Поняття форм організації навчання, їх становлення. Класно-урочна система навчання в її історичному розвитку

Форма організації навчання-це обмежена в часі і просторі взаємообумовлена діяльність учителя і учнів. Впродовж останніх століть найбільш важливими були такі форми організації навчання: Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і використовувалась в Європі в період Середньовіччя. Сутність: учитель навчає кожного учня індивідуально, що дало змогу враховувати індивідуальні можливості учнів і відповідно до цього визначити зміст, форми і методи навчальної роботи, що сприяло ефективності навчального процесу. Недоліки: не дало змогу охопити навчання великої кількості дітей, було дуже дороге.Елементи використовуються і зараз(вокал,гра на муз інструментах). Групова форма навчання поширена була в період Середньовіччя,аж до XIXст. Учитель навчав групу дітей різного віку та інтелектуального розвитку. Позитивне: навчав основам грамоти велику кількість дітей. Недоліки: об'єднання дітей на різних ступенях освіти. Класно-урочна організація навчання-почалася з братських шкіл Укр та Білорусії. Сутність полягає в тому,що учитель навчав велику кількість дітей(до 45осіб) на приблизно одному рівні анатомо-фізіологічному і психологічному розвитку, за постійним розкладом і регламентом. Бели-ланкастерська-виникла в кінці XVIII-поч XIXст в Англії. Виникла, коли постала проблема масової освіти робітників і їх дітей. Вчителів не вистачало,тому 1 вчитель навчав 250-300 дітей різного віку. Учні поділялися на групи(25-30 чол) до кожної прикріпляли старшого-монітора і учитель спочатку навчав грамоти старших учнів, а ті навчали товаришів у групі. Така система малоефективна,охоплювала лише дітей робітників,тому проіснувала не довго. Дальтон-планівська виникла на поч. ХХст у США. ПІД ВПЛИВОМ ЕКЗЕСТЕНЦІАЛІЗМУ З МЕТОЮ ФОРМ У ДІТЕЙ САМОСТІЙНОСТІ,ВИНАХІДЛИВОСТІ. Технологія навчання: зміст навчального матеріалу розподілявся на блоки, кожен учень отримував завдання у формі плану,виконував самостійно, звітував і набирав бали, отримував наступне завдання. Учитель відігравав роль консультанта і організатора. Таке навчання позитивно впливало на інтелектуальний розвиток,але розвивав «нездорове» суперництво,індивідуалізм.

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками.Деякі риси класно-урочної системи мали місце в середні віки в монастирських школах (класи, парти, кафедра вчителя, дзвінки перед початком і наприкінці занять). В епоху Відродження з'явився поділ дітей на класи за знаннями, стали вводитися навчальні плани, урізноманітнювалися методи і прийоми навчання. Класно-урочна система була прийнята також в ієзуїтських школах і колегіумах. У 20-30-х роках XVI століття класно-урочна система застосовувалась у загальнодоступних школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії та в інших країнах.Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського, У "Великій дидактиці" і в "Законах упорядженої школи" (1633-1638) він узагальнив величезний досвід.У ХVІ ст. на територіях Правобережної України і Білорусії почався розвиток братських шкіл, де індивідуальна форма навчання замінювалася поступово класно-урочною системою навчання. Наприкінці ХVІІ ст. певні риси цієї системи знайшли відображення в Слов'яно-греко-латинській академії (Москва), а з другої половини ХVІІІ ст. класно-урочна система стала широко застосовуватися в російських народних школах.У 20-х роках XX ст. були численні спроби підмінити установлену в радянській школі класну-урочну систему навчання. Як альтернатива у 20-х роках у загальноосвітніх школах широко застосовувався бригадно-лабораторний метод. В останнє десятиріччя класно-урочна система навчання збагатилася новими теоріями цілісності, проблемно-розвиваючого та програмованого навчання, крупноблочної системи викладання, особистісно-орієнтованого навчання, диференціації та індивідуалізації навчальної роботи, самостійної роботи учнів та ін. У систему навчальних занять міцно ввійшли спостереження, демонстрації і різноманітні лабораторні роботи, екскурсії, використання технічних засобів навчання, опорних таблиць-сигналів, навчальні модулі, стандартизація, 12-бальне оцінювання та тематичний облік знань учнів, діалог.