Моделі міжнародного порядку

Полюсная типология: «однополюсные», «двухполюсные», «многополюсные».

Топонимическая: Вестфальская система, Венская система, Версальская система, Потсдамская система, Новый мировой порядок.

У цілому типи міжнародного порядку, які спостерігаються в історії коливаються в межах двох класичних моделей: моделі "стану війни" і моделі "ненадійного миру" або "порядку, що порушується" (4, р. 674-675). Відповідно до першої з них, сутністю міжнародних відносин є війна або підготовка до неї. Так звані загальні норми -- крихкі крихкі, тимчасові, вони пропорційні підтримуючій їх силі, підпорядковані минущому збігу інтересів. Прихильники цієї моделі (Фукідід, Макіавеллі, Гоббс, Руссо, Кант, Гегель) сходяться в думці, відповідно до якої в міжнародних відносинах не існує спільного розуму, який приборкував би амбіції кожного актора, а є лише інституційна раціональність: пошуки найкращих засобів для особливих цілей, розрахунок сил, які призводять не до гегемонії, а до конфліктів. Водночас вони розходяться у своїх оцінках подібного типу міжнародного порядку, а отже, і шляхів його подолання і заміни новим, більш довершеним.

Гоббс, наприклад, вважав стан війни цілком терпимим, хоча і розрізняв індивідуальну війну "усіх проти всіх", що випливає із самої людської природи, і війну між державами, котра не обов'язково загрожує виживанню кожної людини, особливо якщо мова йде про сильні держави. Звідси його заклик до відмови від індивідуальної свободи людей на користь держави--Левіафана ((давньоєвр. -- Лів'ятан) 1) за Біблією велика морська потвора, схожа на крокодила; 2) назва головного твору Т. Гоббса; 3) П е р е н о с н о -- щось величезне, страхітливе. -- І.Ж.). Гегель бачив у війні необхідний і сприятливий, хоча і суворий засіб проти занепаду громадянського суспільства і вважав, що в остаточному підсумку конфлікти між цивілізованими суспільствами трансформуються в якийсь ритуал, що не загрожуватиме їхній безпеки. На противагу такому підходові Кант розглядав війни як нетерпиме явище. Ідеальним станом суспільства він вважав мир між окремими особами в природному стані і мир між державами. Але вічний мир, із його точки зору, може наступити лише в дуже віддаленому майбутньому.

Що стосується другої моделі, то вона є реакцією на виникнення держав-націй із їхнім принципом суверенності, втрату абсолютного авторитету християнської церкви і римського папи. Міжнародні відносини розглядаються в ній як середовище, у якому є сили, спроможні гарантувати мінімум порядку. Такі сили формуються з держав, що об'єднуються на основі спільних інтересів, яки спричиняють їх до створення загальних правових норм. Так, із погляду Локка, світова політика не є станом війни. На противагу Гоббсу він вважав, що природний стан людини означає не "війну всіх проти всіх", а особисту свободу і рівність людей і, крім того, відсутність єдиного союзу і спільного суверенна. Остання обставина створює можливість зловживання, тому держава покликана додержуватися і захищати принципи природного права і захищати від зловживання ними. Для держав є "природним" визнання взаємних зобов'язань, поваги одна до одною і взаємодопомоги, війна ж є продуктом зловживання суверенітетом і завдає загальної шкоди. Проте війни практично неминучі, тому міжнародний порядок завжди є ненадійним.

Кожна з наведених моделей відбивала частину дійсності свого часу. У певній мірі це залишається вірним і для наших днів, хоча варто підкреслити, що останні десятиліття ХХ ст. привнесли були в міжнародний порядок істотні зміни. Тоді ж достатньо чітко розглядали два якісно різних етапи повоєнного міжнародного устрою: період "холодної війни" і тогочасний період, початок якому поклали зміни в Росії й у країнах Східної Європи і який характеризували як перехідний