Сила президентських повноважень у посткомуністичних країнах в моделі різних підходів до дослідження Т. Фрая, на 1997 р

Незабаром Т. Фрай продовжив роботу над оцінюванням повноважень глав республіканських держав на пострадянському просторі. При цьому в заданому випадку наголос було зроблено на співвідношенні сили президентів, державного правління та ступеня розвитку демократичних свобод. Проблема такого розподілу є очевидною, оскільки тут не проводиться різниці між президенталізмом, а також напівпрезиденталізмом. Автор виокремив наступні зразки президентських систем – Білорусь, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Литва, Молдова (до 2000 р.), Польща, Росія, Румунія,Україна та Хорватія. Але слід розуміти, що запропонований аналіз здійснювався в 1999 р.(сьогодні ж ситуація дещо змінилась, наприклад, у випадку Молдови). Країни, які на період 1999 р. не демократизувались, також виключені із аналізу. У більшості країн президенти відбули дві каденції – проте деякі суттєво посилили свої повноваження, а деякі ні. При чому в значній мірі це відбувалось у неформальній площині. Т. Фрай вказує, що формальні повноваження президентів значно легше операціоналізувати, ніж неформальні. Останні, включаючи моральні і персональні повноваження, інколи можуть дуже посилювати незначні формальні повноваження глав держави. При цьому неформальні повноваження зростають у більшій мірі в періоди перехідного розвитку, що властиво країнам, котрі в даному аналізі отримують увагу дослідника. Причиною цього стає те, що інституції часто є слабкими та флюктованими. Пов’язавши показники сили президентів із різними політичними і економічними особливостями розвитку (мова в даному випадку йде лише про країни, які не були оцінені як "невільні", або про ті країни, які сьогодні є "невільними", але не були такими на момент аналізу, здійсненого Т. Фраєм), ми помічаємо наступні результати:

Таблиця 4.7