній стан об'єкта;

б) зовнішні чинники, що визначають його динаміку;

в) закономірності, за якими ця активність здійснюється, та можливі засоби впливу -П.ЧК на саму активність, так і на чинники, що її визначають. Ядром у проектуванні педагогічного процесу є визначення і обґрунтування намічених задач.

Проектувальний компонент - це заключний етап моделювання, конкретизації управлінської діяльності на певну перспективу.

Здійснення вказаних етапів відбувається із застосуванням безперервного моніторингу.

Термін "моніторинг" (латиною monitor) означає контроль. У техніці - прилад для контролю за певними параметрами, що мають залишатися стабільними в окреслених межах. У кібернетиці - частина програми операційної системи ЕОМ, яка контролює одну з фаз обчислювального процесу. У застосуванні щодо педагогічного менеджменту його можна визначити як сукупність систематичних спостережень за певними педагогічними об'єктами в ході їхньої діяльності за наперед визначеними показниками (індикаторами). Зауважимо: час спостережень тут має особливе значення, бо йдеться про становлення, генезу, динаміку послідовних перетворень спостережуваних об'єктів.

За Н. Коломийським, на етапі контролю домінуючим є порівняльно-оцінний підхід. Тут залучаються інтелектуальні властивості менеджера освіти (аналіз, синтез, порівняння, критичність, глибина розуму), а також психологічні особливості керівника і підлеглих.

Основними складовими функції контролю ми визначаємо аналіз, порівняння та оцінку. Порівнюються результати або способи, засоби роботи людей з:

а) накресленим результатом;

б) ідеальним рівнем;

в) характеристиками роботи колег у колективі;

г) попереднім рівнем роботи тих, кого контролюють.

Ці аспекти пов'язані з активізацією пізнавальних процесів особистості менеджера освіти (пам'ять, відчуття, сприймання, мислення і, особливо, порівняння на основі аналізу). Як показало наше анкетування керівників шкіл, учителів (Костянтинівський р-н Донецької обл., Новосанжарський р-н Полтавської обл., м. Прилуки Чернігівської обл. та ін.), на питання про те, чи є значущим для них факт контролю, перевірки, переважна більшість респондентів (81 %) відповіли ствердно. Причому, всі респонденти відзначили в основному негативність цього факту.

Ступінь негативного контролю залежить від особистісних якостей перевіряючого. Аналізуючи особистісні властивості контролю, відзначаємо і такі важливі характеристики, як самооцінка та рівень домагань підлеглого. Саме поєднання самооцінки підлеглого та зовнішньої оцінки керівника - це джерело позитивних та негативних тенденцій в їхніх взаєминах.

Аналізуючи організаторську діяльність, Л. Уманський подає розгорнуту структуру, яка фактично охоплює весь процес управління і має такі координаційно-регулюючі етапи:

• засвоєння завдання;

• розподіл обов'язків між виконавцями;

• ознайомлення їх із завданням та критеріями його виконання (інструктаж);

• координація дій виконавців у процесі роботи (внутрішні та зовнішні зв'язки);

• визначення відстаючих ділянок роботи, перегрупування сил (якщо є необхідність);

• поточний аналіз ефективності виконання рішення;

• узагальнення матеріалів роботи.

Кожний етап кординаційно-регулюючого компонента пов'язаний із взаємодією людей; налагодження цієї взаємодії допомагає виконати завдання ефективно.