Поняття собівартості продукції. Види собівартості й цілі їх обчислення та використання. Поняття повної собівартості продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це вартісна оцінка використаних у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

На практиці виділяють такі види собівартості:

технологічна собівартість – витрати на сировину, матеріали, паливо, енергію, витрачені у процесі виготовлення продукції, плюс безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції витрати на оплату праці з нарахуваннями і витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією обладнання; всі ці витрати є прямими, тобто безпосередньо пов’язаними з випуском продукції;

виробнича собівартість продукції включає в себе прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати, змінні та постійні розподілені загальновиробничі витрати

повна собівартість продукції являє собою суму виробничої собівартості продукції та комерційних і адміністративних витрат за період. Оскільки комерційні та адміністративні витрати є витратами періоду і відносяться на собівартість реалізованої продукції, то, по суті повна собівартість є собівартістю реалізованої продукції.

Склад виробничої собівартості визначений П(С)БО 16 „Витрати”, а отже саме вона використовується у бухгалтерському обліку та звітності.

Повна собівартість продукції використовується, в основному, для ціноутворення.

В залежності від повноти витрат, що включаються у собівартість продукції, виділяють наступні види собівартості продукції:

Окрім видів існують також форми собівартості, які може набувати кожен її вид.

1. Планова собівартість – визначає роботу підприємства на певний плановий період. Як правило, планова собівартість розраховується на рік з поділом на квартали. В її основі лежать норми витрат різних видів ресурсів.

2. Нормативна собівартість – розраховується на основі поточних норм витрат матеріальних та трудових ресурсів стільки разів на рік, скільки разів відбувається зміна даних норм та нормативів. На початку року вона може бути віще планової собівартості, а у кінці – нижче неї. Нормативна собівартість використовується на тих підприємствах, де використовується нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

3. Звітна (фактична) собівартість – визначається фактичними витратами на виробництво та реалізацію продукції і характеризує ступінь виконання плану за звітний період. Відхилення звітної собівартості від планової виникає, перш за все, з причин, обумовлених незадовільною роботою самого підприємства, оскільки у даному випадку мають місце реальні втрати від простоїв, браку або нестач, що виникають. Крім того, відхилення звітної собівартості від планової може бути пов’язане з причинами, що безпосередньо не залежать від діяльності підприємства (зміна цін на сировину і матеріали, тарифів на електроенергію, норм амортизаційних відрахувань та ін.).