Особливості вживання дієслів в українській мові

Найпоширенішою дієслівною формою в ділових паперах є дієслово теперішнього часу із значенням поза часовості, яке стоїть у першій особі множини або третій особі однини: ми вимагаємо, дирекція звертається.

Недоконаний вид у ділових паперах, як правило, позначається складеними формами: будуть здійснюватися, буде розпочинатися, а не здійснюватиметься, розпочинатиметься.

Доконаний вид у ділових текстах ширше, ніжу будь-яких інших, твориться за рахунок префіксації: актувати – заактувати, візувати – завізувати, проектувати – запроектувати.

Наказовий спосіб в українській літературній мові виражається цілим рядом форм: власне наказовими формами, формами дійсного способу із значенням наказовості й відповідною інтонацією: ідемо!, інфінітивом: встати!, лексичними засобами: проїзд заборонено. У ділових документах форми власне наказового способу використовуються лише в усному мовленні, в писемній формі переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив повинен мати лише закінчення -ти: здійснювати, виконувати, відповідати, закінчення -ть вживається тільки у розмовній мові і для ділових текстів неприйняте. Він надає вислову категоричного характеру, тому використовується в наказах та розпорядженнях.

Безособові форми: забороняється, заборонено, не дозволяється тощо є менш категоричними, вони мають характер ствердження фактів і застосовуються в різних інструкціях, статутах.

В українській мові дієслова третьої особи однини можуть утворювати паралельні форми – повні і короткі: повідомляє – повідомля, доручає – доруча, зазначає – зазнача. У діловому стилі однозначно використовуються лише повні форми.