Вставні і вставлені слова, словосполучення та речення в українській мові

Слова і вирази, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому якоїсь особливості, називаються вставними. Вони не зв’язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом зв’язані з цілим реченням. Тому виключення вставних слів і виразів із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і вирази часто використовуються в діловому мовленні при складанні документів, ними розпочинаються речення, абзаци. Однак рекомендується вживати їх обмежено (два – три таких слова на сторінку).

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і виразів не створює надлишкової інформації. Навпаки, воно допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам – сприйняти сказане. При діалозі надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

За своїм значенням вставні слова і вирази поділяються на три групи:

1. Вставні слова і вирази, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні. Наприклад: звичайно, безумовно, на жаль, немає сумніву, можливо.

2. Вставні слова і вирази, що вказують на те, кому належить висловлена думка. Наприклад: по-моєму, по-нашому, а мій погляд, на мою думку.

3. Вставні слова і вирази, що вказують на зв’язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, нарешті, загалом, по-перше.

Вставні слова і вирази в писемному мовленні виділяються комами, в усному – паузами.

Вставленими називаються слова, словосполучення і, речення, які вносять в основне речення додаткові повідомлення, асоціативні зауваження, уточнення, пояснення дуже далекі від основного змісту тексту.

Вставлені конструкції не виражають суб'єктивного ставлення того, хто говорить, до висловленої думки, не вказують на джерело повідомлення, на зв'язок з іншими повідомленнями. Вони з основним реченням синтаксично не зв'язані і можуть стояти лише в середині або в кінці його. Вставлені конструкції виділяються довгими паузами, яким на письмі відповідають дужки або тире.

Заміщати вставлені прислівники можуть виступати: а) окремі слова, б) словосполучення, в) прості речення, г) складні речення, ґ) групи самостійних речень, об'єднані однією темою. Наприклад: з) Куди тільки не заносила його (Артема) зрадлива доля. Увесь Південь утрьох, з Петром та Миколою (теж луганчанами), з'їздили та піхтурою сходили (А.Головко); б) Мати якраз одягла свиту (вийти по топливо) і мовби не чула доччиного запитання (А.Головко); в) Пишу листа із Кабарди (тобі земля ця невідома) (М.Нагнибіда); Переходячи з кімнати до кімнати нескінченною анфіладою порожніх, але розкішно й оригінально вмебльованих покоїв – тут була і вітальня, і зала, і спочивальня, і курильня, і біліардна, і спортивна кімната – Сахно непомітно обійшла весь правий корпус і, нарешті, опинилася перед розлогим скляним переходом (Ю.Смолич); г) І хтозна (це вже Грицькові сімнадцятий ішов, а Орися на три роки молодша) – чи не переросла б оця дружба в глибше почуття (А.Головко); ґ) Щоб запобігти цій дивовижі (сидіти вже в хаті й не побачитися з Орисею! Та що ж вона скаже, як прокинеться!) – він (Кирилко), недовго думавши, сплигнув з ослона і, підбігши до Орисі, затормошив її за плече – Орисю! Орисю! Ось ну-бо, прокинься! (А.Головко).