Поняття інвестиційних ресурсів підприємства

Питання про залучення інвестиційних ресурсів, які необхідні для реалізації інвестиційних програм і проектів, займає важливе місце в плануванні інвестиційної діяльності підприємства.

Інвестиційні ресурси являють собою сукупність засобів, за рахунок яких здійснюються інвестиційні процеси на підприємстві. Інакше кажучи, інвестиційні ресрурси є економічною категорією, оскільки вони одночасно виступають інструментом збільшення капіталу інвестора і частиною такого капіталу. Тобто, це найбільш продуктивна частина фінансових ресурсів підприємства.

Крім того, інвестиційні ресурси є одночасно економічною і фінансовою категорією: фінансовою - оскільки їх рух пов’язаний зі зміною вартості грошових фондів підприємства, економічною – тому що відображують певну сторону витрат підприємства на реконструкцію, модернізацію, переобладнання підприємства тощо.

Всі джерела фінансових ресурсів підприємства можна представити в наступній послідовності:

- власні ресурси і внутрішньогосподарські резерви,позикові кошти;

- залучені кошти від продажу акцій;

- грошові кошти, що централізуються об'єднаннями підприємств;

- кошти позабюджетних фондів;

- кошти державного бюджету;

- кошти іноземних інвесторів.

Всі наданні в розпорядження інвестиційного проекту кошти мають вартість. Плата за використання інвестиційних ресурсів здійснюється у вигляді:

- дивідендів для власника підприємства (акціонера);

- відсоткових відрахувань для кредитора.

В останньому випадку передбачається повернення суми інвестованих засобів.

Структура власних інвестиційних коштів представлена на рис 5.1.

Рис. 5.1. Форми власних фінансових ресурсів підприємства

В процесі капітального будівництва у підприємства можуть утворюватися специфічні джерела фінансування, що мобілізуються в процесі підготовки проекту (будівництва або реконструкції, установки устаткування), які можна оцінити. Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається з основної діяльності (тому що ця діяльність може бути уповільнена у виді капітального будівництва) і пускається на фінансування капітального будівництва.

Можна виділити 2 важливі особливості плати за власні інвестиційні ресурси підприємства:

- підприємство, що володіє інвестиційними ресурсами, завжди має у своєму розпорядженні можливість інвестувати них, наприклад, у які-небудь фінансові інструменти, і тим самим заробити на цьому. Тому, мінімальна вартість цих ресурсів є "заробіток" підприємства від альтернативного способу вкладення наявних у його розпорядженні фінансових ресурсів. Таким чином, підприємство, вирішуючи вкласти гроші у свій власний інвестиційний проект, припускає вартість цього капіталу як мінімум рівну вартості альтернативного вкладення грошей;

- плата власникам підприємства не обмежується дивідендами. Справа в тім, що прибуток підприємства, що залишилася в розпорядженні власників (після сплати винагороди кредитному інвесторові) розподіляється на двох частин: перша частина виплачується у вигляді дивидендів, а друга частина реінвестується в підприємство. І перше, і друге належить, насправді, власникам підприємства. Тому при вирахуванні вартості власного капіталу необхідно керуватися наступними розуміннями: весь грошовий прибуток підприємства (чистий грошовий потік), що залишився після сплати кредиторові належних йому сум, є плата сукупному власникові за надані інвестиції, а не обмежуватися тільки дивідендними виплатами акціонерам.

Позикові фінансові кошти. Структура позикових фінансових ресурсів представлена на рис. 5.2.

Банківський кредит – форма кредитування, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове використання та з виплатою відсотку.

Рис. 5.2. Форми позикових фінансових ресурсів підприємства.

Основними формами банківського кредиту є:

1. строкові кредити – базуються на залученні підприємством коштів на визначений строк виходячи з існуючих потреб, які, як правило, відбиваються в кошторисі на проект,забезпечення по кредиту – основний кпітал, що належить боржнику;

2. револьверне кредитування – це запозичення у вигляді кредитної лінії в межах визначеного ліміту; дана форма кредитування часто надається без забезпечення і може бути короткостроковою або видаватися на 3-5 років. Така форма кредитування особливо часто використовується, коли клієнт не може достатньо точно визначити майбутні надходження готівки;

3. проектні кредити – є найбільш ризикованими кредитами, надаються декількома банками, які спільно реалізують проект.

Лізинг – довгострокова сдача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавачем для орендатора з метою виробничого призначення. Лізинг використовується через недостатність власних коштів, неможливості одержати кредит у банку, а також при інвестиціях в реалоьні об'єкти з невеликим строком експлуатації або з високим ступенем змінності технологій.

Облігації є інвестиційними інструментами, які відрізняються тим, що:

· по них сплачується фіксована виплата відсотків;

· вони мають фіксований термін дії;

· установлено виплату основної суми при погашенні;

· по облігаціях діє переважна вимога у відношенні активів при невиконанні зобов'язань.

Випуски облігацій надзвичайно рідкі в Україні і дуже дороги - потрібно виплачувати високі відсотки для того, щоб покрити ризики інвесторів.

У той же час у розвитих країнах ринкової економіки облігації є дуже розповсюдженим джерелом залучення капіталу. Як приклад приведемо особливості випуску і обігу облігацій в США. Американські підприємства регулярно здійснюють випуск облігацій достоїнством у 1000 доларів, ця сума вказується як “номінальна вартість” облігації. Облігації можуть бути гарантованими, що виражається в передачі в заставу якого-небудь забезпечення, чи негарантованими, при цьому ризикованість облігації залежить винятково від фінансового благополуччя емітента. По більшості облігацій виплачується визначений процентний доход (“ставка купона”), що вказується в процентному відношенні від номінальної вартості; деякі облігації є облігаціями з нульовим процентним доходом, а по деяким доход виплачується по ставці, що плаває.

Заявлена процентна ставка по облігації може чи дорівнювати відрізнятися від домінуючої ринкової процентної ставки по цінних паперах з аналогічним ризиком. У випадку, якщо заявлена процентна ставка перевищує ринкову ставку, облігація буде продаватися з премією понад номінальну вартість, рівним 1000 доларам, якщо ставка нижче ринкової процентної ставки, то облігація буде продаватися зі знижкою з номінальної вартості. Підприємства, що хотіли б випускати облігації, будуть намагатися робити це в економічних умовах, що характеризуються відносно низькими процентними ставками.

Фінансування інвестиційних заходів может здійсньватися за допомогою державного інвестиційного кредиту, який являє собою сукупність кредитних відносин, в котрих кедитором виступає держава, а позичальниками – підприємства, що відносяться до державної форми власності і призначений для потреб діючих підприємств приоритетних напрямів економіки.

Податковий інвестиційний кредит – відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб'єкту підприємницької діяльності на визначений строк із метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних програм з наступною їх компенсацією. Інвестиційний кредит має цілове призначення і здійснюється переважно під інноваційні програми.

Основна відмінність власних і позикових фінансових ресурсів полягає в тім, що процентні платежі віднімаються до податків, тобто включаються в валові витрати, а дивіденди виплачуються з прибутку.Ця обставина служить джерелом додаткової вигоди для підприємства, суть якого можна виявити за допомогою наступного простого приклада.

Приклад. Підприємство має інвестиційну потребу в $2,000,000 і володіє двома альтернативами фінансування - випуск звичайних акцій і одержання кредиту. Вартість обох альтернатив складає 20%. Інвестиційний проект поза залежністю від джерела фінансування приносить доход $8,500,000, собівартість продукції (без процентних платежів) складає $5,600,000. У таблиці 3.3 представлений розрахунок чистого прибутку для обох альтернатив.

З прикладу видно, що позикові кошти залучати більш вигідно - економія складає $60,000. Даний ефект має назву ефекту податкової економії. Як показник податкової економії виступає ставка податку на прибуток. Справді, плата за використання фінансових ресурсів складає 10% від $2,000,000, тобто $200,000. Якщо помножити цю суму на ставку податку на прибуток 30%, то ми одержимо $60,000. Точно таке ж значення отримане з таблиці 3.3, як різниця у величині чистого прибутку підприємства для двох способів фінансування.

Порівняння джерел фінансування

	Фінансування інструментами власності	Кредитне фінансування
Дохід від реалізації	$8,500,000	$8,500,000
Собівартість продукції	$5,600,000	$5,600,000
Оплата відсотків		$200,000
ПДВ	$1,416,667	$1,416,667
Валовий прибуток	$1,483,333	$1,283,333
Податок на прибуток (30%)	$445,000	$385,000
Дивіденди	$200,000
Чистий прибуток	$838,333	$898,333

Таким чином, кредитне фінансування більш вигідне для підприємства, ніж фінансування за допомогою власних фінансових коштів.

В даний час українське підприємство має можливість співпрацювати з наступними суб’єктами в частині залучення довгострокових фінансових ресурсів:

- українські банки;

- іноземні банки;

- портфельні інвестори - фонди "допомоги";

- стратегічні інвестори.

- емісії акцій;

- облігації;

- лізинг.

Проаналізуємо особливості кожного з джерел.

Українські банки знають місцеву обстановку краще, ніж будь-яке інше джерело довгострокового фінансування, вони говорять мовою менеджерів підприємства, знають культуру, розуміють історичне і нинішнє положення українських підприємств, розуміють українську фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації по зниженню витрат фінансування, ґрунтуючись на своєму досвіді.

Більшість іноземних банків розбірливі у виборі підприємств, яким вони можуть дати кредит, і намагаються кредитувати виробничі, комунальні і телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Деякі українські підприємства вже одержали фінансування від іноземних банків через свої філії, зареєстровані за кордоном, але це дуже важко організувати, а вимоги законодавства, що регулює валютне звертання, дуже строгі.

Портфельні інвесторивключають інвестиційні фонди, фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди, і т.д. Вони прагнуть знайти сполучення доходів від виплати дивідендів і від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Одна з цілей портфельного інвестора - мати своє право голосу у відношенні того, як управляти підприємством, а саме: голосування на зборах акціонерів, представництво в раді директорів.

Фонди "допомоги" є інвестиційними інститутами, що підтримуються іноземними урядами. Звичайно, вони мають справу з невеликими інвестиціями в розмірі від $50,000 до $3 млн., тобто займаються інвестуванням тільки в малі і середні підприємства. Фонди допомоги також є гарним джерелом фінансування дочірнього підприємства (особливо, якщо цей новий напрямок діяльності). Вони вітають неопосередковані заявки на фінансування.

Стратегічними інвесторами можуть бути:

- компанії в тієї ж самою або зв'язаній з нею галуззю промисловості, що прагнуть розширити існуючі напрямки своєї діяльності,

- компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, що прагнуть краще використовувати свої активи,

- фінансово-промислові групи (ФПГ), що прагнуть розвивати стратегічні зв'язки.

Стратегічні інвестори найчастіше оцінять вартість акцій підприємства вище, ніж портфельний інвестор. Стратегічні інвестори прагнуть до довгострокового співробітництва і значних повноважень при прийнятті стратегічних і оперативних рішень (часто контрольний пакет акцій, як мінімум - місце в раді директорів) і можуть використати вживання непопулярних заходів, пов'язаних з реорганізацією, зміною стратегії. Стратегічні інвестори часто хочуть створити канали збуту на ринках України і шукають міцно зайняту частку ринку.

Українські підприємства прагнуть одержати інвестицію від стратегічного інвестора, тому що при цьому вони розраховують одержати від інвестора:

- нову технологію, унікальне устаткування;

- знання ринку і галузі;

- доступ до каналів збуту на іноземних ринках;

- розширення асортименту продукції;

- визнання ринком торговельної марки інвестора, свою репутацію;

- потенційну економію за рахунок росту масштабів виробництва (ефект масштабу) при постачанні, виробництві і збуті;

- синергизм (ефект виробничого взаємного доповнення);

- постачання (якщо інвестор є постачальником) або готовий ринок (якщо інвестор є покупцем);

- навчання і доступ до досвідчених професіоналам.

Провідною формою іноземного інвестування є створення спільних підприємств, загальні переваги для інвесторів і вітчизняних підприємств представлені на рисунку 5.3.

Рис. 5.3. Переваги створення спільних підприємств.

Принципово українське підприємство може розглядати питання про публічну емісію акцій або на українському ринку, або на іноземному ринку. Це дозволяє йому комбінувати одержання коштів з різних джерел, приводить до диверсифікованості складу акціонерів при тім, що жоден інвестор не має контрольного пакета акцій, збільшує ліквідність продаваних акцій і служить відмінною рекламою для підприємства у випадку успіху.

У той же час публічна емісія акцій припускає додаткові витрати, пов'язані з високою вартістю підготовки і витратами на емісію, на рекламу і т.д. Крім того, заздалегідь не відомо, скільки коштів буде отримано, якщо тільки акції не розміщені заздалегідь одному або декільком покупцям.

Українські приватні особи звичайно купують дуже невеликий відсоток акцій, які розміщуються через відкриту підписку. Більшість акцій продаються українському й іноземному портфельному інвесторам.

Публічна емісія на іноземному ринку дає можливість доступу до джерела капіталів в усьому світі, оцінки вартості акцій на міжнародних ринках і служить відмінною рекламою для підприємства у випадку успіху. На жаль, вона дорожче публічної емісії на українському ринку, і можлива тільки для великих, добре відомих підприємств.

Пряма емісія цінних паперів, через законодавчі обмеження по цінних паперах і сучасної ринковий кон'юнктуры, не дає українським підприємствам можливості одержувати кошти шляхом прямої емісії акцій на більшості іноземних ринків.