Динаміка міжнародних систем

Розвиток – закономірна якісна та кількісна зміна незворотня

Процес- послідовні закономірні зміни, результат

· Лінійні, поступальні, збільшення

· Хвильові або циклічні

· Стадійні – війни, цивілізації

· Вибухові – системні війни

Еволюція – поступальний розвиток загалом

Мс існує у трьох вимірах - часовому, просторовому і матеріальному – змістовному

2 закони, які регулюють динаміку МС:

- закони функціональності – відображають функціональні зв’язки між властивостями системи та взаємозв’язок між об’єктами;

- закони розвитку – відображають механізм якісного перетворення МС або якісні зміни в межах основної якості системи.

Хронотоп (Бахтін) – єдність процесів, простору і часу.

В МВ простір характеризується сполученням 3 головних аспектів:

- фізичні межі простору (територіальний аспект);

- соціальні масштаби простору (які соціальні сили приймають участь в тих або інших процесах);

- когнітивний аспект (когнітивні масштаби, що визначаються політичними ідеями та уявленнями, які домінують у даному просторі).

3 категорії часу (всезагальна властивість матеріальних процесів протікати один за одним в певній послідовності, мати тривалість, розвиватись за етапами і стадіями ):

- об’єктивний час – визначає межовий потенціал можливих станів системи, який закладено її внутрішньою природо;

- внутрішній час – тривання подій, процесів в межах системи, зміни її станів, фактори та закономірності, що впливають на їх еволюцію;

- зовнішній час – відображає відмінності між системами

4 типи процесів:

- лінійні – зазвичай регулюються угодами, договорами, правовими нормами, які встановлюють правила відповідних дій; певні торгові договори, про обмеження озброєнь тощо;

- не лінійні – циклічного (розвиток певної МС, який утворює завершене коло розвитку, пов’язані лище з часом) та хвильового (пов'язані не лише з часом, але й з простором) характеру;

- стадійні – війни та інші конфлікти, які відбувались між державами;

- вибухові - прискорення тривання міжнародно-політичного процесу (системні війни, соціальні революції («арабська весна)).

12.Особливості і закономірності розвитку міжнародних систем.

Вивчає теорія еволюції

Прагне до самоорганізації і стабільності

Еволюція міжнародних систем є конкретним різновидом еволюції людства, його економічної, політичної та культурної організації. Міжнародні системи формуються в процесі тривалого історичного розвитку, вони ніколи не виникають і не зникають одномоментно. Еволюція міжнародних систем є конкретним різновидом еволюції людства, його економічної, політичної та культурної організації. Міжнародні системи формуються в процесі тривалого історичного розвитку, вони ніколи не виникають і не зникають одномоментно.

процес розвитку міжнародної системи до таких фаз: виникнення, зміцнення, розквіт і занепад.

Виникнення міжнародної системи пов'язане з посиленням могутності однієї з держав до рівня, що перевищує могутність інших. Причому таке перевищення має бути досить значним, хоча б дорівнювати сумарній могутності інших держав. Тобто умовою існування елементарної системи є:

Fa = Fb + Fc + Fi.

Завдяки цьому, формується ієрархія системи, створюються сталі орієнтації та взаємозв'язки між учасниками міжнародних відносин.

Зміцнення є наслідком розвитку міжнародної системи, при якому могутність "полюса" має тенденцію до зростання, причому:

F -» max; Fa > Fb + Fc + Fi.

У такій ситуації вплив "полюса" на нижчі за ієрархією держави зростає, що робить їх орієнтованими на державу А (йдеться про держави В і Є, а також будь-які інші, позначені в нерівностях як і). У цій фазі впорядковуються ієрархічні рівні, тобто держави диференціюються на них відповідно до своєї могутності, створюються зв'язки взаємозалежності, субординації тощо.

Розквіт міжнародної системи, тобто досягнення нею найвищих із можливих параметрів могутності полюсів, тісноти зв'язку тощо, настає як результат її зміцнення тоді, коли вона набуває логічної довершеності. Могутність "полюса" стає максимально можливою за певних історичних умов:

Fa > Fb + Fc + Fi,

тобто могутність центра системи є безапеляційною, а його вплив поширюється з однаковою силою на всі ієрархічні рівні системи. У цій фазі орієнтації перетворюються на сталі, а міцність взаємозв'язків стає ще більшою, що робить систему остаточно довершеною.

Руйнація і занепад міжнародних систем — процес досить тривалий і складний. Він пов'язаний з диференціацією сил, яка поступово "сповзає" від вищих ієрархічних рівнів системи до нижчих. Генерально його можна поділити на три етапи:

На першому етапі поряд зі зниженням або сповільненням темпів зростання рівня могутності "полюса" відбувається зростання сили однієї з держав до рівня, порівняльного зі старим центром системи. Тобто сумарна могутність держав досягає вищого рівня, ніж його має найсильніша держава:

F < Fb + Fc + Ft

У межах міжнародної системи виникає сильний підцентр, який поступово розширює вплив на слабші держави, тим самим створюючи автономну підсистему, яка характеризується тим, що вплив підцентра на держави, що входять до неї, більший за вплив на них старого центра.

На другому етапі зростання могутності нового центра відбувається швидше, тоді як могутність старого "полюса" має тенденцію до зменшення або залишається сталою. Формується класична білополярна система:

Fa = Fb; Fa < Fb + Fc + Fi.

Третій етап характеризується послабленням старого центра, який опускається в ієрархії до рівня другорядності або інколи навіть третьорядності. Занепад старого центра та його міжнародної системи супроводжується становленням нової системи, тобто її еволюція замикається у тій самій точці, з якої вона почалась. Нова міжнародна система, однак, не є копією старої. Вона характеризується іншою розстановкою сил, системою зв'язків та орієнтацій і, зрештою, зовсім іншими параметрами могутності центрів та їх впливу на слабші держави.

Еволюція міжнародної системи у фазі занепаду може відбуватися іншим шляхом, за умови, що поряд із центром В однакових або наближених силових параметрів набуває центр С (або й ще два-три центри). Тоді на другому етапі занепаду:

Fa = Fb; Fa = Fc.

Це свідчить про перехід до мультиполярної системи, в якій розпочинається боротьба між А, В і С за домінування. При різко-

му послабленні А міжнародна система знову стає біполярною і характеризується жорсткою конфронтацією між В і С, яка все ж не набуває крайніх форм. Якщо ж цього не станеться, то з'являються всі підстави для загальносистемного конфлікту. Власне через ці міркування не цілком можна погодитись із думкою, що "зміна лідера" супроводжується глобальною війною.

Глобальна (світова) війна виникає радше за наявності декількох центрів, аніж двох. У Першій світовій війні у боротьбу за світове панування вступили: Німеччина, Велика Британія, Франція, Росія, США. У Другій світовій війні основна боротьба велась між: Німеччиною, Великою Британією, США та СРСР. На той час більшість відомих періодів біполярної конфронтації розряджалися низкою локальних та регіональних конфліктів, але не світовою війною.

Розвиток системи від її виникнення до занепаду та виникнення нової системи можна вважати циклом еволюції міжнародної системи. Дослідження циклів розвитку міжнародних систем завжди пов'язувалось із процесами становлення та руйнації наддержав, що визначало кардинальні зміни у міжнародних відносинах.

Міжнародні системи можуть існувати у таких станах: статичному, трансформаційному, турбулентному.

Статичний стан, безумовно, розуміють таким відносно. Параметри системи змінюються постійно, але зміни відбуваються повільно, впродовж тривалих історичних періодів. Система не виявляє помітних змін, зберігається її внутрішня ієрархія та субординація держав. Зв'язки та орієнтації мають сталий систе-мотворний характер.

Трансформаційний стан характерний для періоду перетворення системи з одного типу на інший. У системі відбуваються

якісні зміни, що супроводжуються порушенням усталених взаємозв'язків та орієнтацій, порядку субординації держав. Система розпадається на дві або більше підсистем, між якими розпочинається боротьба у найрізноманітніших формах. Усе це, як було показано вище, призводить до виникнення нової ієрархії та створення якісно іншої міжнародної системи.

Турбулентний стан настає лише у випадку одночасного занепаду всіх (або одного наявного) центрів. Зокрема, падіння Римської імперії призвело до періоду тривалого "броунівського руху" у світовій політиці. Стан турбуленції характеризується повною ліквідацією ієрархії та субординації, втратою налагоджених орієнтацій, хаосом у стосунках між державами, які намагаються на зміну втраченим відшукати нові орієнтації та сфери впливу.

Процес еволюції міжнародних систем є неперервною зміною їх кількісних та якісних характеристик. Жодна з міжнародних систем не є незмінною, сталою, вічною, а постійно перебуває у процесі еволюції.